Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 січня 2011 р. Справа № 2а-24973/10/0570
о 09 год. 55 хв. Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Фещук А.В.,
суддів: Бєломєстнова О.Ю., Логойди Т.В.,
при секретарі Кішенковій Г.О.,
за участю представників сторін:
позивача – не з’явився;
відповідачів: Державної судової адміністрації України – не з’явився;
Кабінету Міністрів України – не з’явився;
Міністерства фінансів України – не з’явився;
Державного казначейства України – не з’явився;
Апеляційного суду Донецької області – не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за адресою: 83052, місто Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 (далі за текстом – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії по нарахуванню та виплаті заборгованості із заробітної плати.
В обґрунтування позовних своїх вимог позивач зазначив, що з 23 лютого 1994 року працює на посаді судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області, а з 07 липня 2003 року по теперішній час працює суддею Апеляційного суду Донецької області.
Посилається на застосування відповідачами при обчисленні його заробітної плати положень постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункту 4-1 постанови від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів», постанови від 21 грудня 2005 року №1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865», які визнані протиправними, незаконними та скасовані судовими рішеннями, що набрали законної сили, та які обмежували розмір посадового окладу виходячи з мінімальної заробітної плати 332 грн. і забороняли в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати проводити його перерахунок, що призвело до отримання ним з 1 січня 2006 року заробітної плати в меншому розмірі, ніж передбачено законодавством. Перерахунок посадового окладу та заробітної плати при зміні розміру мінімальної заробітної плати не проводився. Перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень ст. 44 Закону України «Про статус суддів», і перерахунок щомісячного грошового утримання також не проводився.
З огляду на викладене просив задовольнити позовні вимоги.
Позивач у судове засідання не з’явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надіслав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутність.
З огляду на зазначені обставини, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання були належним чином повідомлені. Враховуючи положення частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Через канцелярію суду від Міністерства фінансів України надійшло письмове заперечення, у яких воно у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі, вказуючи на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Міністерство фінансів України посилається на відсутність фінансування.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_2 з 23 лютого 1994 року працює на посаді судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області, а з 07 липня 2003 року по теперішній час працює суддею Апеляційного суду Донецької області.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів.
Як встановлено судом, заробітна плата позивача обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі Законів України про Державний бюджет України на 2006-2010 роки. Дані обставини, на які посилається позивач, не заперечувалися та не спростовані відповідачами.
Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян визначає Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача).
Як встановлено судом першої інстанції, заробітна плата позивача обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати протягом спірного періоду.
Відповідно до частини 4 статті 44 Закон України "Про статус суддів" суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років -15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Згідно з ч.4 ст.43 Закону України «Про статус суддів» судді, який вийшов у відставку, при наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу". Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".
Підпунктом 1, підпунктами «а» та «б» підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VI в Закону України «Про статус суддів» були внесені зміни у частині 4 статті 43 шляхом виключення слів: «без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання», у частині 2 статті 44 слова «у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя" замінені словами "Кабінетом Міністрів
України" та в частині 4 статті 44 слова «загальної суми щомісячного заробітку" замінено словами "посадового окладу".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року, у справі № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 1, підпунктами «а», «б» підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). З дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України, а саме з 22 травня 2008 року відновлена попередня норма закону, яка покладена в основу позовних вимог. Враховуючи зазначене, позивач має право на оплату праці виходячи з посадового окладу за принципом встановленого співвідношення до Голови Верховного Суду України та голови суду в якому працює суддя.
З вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України (далі по тексту - КМ України) було прийнято постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою підвищено суддям посадові оклади пропорційно до окладів голів названих судів, та було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих . судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками, визначено умови преміювання, з визначенням про набрання чинності цією постановою з 1 січня 2006 року.
