ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2011 р. м. Вінниця Справа № 2а/0270/165/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
при секретарі судового засідання: Оніщенко Петрі Анатолійовичу
за участю представників сторін:
позивача : Грусевич Н.М.
відповідач : не з'явився
прокурора : Гембери С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Козятинського транспортного прокурора в інтересах держави в особі територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області
до: фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
про: стягнення фінансових санкцій
ВСТАНОВИВ :
До суду звернувся Козятинський транспортний прокурор в інтересах держави в особі територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (далі – позивач) до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (далі – відповідач) з позовом про стягнення фінансових санкцій в сумі 510 грн., мотивуючи їх тим, що останнім порушено законодавство про автомобільний транспорт.
Позов мотивовано тим, що до відповідача на підставі вимог ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” застосовано фінансові санкції у розмірі 510 грн. за виявлене під час проведення перевірки порушення, а саме експлуатацію легкового автомобіля облаштованого як таксі, без оформлення документів, передбачених ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме без оформлення ліцензійної картки.
Прокурор та представник позивача у судовому засіданні заявили, що повністю підтримують позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та надані у справу докази.
Відповідач в судове засідання не з’явився, повноважного представника не направив, письмових пояснень з приводу обґрунтованості чи необґрунтованості заявленого позову не надав. Про день, час і місце розгляду справи відповідач неодноразово повідомлявся завчасно та належним чином за адресою, вказаною у позовній заяві, що підтверджується повідомленням про вручення відповідного рекомендованого поштового відправлення.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про дату, час і місце розгляду судової справи з його участю та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів, а після з’ясування думки прокурора та представника позивача дійшов висновку за можливе розглянути справу за даної явки сторін відповідно до положень ст. 128 КАС України.
Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
26 серпня 2010 року державними інспекторами територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області Ганзієм Ю.А. та Іщенком В.М. здійснено перевірку транспортного засобу Ford Scorpio, державний номер НОМЕР_1, під керуванням водія та перевізника в одній особі – ОСОБА_2, щодо додержання ним вимог законодавства про автомобільний транспорт.
За результатами вказаної перевірки складено акт № 192354 від 26.08.2010 р., в якому зафіксоване виявлене порушення вимог ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме експлуатація легкового автомобіля, облаштованого як таксі, без наявності ліцензійної картки (а.с.8).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не з’явився на розгляд справи щодо порушення ним законодавства про автомобільний транспорт, яке відбулось 27.09.2010 року в приміщенні територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області, хоча був повідомлений про його проведення завчасно та належним чином (а.с.7).
Постановою начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області Ратовського А.С. №110962 від 27.09.2010 р. до відповідача застосовано фінансові санкції в сумі 510 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 4 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” (а.с.6).
Судом встановлено, що дана постанова про накладення фінансових санкцій направлена відповідачу супровідним листом за №02-3/5020 від 29.09.2010 року (а.с.5), що підтверджується реєстром № 1 згрупованих внутрішніх поштових відправлень від 29.09.2010 року (а.с.10).
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та наданих у справу доказів, суд виходить з наступного.
Статтею 39 Закону України “Про автомобільний транспорт” передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Такими документами для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі є: для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України; для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, інші документи, передбачені законодавством України.
Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за експлуатацію легкового автомобіля, облаштованого як таксі, без наявності ліцензійної картки, до автомобільних перевізників застосовуються фінансові санкції - штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 28 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 р. №1567 передбачено, що фінансова санкція повинна бути перерахована суб’єктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом п’ятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування фінансових санкцій, про що повідомляється орган державного контролю, посадовою особою якого винесено відповідну постанову.
Постанова про накладення фінансових санкцій відповідачем не оскаржена в передбаченому законодавством порядку, жодних доказів її виконання в добровільному порядку матеріали справи не містять.
Чинним законодавством України не передбачено механізму примусового стягнення фінансових санкцій у випадку несплати їх перевізником у добровільному порядку. Так, зокрема, Закон України “Про автомобільний транспорт” не передбачає примусового виконання даних постанов органами держаної виконавчої служби.
Таким чином, суд дійшов висновку, що прокурор при поданні даного позову в інтересах позивача діяв правомірно та відповідно до положень чинного законодавства України.
При винесенні рішення по справі суд враховує те, що несплата відповідачем фінансових санкцій в добровільному порядку тягне за собою ненадходження коштів до державного бюджету, що суттєво порушує інтереси держави, а також те, що відповідно до положень ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги відповідають дійсним обставинам справи, встановленим у судовому засіданні, заявлена в позовній заяві сума підтверджується належними доказами, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
При винесенні рішення суд також враховує те, що відповідачем не надано доказів в спростування позовних вимог.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам справи, а тому підлягають задоволенню з розподілом судових витрат за правилами статті 94 КАС України.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в дохід Державного бюджету України (р/р 3111116700002, код ЄДРПОУ 34701167, Держбюджет м. Вінниця 21081100, ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця МФО 802015) фінансові санкції в сумі 510 (п'ятсот десять) грн.
Постанова може бути оскаржена в порядку та в строки визначені ст. 186 КАС України. Набрання судовим рішенням законної сили визначено ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови оформлено 21 лютого 2011 року.
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович