ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

22.02.11 р.                                                                                    Справа № 15/14                               

Господарський суд Донецької області  у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод зварювальних флюсів та скловиробів” м. Запоріжжя (код ЄДРПОУ 00293255)

до відповідача приватного підприємства “Торговий дім “ВЕК” м. Дружківка (код ЄДРПОУ НОМЕР_1)

про стягнення основного боргу в сумі 15000,00 грн., 3% річних у розмірі 290,00 грн., пені в сумі 790,00 грн., інфляції в сумі 650,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Мізіна Г.О. за довіреністю № 01 від 21.01.2009 р.

від відповідача: не з’явився

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод зварювальних флюсів та скловиробів” м. Запоріжжя до приватного підприємства “Торговий дім “ВЕК” м. Дружківка про стягнення основного боргу в сумі 15000,00 грн., 3% річних у розмірі 290,00 грн., пені в сумі 790,00 грн., інфляції в сумі 650,00 грн.

Ухвалою суду від 06.01.2011 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/14, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

У порушення вимог ухвал суду від 06.01.2011 р., 01.02.2011 р. відповідач в судові засідання не з’явився без повідомлення про причину неявки, витребувані документи та відзив на позовну заяву до суду не надіслав.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання. В матеріалах справи міститься витяг з ЄДР серії АЕ № 264814 станом на 18.01.2011 р., з якого вбачається, що ПП “Торговий дім “ВЕК”, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1. Саме така адреса відповідача вказана позивачем у позовній заяві та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі. Факт отримання ухвал суду відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень з ухвалами господарського суду представнику відповідача.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо  відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.  

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2010 р. сторони уклали договір № 5/5 купівлі–продажу, згідно якого продавець (позивач) зобов’язався виготовити та передати у власність покупцю, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити скляний посуд, повне найменування якого, умови відвантаження, кількість, ціна, характеристика якості, сума договору вказані в специфікаціях, які з моменту підписання їх сторонами є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно п. 4.1 договору умовою оплати є 100% попередня оплата.

Відповідно до п. 9.1 договору він діяв в період з 06.04.2010 р. по 31.12.2010 р., а в частині проведення розрахунків за одержаний товар до його повного виконання.

До спірного договору сторони підписали специфікацію № 1 від 06.04.2010 р., якою передбачили найменування товару, його одиницю вимірювання, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість. Спірний договір та специфікація до нього підписані представниками обох сторін та скріплені відбитками печатки, завірені копії додані до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 5/5 від 06.04.2010 р. ним було поставлено відповідачу скляний посуд за видатковою накладною № 000899 від 20.04.2010 р. на суму 15589,32 грн. Факт отримання відповідачем вказаного товару за цією видатковою накладною підтверджується підписами уповноважених осіб, які фактично передали та отримали товар, на видатковій накладній в графі „Відпустив” та „Отримав”, а також довіреністю на отримання товарно–матеріальних цінностей серії ЯКР № 136782 від 20.04.2010 р., податковою накладною № 181 від 20.04.2010 р. на суму 15589,32 грн., рахунком–фактурою № 770 від 20.04.2010 р. на суму 15589,32 грн. Завірені копії видаткової накладної, довіреності, рахунку–фактури та оригінал податкової накладної містяться в матеріалах справи.

Висновок стосовно того, що товар за видатковою накладною № 000899 від 20.04.2010  р. був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 5/5 від 06.04.2010 р. суд робить виходячи з того, що характеристики товару, вказані в спірній накладній, повністю відповідають тим, що погоджені сторонами в специфікації до договору. Крім того, підставою поставки в накладній вказаний саме договір № 5/5 від 06.04.2010 р. Відповідач ствердження позивача в цій частині не спростував. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

Відповідач частково оплатив отриманий за спірною видатковою накладною товар на суму 589,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5 від 17.05.2010 р., завірена копія якого додана до позову. Призначенням платежу вказана оплата за стакани згідно рахунку–фактури № 770 від 20.04.2010 р. В результаті здійснення часткової оплати заборгованість відповідача на користь позивача станом на день подачі позову до суду склала 15000,00 грн.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 5/5 від 06.04.2010 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором купівлі–продажу.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Згідно ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Позивач надав до суду письмові пояснення № 10/156 від 21.02.2011 р., в яких вказує на той факт, що передав відповідачу разом із продукцією всі передбачені договором купівлі–продажу документи. Відповідач жодних претензій щодо не передання вищевказаних документів позивачу не пред’являв. Підписання відповідачем видаткової накладної та внесення до рахунку–фактури запису про його отримання із зазначенням прізвища та підпису представника відповідача свідчить про те, що разом із товаром передавалися всі необхідні документи. Крім того, позивач звертає увагу суду на той факт, що при здійсненні часткової оплати відповідач посилався саме на номер та дату спірного рахунку–фактури.