Постановами КМ України № 1243 від 21 грудня 2005 року «Питання: оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» та N 1310 від 31 грудня 2005 року «Про внесення змін до постанови КМ України від 3 вересня 2005 року N 865», було внесено зміни до вище зазначеної постанови № 865, її було доповнено пунктом 4і, яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2008 року визнано незаконними постанову КМ України від 21 грудня 2005 року N '1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4 постанови КМ України від 31 грудня 2005 року N 1310 "Про внесення змін до постанови КМ України від 3 вересня 2005 року N 865" та пункт 4і постанови КМ України від 3 вересня 2005 року N 856 " Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року постанова Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2008 року була залишена без змін. Колегія суддів зазначає, що у зв'язку з не визначенням судом першої інстанції дати з якої вказані постанови КМ України втрачають чинність, приписи постанов КМ України від 21 грудня 2005 року N 1243, від 31 грудня 2005 року N 1310, від 3 вересня 2005 року N 856 стосовно обмеження суддів в отриманні належного за законом розміру заробітної плати є незаконними з моменту набрання постановою суду першої інстанції законної сили, тобто з 19 серпня 2009 року.
Згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Частиною 2 статті 14 КАС України визначено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку суду першої інстанції про наявність підстав для здійснення перерахунку та виплати недоплаченої заробітної плати та грошового утримання судді з 19 серпня 2009 року по 17 січня 2011 року та перерахунку та виплати недоплаченої позивачу надбавки за вислугу років за період з 22 травня 2008 року по 17 січня 2011 року.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань перед суддями колегією суддів не приймаються.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права суддів на отримання заробітної плати передбаченої чинним законодавством, основані на принципі юридичної визначеності.
Фінансування усіх судів в Україні, а також забезпечення діяльності органів суддівського з самоврядування здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, який щорічно у має затверджуватися парламентом виключно у формі закону (пункт 1 частини другої статті 92, частина перша статті 96 Конституції України, стаття 117, частина перша статті 120 Закону з України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року N 3018-ІІІ). Від імені держави обов'язок забезпечувати фінансування органів судової влади за рахунок коштів Державного бюджету України в межах компетенції покладений на Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України.
За рішенням Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України. (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 року N7-рп/2010 в аспекті конституційних подань положення частини першої статті 130 Конституції України, а саме: "У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів", треба розуміти так, що Кабінет Міністрів України зобов'язаний у проекті закону про Державний бюджет України передбачати окремими рядками видатки для кожного суду всіх юрисдикцій і рівнів в достатніх для здійснення правосуддя обсягах, а Верховна Рада України законом повинна визначати такі видатки у Державному бюджеті України.
Згідно статей 32-37 Бюджетного кодексу України на Міністерство фінансів України покладено обов'язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних. організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України. За статтею 111 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України.
Згідно Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого постановою КМ України від 14 січня 2009 року № 14, ДСА України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року N3018-ІІІ, який діяв на час існування спірних правовідносин, встановлено, що ДСА України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, а згідно до приписів статті 58 Бюджетного кодексу України є і головним розпорядником коштів, а тому зобов'язане організовувати розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України.
Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Відповідно до статті 122 Закону України «Про судоустрій України», матеріально-технічне забезпечення,місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.
Пунктом 11 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або і бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.
Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади зокрема із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у- сфері державного внутрішнього фінансового контролю. Діє на підставі Положення про Міністерство фінансів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1837, яким затверджені права, обов'язки та функції міністерства.
Аналіз приписів зазначеного положення, а також норм Бюджетного кодексу України, зокрема його статей 7, 23, 35, 51, доводять що Міністерство фінансів України, як учасник бюджетного, процесу жодним чином не відповідає перед позивачем, на ньому не лежить відповідальність по нарахуванню, та виплаті заробітної плати позивачу.
Загальний бюджетний запит формує Державна судова адміністрація України і подає його до Міністерства фінансів України. Міністерство фінансів України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу міністр фінансів України приймає рішення про включення опрацьованого бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України.
