ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2010 р. Справа № 2а-10775/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О. В
при секретаріКравець Є.С.
за участю:
представника позивача
представника відповідача не з'явився
Запорожець Д.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Закритого акціонерного товариства "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів з проханням стягнути з Закритого акціонерного товариства «Підприємство з експлуатації електричних мереж «Центральна енергетична компанія» на користь позивача адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 282800,10 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач не виконав вимоги Закону України Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", щодо працевлаштування інвалідів, внаслідок чого до нього були застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 282800,10 грн. та які відповідач не сплатив до 16.04.2010 року.
Відповідач, згідно наданих заперечень, зазначив, що підприємство вжило всіх заходів щодо влаштування на роботу інваліда, а саме проінформувало центр зайнятості про потребу у працевлаштуванні інваліда, шляхом подання щомісячних звітів по формі 3-ПН (щомісячно). Вжиті заходи не дали результатів у вигляді працевлаштування інвалідів.
Представник позивача в судове засідання не з’явився, просив розглянути справу без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затвердженого Постановою КМУ від 26 вересня 2002 року № 1434, із внесеними змінами від 15.11.2006р. №1602 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому.
Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів є контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ від 21.03.1991р. Фонд соціального захисту інвалідів має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів. Суми адміністративно-господарських санкцій використовуються на фінансування заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Частинами 1 та 3 ст. 18 Закону України № 875-ХІІ визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.
Згідно з ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі "чотирьох" відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Відповідно до п. 1 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70 який визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості. Частина 1 пункту 2 Порядку встановлює, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
У 2009 році Закрите акціонерне товариство «Підприємство з експлуатації електричних мереж «Центральна енергетична компанія» щомісячно зверталося до Бабушкінського районного центру зайнятості та подавав Звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН. Так, у 2009 році здані Звіти про наявність вакансій станом: на 26.01.2009 р., на 20.02.2009 р., на 10.03.2009 р., на 30.04.2009 р., на 08.05.2009 р., на 26.06.2009 р., на 28.08.2009 р., на 10.09.2009 р., на 12.10.2009 p., на 20.11.2009 p., на 16.12.2009 p. На підтвердження цього факту відповідач надав копії звітів форми 3-ПН.
У зв’язку з тим, що діяльність відповідача охоплює різні райони міста та області, тому у 13 березня 2009 року підприємство письмово звернулося до центрів зайнятості різних районів міста, а саме: 13.03.2009 р. вих.№499 до Управління праці та соціального захисту населення; 13.03.2009 р. вих.№500 до Кіровського районного центру зайнятості; 13.03.2009 р. вих.№501 до Дніпропетровського обласного центру зайнятості; 13.03.2009 р. вих.№502 до Жовтневого районного центру зайнятості; 13.03.2009 р. вих.№503 до Бабушкінського районного центру зайнятості; 13.03.2009 р. вих.№506 до Об'єднаного Ленінсько Красногвардійського районного центру зайнятості, та інформувало центри зайнятості про наявність робочих місць для інвалідів на нашому підприємстві та просило направляти інвалідів для працевлаштування.
16.03.2009 року відповідач отримав лист від Бабушкінського районного центру зайнятості за №538 в якому надано список інвалідів, які перебувають у них на обліку та потребують працевлаштування.
Листами від 31.03.2009 року №630 та від 06.04.2009 року №653 відповідач направляв всім інвалідам згідно цих списків іменні запрошення на роботу. Направлення цих листів адресатам-інвалідам підтверджується Реєстрами поштових відправлень від 06.04.2009 р. та від 09.04.2009 р.
Від іншіх центрів зайнятості відповіді не надходили.
Отже, центрами зайнятості до Закритого акціонерного товариства «Підприємство з експлуатації електричних мереж «Центральна енергетична компанія» не направлялась необхідна кількість інвалідів для працевлаштування.
Таким чином, підприємство здійснило всі можливі заходи для працевлаштування інвалідів та вина підприємства щодо невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів відсутня.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, при цьому суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 8 КАС України).
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на сукупність викладених обставин, з урахуванням вимог чинного законодавства, суд доходить висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 94, 158-163, 186, 254 КАС України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені адміністративного позову відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 30.11.2010 року
Суддя
О.В. Єфанова