Пунктом 2.1.2 договору передбачено, що разом з накладною на відпуск готової продукції продавець зобов’язується передати покупцю свідоцтво якості на товар, рахунок–фактуру та податкову накладну. Відповідно до п. 6.1 договору приймання товару по кількості та якості здійснюється відповідно до вимог Інструкцій П–6 та П–7.

Таким чином, приймання продукції відповідачем повинно було здійснюватися на підставі „Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю” № П–6, затвердженої Держарбітражем 15.06.1965 р. зі змінами, „Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю” № П-7, затвердженої Держарбітражем 25.04.1966 р. зі змінами.

Пунктом 12 Інструкції П–6 передбачено, що прийом продукції по кількості здійснюється по транспортним та супровідним документам (рахунку–фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам тощо) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів або деяких з них не призупиняє прийом продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції та в акті вказує, які документи відсутні.

Згідно п. 14 Інструкції П–7 про порядок прийняття продукції виробничо–технічного призначення і товарів народного споживання по якості прийняття продукції по якості та комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки, іншими обов’язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, які посвідчують якість та комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок–фактура, специфікація тощо). Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не призупиняє прийом продукції. У разі відсутності необхідних документів покупець складає акт про фактичну якість та комплектність продукції і зазначає, які документи відсутні.

Відповідачем при прийманні продукції акт не складався. Будь-яких доказів направлення письмових повідомлень іншій стороні про відсутність рахунку на оплату, свідоцтва якості або податкової накладної при прийомі продукції відповідач до суду не надав. У видатковій накладній будь-які зауваження з цього приводу відсутні. На рахунку–фактурі міститься підпис представника відповідача про отримання цього рахунку на оплату. Даний факт свідчить про те, що відповідач на момент прийняття продукції не мав претензій як по якості продукції, так і по комплектності супровідних документів до неї.

Спірним договором підписання окремого акту прийому–передачі документів, передбачених п. 2.1.2 договору, не встановлено.

Відсутність відповідного згідно Інструкцій П–6 та П–7 акту та жодних повідомлень відповідача позивачу до моменту звернення останнього до суду стосовно того, що будь–якого з передбачених п. 3.2 договору документу не вистачає, на думку суду, свідчить про те, що всі необхідні документи відповідачем були отримані вчасно та в повному обсязі. Крім того, обов’язок продавця надати документи згідно п. 3.2 договору покупцю не впливає на обов’язок покупця оплатити товар шляхом здійснення 100% передоплати.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в договорі передбачили 100% передоплату вартості товару, що поставляється. Передплата – це термін оплати до настання події, в даному випадку передачі товару. Позивач поставив товар без отримання попередньої оплати, відповідач прийняв цей товар. Тобто, сторони своїми фактичними діями погодили поставку товару з відстрочкою оплати на невизначений строк.

Позивач надав до суду завірену копію гарантійного листа відповідача № 16/04–01 від 16.04.2010 р., в якому просив позивача надати йому відстрочку платежу до 30.05.2010 р.

Написання гарантійного листа – це дія відповідача, виконана в добровільному порядку та не заснована на домовленості сторін, тому не свідчать про внесення сторонами змін до договору стосовно строку оплати.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За таких обставин вищевказана дія відповідача не покладає на нього будь–яких обов’язків.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що сторони своїми фактичними діями змінили умови договору з предоплати на оплату з відстрочкою платежу на невизначений строк. В даному випадку для врегулювання спірних правовідносин застосуванню підлягає загальна правова норма, передбачена ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 530 ЦК України не передбачає в якій саме формі повинна бути пред’явлена вимога. В даному випадку в якості вимоги на оплату виступає рахунок–фактура № 770 від 20.04.2010 р., який був переданий позивачем відповідачу разом із товаром, про що судом було вказано вище. За таких обставин семиденний строк виконання грошового зобов’язання для відповідача відраховується з дати фактичного отримання рахунку–фактури.