Роль Міністерства фінансів України полягає у доведенні до головних розпорядників, у тому числі Державної судової адміністрації України, лімітних довідок про бюджетні асигнування, у тижневий строк після опублікування Закону «Про Державний бюджет України». Лімітна довідка містить затверджені бюджетні призначення та їх помісячний розподіл. Відповідно до наданих лімітних довідок уточнюються показники витрат на рік. Після одержання лімітних довідок Державна судова адміністрація України у дводенний строк подає Міністерству фінансів України уточнені проекти зведених кошторисів і зведених планів асигнувань. Міністерство фінансів надсилає Державному казначейству для реєстрації, обліку та виконання затверджений розпис Державного бюджету.
Колегія суддів зазначає, що обраний позивачем спосіб відновлення порушеного права, стосовно визнання неправомірною бездіяльності Міністерства фінансів України щодо не прийняття заходів з повного фінансування заробітної плати позивача за певний період та зобов'язання міністерства профінансувати певні витрати, не узгоджується з нормами частини 4 статті 105 КАС України. Обраний спосіб судового захисту не узгоджується з приписами Закону України «Про статус суддів» та бюджетним законодавством України.
Відносини між Міністерством фінансів України та Державною судовою адміністрацією України знаходяться в площині бюджетних правовідносин, і позивач не є безпосереднім учасником цих правовідносин.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, виплата заробітної плати та щомісячного грошового втримання позивача здійснювалася з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат згідно зі змінами внесеними до статті 44 Закону України «Про статус суддів», з урахуванням обмеження розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн. та коефіцієнтів за постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» № 865 від 03 вересня 2005 року зі змінами та доповненнями внесеними постановами № 1243 від 21 грудня 2005 року та № 1310 від 31 грудня 2005 року.
Як встановлено колегією суддів, грошові кошти у сумі, достатній для правильного та
повного нарахування заробітної плати позивачу, через органи Державного казначейства України не надходили до суду апеляційної інстанції від ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів, та яку у свою чергу не профінансувало належним чином Міністерство фінансів України, що є порушенням статті 130 Конституції України щодо забезпечення державою фінансування судів і діяльності суддів.
Апеляційний суд Донецької області на відміну від загальних судів має власну бухгалтерію та безпосередньо здійснює нарахування і виплату заробітної плати суддям, що й обумовлює статус суду в даній справі як відповідача та здійснення ним зобов'язань по нарахуванню та виплаті недоплаченої заробітної плати.
Апеляційний суд Донецької області нараховує та виплачує заробітну плату позивачу, як бюджетна установа, яка, у свою чергу, є розпорядником бюджетних коштів другого рівня. Недофінансування певної бюджетної установи веде до спору в межах бюджетних відносин. Джерелом коштів для сплати заробітної плати суддям є Державний бюджет України, а не кошти певної державної судової установи.
Колегія суддів, з огляду на вищенаведений аналіз законодавства та на виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2008 року, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме шляхом зобов'язання Апеляційного суду Донецької області здійснити нарахування та, за рахунок додатково отриманого з Державного бюджету України фінансування, виплату позивачу за період з 19 серпня 2009 року по 17 січня 2011 року суми недоплаченої заробітної плати з розрахунку 9,5 мінімальних заробітних плат та щомісячного грошового утримання з розрахунку 90 % заробітної плати, за період з 22 травня 2008 року по 17 січня 2011 року недоплаченої надбавки за вислугу років в розмірі 40% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Донецький окружний адміністративний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області про визнання незаконною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії – задовольнити частково.
Зобов’язати Апеляційний суд Донецької області здійснити нарахування та за рахунок додатково отриманого з Державного бюджету України фінансування, виплату судді Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_2 за період з 19 серпня 2009 року по 17 січня 2011 року суми недоплаченої заробітної плати з розрахунку 9,5 мінімальних заробітних плат та щомісячного грошового утримання з розрахунку 90% заробітної плати, за період з 22 травня 2008 року по 17 січня 2011 року недоплаченої надбавки за вислугу років в розмірі 40% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов’язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 17 січня 2011 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення постанови.
В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Повний текст постанови виготовлено 22 січня 2011 року.
Головуючий суддя Фещук А.В.
Судді
Логойда Т. В.
Бєломєстнов О. Ю.