Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 лютого 2011 р. справа № 2а-28155/10/0570
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17
Нарадча кімната
м.Донецьк, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Ушенка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську Донецької області про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення незаконно сплаченої суми фінансової санкції, -
ВСТАНОВИВ:
06.08.2010р. позивач звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську Донецької області про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити певні дії.
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25.11.2010р. зазначену адміністративну справу передано на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду за правилами предметної підсудності. Ухвалою суді від 20.12.2011р. справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час збору документів щодо припинення підприємницької діяльності він звернувся до УПФУ в м. Красноармійську Донецької області, а саме до відділу персоніфікації, за довідкою щодо відсутності заборгованості. У відповідь на це, йому було відмовлено у видачі зазначеної довідки, оскільки ним не сплачені фінансові санкції у розмірі 170 грн. за неподання звітів до відділу персоніфікованого обліку та інформаційних систем за період з 2005р. по 2009р., та запропоновано сплатити зазначену суму. В зв’язку із сплатою фінансової санкції в розмірі 170 грн., 26.08.2010р. позивачем була надана заява про зміну позовних вимог, в якій він остаточно визначився з позовними вимогами і просить визнати незаконними дії відповідача щодо вимагання 170 грн. фінансових санкцій, не оформлених документально; визнати незаконними дії відповідача щодо вимагання при видачі довідки документів, не передбачених чинним законодавством; стягнути з відповідача незаконно сплачені фінансові санкції в розмірі 170 грн. та витрати на банківські послуги в розмірі 5 грн., пов’язані з оплатою фінансових санкцій.
Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з’явився, про причини не явки суду не повідомив, але надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився з невідомих суду причин, але надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до наданих заперечень, відповідач вважає що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобов’язаний вести облік витрат (доходу) застрахованої особи за кожним календарним місяцем та календарним роком, зберігати ці данні за період до 01.07.2000р. протягом 75 років, а за період після цієї дати – протягом усього часу сплати страхових внесків та протягом 5-ти років після припинення їх сплати на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа; подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом. Персоніфікований облік відомостей про суми заробітної плати (доходу) та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за періоди до 01.01.2010р. ведеться із застосуванням постанови правління Пенсійного фонду України від 10.06.2004р. 7-6 «Про порядок формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовується в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування». Відповідно до зазначеного Порядку, страхувальник один раз на рік до 1 квітня поточного року згідно із затвердженим графіком подає до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем реєстрації комплект документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за попередній рік. В порушення вимог п. 1.3 Порядку за період з 2000р. по 2009р. звіти ОСОБА_1 до Пенсійного фонду не надавались. Відповідно до ч. 9 ст. 106 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», 19.08.2010р. виконуючим обов”язки начальника управління було винесено рішення № 71 про застосування фінансових санкцій в розмірі 170 грн. до ФО-П ОСОБА_1 за неподання відомостей, що застосовуються в системі персоніфікованого обліку. Просить в задоволенні позову відмовити.
У відповідності до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За таких обставин, на підставі Ухвали суду від 03.02.2011р., розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську Донецької області є суб’єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього ст. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року № 1261, Положенням про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах, районах у містах, затвердженого Постановою правління ПФУ від 30.04.2002 р. № 8-2 (зі змінами та доповненнями), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року № 442/6730.
У відповідності до ст. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Бюджет Пенсійного фонду України в зазначений період затверджує Кабінет Міністрів України.
Згідно зі ст. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями, пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України. Згідно ст. 15 Положення, пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
У відповідності до п. 5 ст. 4 вказаного Положення, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо, зокрема, забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення; забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства; стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов’язкове державне пенсійне страхування; призначення і виплати пенсій; забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця, ОСОБА_1 зареєстрований 17.06.1994 р. Виконавчим комітетом Красноармійської міської ради Донецької області як фізична особа – підприємець та в період часу з 30.09.1994р. по 15.10.2010р. перебував на обліку в УПФУ в м. Красноармійську Донецької області як платник страхових внесків. За весь період знаходження на обліку був платником фіксованого податку без використання найманих працівників.