Виходячи з того, що рахунок–фактура був отриманий відповідачем 20.04.2010 р., строк оплати для відповідача за товар, отриманий за спірною накладною, наступив у період з 21.04.2010 р. по 27.04.2010 р. включно, а вже з 28.04.2010 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання за цією партією товару.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити в установлений договором з урахуванням загальної норми закону строк вартість отриманого від позивача товару на суму 15000,00 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

У зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання позивач на підставі п. 7.2 договору нарахував відповідачу пеню за період з 24.06.2010 р. по 28.10.2010 р. в сумі 790,00 грн., керуючись ст. 625 ЦК України, інфляцію за період з червня по листопад 2010 р.  в сумі 650,00 грн., 3% річних за період з 28.04.2010 р. по 24.12.2010 р. в розмірі 290,00 грн. (розрахунки додані до позову).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі одержання товару з відстрочкою платежу та його несвоєчасної оплати, покупець на вимогу продавця зобов’язаний сплатити пеню в розмірі 0,5% від суми неоплати за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Позивач здійснив розрахунок пені з урахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. в частині того, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та з врахуванням обмеженого періоду нарахування пені 6–ти місячним строком, передбаченим ст. 232 ч. 6 ГК України.

Перевіркою розрахунку суми пені, інфляції та 3% річних судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 790,00 грн., інфляції в розмірі 650,00 грн., 3% річних в сумі 290,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач надав до суду заяву № 10–72 від 31.01.2011 р., в якій просить суд додатково стягнути з відповідача витрати, понесені позивачем у зв’язку з отриманням витягів з ЄДРПОУ на позивача та відповідача, в сумі 108,80 грн.

Вказану заяву позивача суд вважає необґрунтованою з наступних підстав:

Витрати, понесені позивачем у зв’язку з отриманням витягів з ЄДРПОУ на позивача та відповідача, в сумі 108,80 грн. не були заявлені у даній справі як фактичні збитки для позивача. Такі витрати не є судовими витратами згідно ст. 44 ГПК України.

У п. 1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02–5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” зазначається, що відповідно до розділу VI ГПК України судовими витратами є пов’язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44  ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи згідно ст. 30 ГПК України. Крім того до інших витрат, пов’язаних з розглядом господарських спорів, можна віднести витрати, понесені сторонніми підприємствами і організаціями у зв’язку із наданням документів або матеріалів, необхідних для вирішення господарського спору в порядку ст. 38 ГПК України, витрати на проведення огляду та дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження в порядку ст. 39 ГПК України, а також витрати, пов’язані з розглядом справи безпосередньо на підприємстві або в організації, яка є стороною по справі.

За вказаних обставин у їх сукупності, суд залишає заяву позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем у зв’язку з отриманням витягів з ЄДРПОУ на позивача та відповідача, в сумі 108,80 грн. без задоволення.

Крім того, в заяві № 10–72 від 31.01.2011 р. позивач виклав наступні обставини:

З витягу з ЄДР серії АЕ № 264814 станом на 18.01.2011 р. вбачається, що керівником ПП “Торговий дім “ВЕК” є Кам’яненко Юлія Броніславівна згідно статуту підприємства. Спірний договір № 5/5 від 06.04.2010 р. з боку ПП “Торговий дім “ВЕК” (відповідача) був підписаний Кам’яненко Андрієм Вікторовичем, нібито на підставі статуту. За викладених обставин позивач зробив висновок про відсутність у особи, яка підписала спірний договір від відповідача, повноважень на підписання цього договору. При цьому спірний договір позивач вважає дійсним, оскільки відповідачем були здійснені дії, які свідчать про подальше схвалення даного правочину керівництвом підприємства відповідача (скріплення спірного договору відбитком печатки, видача довіреності на представника для отримання товарно–матеріальних цінностей за даним договором, здійснення часткової оплати вартості отриманого товару). Крім того спірний договір фактично виконувався сторонами.

Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приймає до уваги  доводи позивача як такі, що відповідають вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 49; 75; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з приватного підприємства “Торговий дім “ВЕК” (юридична адреса: АДРЕСА_1.; код ЄДРПОУ НОМЕР_1; рахунок 26000217051071 в КФ АБ „Брокбізнесбанк” м. Краматорськ, МФО 377078) на користь відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод зварювальних флюсів та скловиробів” (юридична адреса: 69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 2; код ЄДРПОУ 00293255; рахунок 26002200959000 в ПАТ „УкрСиббанк”, МФО 351005) суму 16730,00 грн. (а саме: основний борг на суму 15000,00 грн., пеню в розмірі 790,00 грн., інфляцію в сумі 650,00 грн., 3% річних в сумі 290,00 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 167,30 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Відмовити у стягненні з відповідача на користь позивача витрат, понесених позивачем у зв’язку з отриманням витягів з ЄДРПОУ на позивача та відповідача, в сумі 108,80 грн. в якості інших судових витрат по даній справі.

У судовому засіданні 22.02.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 24.02.2011 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі  подання  апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано,  набирає  законної  сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                               Богатир К.В.