21.07.2010р. позивач звернувся до відповідача за отриманням довідки про відсутність заборгованості у зв”язку з припиненням підприємницької діяльності та постановкою на облік до центру зайнятості в якості безробітного.
Відповідачем в усній формі було відмовлено позивачеві у наданні зазначеної довідки і додатково у позивача витребувані звіти до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за період 2005 – 2009 роки.
Непогоджуючись з відмовою відповідача щодо видачі зазначеної довідки без надання звітів до відділу персоніфікованого обліку, позивачем на адресу відповідача 28.07.2010р. направлено інформаційний запит про направлення на його адресу письмових копій даних про персоніфікацію щодо нього, як приватного підприємця і як працівника ВАТ „Трест Красноармійськшахтобуд” за період з 2000-2010 р.р., а також письмова заява, в якій він, зокрема, просив надати письмову відповідь щодо документів і порядку їх надання для отримання довідки про відсутність заборгованості.
Листом від 10.08.2010р. за № 39/11-19-01-15 відповідачем на адресу позивача направлено відповідь, якою відмовлено в направленні на його адресу письмових копій даних про персоніфікацію щодо нього на підставі п. 2 ст. 22 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” та п. 1.10 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 05.11.2009р. № 26-1, і зазначено про необхідність надання до органу ПФУ, у разі прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності та подання заяви до органу Пенсійного фонду, документів первинної звітності за попередні звітні роки.
19.08.2010р. відповідачем проведено перевірку з питання виявлення платників, які не надали відомості, що використовуються у системі персоніфікованого обліку, щодо СПД ОСОБА_1, про що складено відповідний акт №71 від 19.08.2010р., яким встановлено порушення з боку позивача п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” щодо ненадання звітів до відділу персоніфікованого обліку за період з 2005р. по 2009р.
За результатами перевірки, на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, відповідачем прийнято Рішенням № 71 від 19.08.2010р. про застосування фінансових санкцій за неподання персоніфікованої звітності від 19.08.2010р., яким до СПД ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 170 грн. Зазначене рішення отримано позивачем 20.08.2010р.
Приписами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних стравах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Завданням адміністративного судочинства, за приписами ст. 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів, зокрема, фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб”єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справ.
Частинами 1 та 2 ст. 15 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону (п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону), і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону, а платниками страхових внесків до Накопичувального фонду є застраховані особи, зазначені в пунктах 1 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (ч. 3 ст. 11 Закону).
У відповідності до п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вже було зазначено вище, за результатами перевірки, на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, відповідачем прийнято Рішенням № 71 від 19.08.2010р. про застосування фінансових санкцій за неподання персоніфікованої звітності від 19.08.2010р., яким до СПД ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 170 грн.
Суд зазначає, що саме це рішення є підставою для виникнення обов”язку у позивача по сплаті застосованих до нього відповідачем фінансових санкцій.
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою 06.08.2010р., тобто ще до винесення відповідачем зазначеного рішення, на підставі якого у позивача виник обов”язок щодо сплати зазначеної вище суми фінансових санкцій. Усна вимога відповідача щодо сплати певної суми фінансових санкцій (штрафу) не є рішенням суб”єкта владних повноважень – правовим актом індивідуальної дії, яке тягне за собою настання певних правових наслідків і виникнення певних обов”язків у особи щодо його виконання.
Позивачем не оскаржується рішення відповідача від 19.08.2010р. № 71 про застосування до нього фінансових санкцій за неподання персоніфікованої звітності, у зв”язку з чим позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача щодо вимагання 170 грн. фінансових санкцій, не оформлених документально, про стягнення з відповідача незаконно сплачених фінансових санкцій в розмірі 170 грн. та витрат на банківські послуги в розмірі 5 грн., пов’язані з оплатою фінансових санкцій, є необгрунтованими і не підлягають задоволенню.
Однак, суд зазначає, що в судовому засіданні, яке відбулося 25.01.2011р., представником відповідача не заперечувався факт витребовування 21.07.2010р. у позивача персоніфікованої звітності за період з 2005 по 2009 роки. Тобто на момент звернення позивача до суду з даним позовом зазначений факт мав місце і не надання цих документів було підставою для відмови позивачеві у видачі довідки про відсутність заборгованості, а тому, на думку позивача, це порушило його законні права.
Свої позовні вимоги про визнання незаконними дії відповідача щодо вимагання при видачі довідки документів, не передбачених чинним законодавством, позивач посилається на порушення позивачем п. 6.1 Порядку узяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платників страхових внесків, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 10.10.2006р. №14-4 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.2006р. за № 1184/13058 (надалі – Порядок № 14-4).
Зазначений Порядок № 14-4 діяв до 27.09.2010р., тобто на момент виникнення спірних правовідносин був чинним.
В своїх запереченнях від 27.08.2010р. відповідач посилається на вимоги Постанови правління Пенсійного фонду України від 10.06.2004р. № 7-6 „Про порядок формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовується в системі загальнообов”язкового державного пенсійного страхування” (надалі – Порядок № 7-6).
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на приписи Порядку № 7-6 виходячи з наступного.
Порядком № 7-6 передбачено, що страхувальник один раз на рік до 1 квітня поточного року згідно із затвердженим графіком подає до територіального органу ПФУ за місцем реєстрації комплект документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за попередній рік. Тобто, обов”язок щодо надання персоніфікованої звітності до органу Пенсійного фонду покладений саме на страхувальника.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на момент звернення до суду з позовною заявою, і в період перебування на обліку в УПФУ в м. Красноармійську Донецької області був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, був платником фіксованого податку, найману працю не використовував, а тому, у відповідності до вимог ст. 15 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, був платником страхових внесків до органів Пенсійного фонду як застрахована особа.
Пункт 6 Порядку № 14-4 встановлює порядок зняття з обліку платників - фізичних осіб – підприємців.
Відповідно до п. 6.1. Порядку № 14-4, фізичні особи - підприємці, які не мають найманих працівників, подають до органу Пенсійного фонду України розрахунок сум страхових внесків за період роботи у звітному році та копію акта перевірки органу державної податкової інспекції і здійснюють розрахунки з Пенсійним фондом України.
Пунктом 6.2. Порядку передбачено, що після проведення зазначених у пункті 6.1 цього Порядку перевірок страхувальника, звірення розрахунків з ним і проведення остаточного розрахунку орган Пенсійного фонду України надає фізичній особі - підприємцю або уповноваженій нею особі довідку про відсутність заборгованості.
Пункти 1 та 9 абзацу 3 статті 2 КАС України передбачають, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, добросовісно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, тощо.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку, що Порядок № 14-4, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, не встановлював обов”язку застрахованої особи – платника страхових внесків, яким був позивач, надавати персоніфіковані звіти до територіального органу Пенсійного фонду у разі зняття з обліку.
Таким чином, відповідач при витребовуванні у позивача персоніфікованих звітів при знятті з обліку для отримання довідки про відсутність заборгованості діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача щодо витребовування при видачі довідки документів, не передбачених чинним законодавством, а саме п. 6.1 Порядку № 14-4, є обгрунтованими і підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 94 КАС України, з Державного бюджету України суд стягує на користь позивача понесені ним документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 9, 11, 14, 17, 18, 71, 86, 91, 94, 158–163, 167, 185, 186, 254 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську Донецької області про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення незаконно сплаченої суми фінансової санкції – задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську Донецької області щодо витребовування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 при видачі довідки про відсутність заборгованості документів, не передбачених п. 6.1. Порядку узяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платників страхових внесків, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 10.10.2006р. №14-4 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.2006р. за № 1184/13058.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 65 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ушенко С. В.