Судове рішення #13607378

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

16.02.11 р.                                                                                    Справа № 10/18пн                               

за позовом:

1.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк, код НОМЕР_3

2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Донецьк, код НОМЕР_1

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Донецьк, код НОМЕР_2

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області, м.Донецьк, ЄДРПОУ 35637119

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та визнання права власності


Суддя  Любченко М.О.

Представники:

від позивача 1: ОСОБА_1 – по пасп.

від позивача 2: ОСОБА_2. – по пасп.

від відповідача: не з’явився

від третьої особи: Сумунін Д.В. – по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Донецьк (далі – Підприємець) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, м.Донецьк (далі – Співвласник) звернулися до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Донецьк (далі – Набувач) про визнання недійсним договору оренди від 20.12.2010р. та про визнання за Підприємцем та Співвласником права спільної приватної власності на капітальну будівлю магазину, що розташована в АДРЕСА_1 (далі – Приміщення).

Ухвалою суду від 17.01.2011р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів залучено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області, м.Донецьк.

В порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України 21.01.2011р. позивачі зменшили позовні вимоги, висунувши клопотання лише про визнання права спільної часткової власності на Приміщення в рівних частинах.

В обґрунтування позовних вимог Підприємець та Співвласник посилаються на невизнання права приватної власності на новостворене Приміщення з боку Набувача (з яким досягнуто попередньої домовленості щодо продажу Приміщення), з огляду на самовільність спорудження цієї нерухомості. З такою позицією позивачі не погоджуються, зазначаючи, що Приміщення споруджене на законних підставах, причому будівництво виконане з дотриманням будівельних норм та правил.

Представник відповідача до судового засідання не з’явився, висунувши клопотання про розгляд справи за його відсутності, наразі письмово заперечив проти позову, вказуючи на здійснення спорудження нерухомості без отримання відповідних дозволів та на недоведеність факту відповідності Приміщення будівельним нормам та правилам.

Третя особа надала письмові пояснення без номеру та дати, що надійшли на адресу господарського суду 27.01.2011р., за змістом яких заперечила проти позову, вказуючи на самочинність будівництва Приміщення.

Вислухавши у судовому засіданні представників позивачів та третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Підприємця та Співвласника у обсязі зменшених позовних вимог підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За даними паспорту на об’єкт обслуговування населення №58/98-ППО/5 від 1998 року, Підприємець є власником торгового павільйону для реалізації продовольчих товарів по АДРЕСА_1 (далі – Об’єкт). Рішенням №316/3 від 12.08.2009р. Кіровської районної в місті Донецьку ради  – Об’єкту присвоєно персональну адресу – 83117, АДРЕСА_1

Підприємцю згідно договору оренди земельної ділянки №999 від 14.05.2007р. та рішення №259 від 18.04.2007р. – виконавчим комітетом Донецької міської ради передано у строкове оплатне користування із земель житлової та громадської забудови земельну ділянку №1410137100:00:030:0073 площею 58 кв.м для розміщення та експлуатації торгового павільйону в АДРЕСА_1 (Об’єкту).

02.02.2009р. між Підприємцем та Співвласником укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого досягнуто домовленості спільно діяти з метою реконструкції Об’єкту у капітальну будівлю магазину, шляхом трудової участі, грошових внесків тощо. За умовами розділів 2 та 5 договору про спільну діяльність від 02.02.2009р., результати (спорудження магазину) розподіляються між учасниками спільної діяльності порівну.

В порядку ст.ст.328, 331 Цивільного кодексу України, у відповідності до письмових пояснень Підприємця та Співвласника та технічного висновку Товариства з обмеженою відповідальністю „Український інженерно-технічний центр” від 09.02.2011р., вказані суб’єкти господарювання здійснили на виділеній земельній ділянці спорудження Приміщення, ставши власниками новоствореної речі, причому презумпція правомірності зазначеного речового права визначена законом – ст.328 Цивільного кодексу України.

Об’ємно-планувальні та конструктивні рішення будівлі Приміщення має задовільний технічний стан (стан ІІ), Приміщення відповідає приписам будівельних норм та правил, може експлуатуватися за цільовим призначенням та є капітальною спорудою, на що вказує висновок спеціаліста-будівельника Товариства з обмеженою відповідальністю „Український інженерно-технічний центр” від 09.02.2011р.  

З огляду на наведене, право власності позивача Підприємця та Співвласника на Приміщення виникло на законних підставах, тому суд вважає безсумнівною наявність у вказаних осіб права власності на спірну нерухомість. Статус нерухомого майна, що визначений ст.ст.181, 331 Цивільного кодексу України, за висновком суду є властивим Приміщенню, оскільки за матеріалами справи Приміщення розташоване на земельній ділянці, а його переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст.ст.316-317, 328 Цивільного кодексу України – Підприємець та Співвласник є добросовісними набувачами та власниками Приміщення, отриманого на підставах, що передбачені законом (створення нової речі).

Приписи ст.ст.355-357 Цивільного кодексу України визначають статус речі спільної власності, зокрема, зазначена нерухомість належить двом особам, причому частки Підприємця та Співвласника у праві спільної часткової власності вважаються судом рівними, оскільки це випливає зі змісту розділів 2 та 5 договору про спільну діяльність від 02.02.2009р., наразі суду не надано жодних переконливих доказів наявності іншої письмової домовленості між співвласниками, або визначення законом іншого порядку розподілу часток щодо речових прав у Приміщенні.

Інформації стосовно претензій майнового чи немайнового характеру з боку третіх осіб до Підприємця або Співвласника відносно Приміщення або земельної ділянки під цією нерухомістю сторонами надано не було.

Відповідно до ст.375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на об’єкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва передбачають в якості способу набуття права власності на нього лише його визнання в судовому порядку. Обов’язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття в експлуатацію об’єктів самочинного  будівництва не передбачена в чинному законодавстві, а порядок прийняття в експлуатацію об’єктів самочинного будівництва не врегульовано жодним нормативним актом.

Спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні позивача Підприємця. Ст.19 Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік категорій земель відповідно до їх цільового призначення. Відповідно до ст.38 вказаного кодексу, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Враховуючи, що новостворене нерухоме майно за своєю суттю та функціональним призначенням є громадською будівлею та призначене для обслуговування населення, воно входить до кола об’єктів, що можуть бути розташовані на землях житлової та громадської забудови. За наведених обставин, суд вважає що позивачем та Співвласником не було порушено положень чинного законодавства щодо цільового використання земельних ділянок.

За проясненнями сторін, Набувач після попередньої домовленості про купівлю Приміщення відмовився придбавати означену нерухомість з огляду на відсутність документів, що підтверджують прийняття Приміщення у експлуатацію.

У відповідності до ст.328 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого ст.41 Конституції України, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. За нормами ст.392 Цивільного кодексу України, власник наділений правом захисту права власності в суді у разі невизнання або оспорювання іншими особами такого права власності. Оскільки згідно правової позиції, висловленої у поточному спорі згідно листа-відмови, відповідач Набувач не визнає право власності позивачів на Приміщення, вважаючи цю нерухомість самочинно збудованою, тому суд доходить висновку, що позивачі мали право звернутися до суду за захистом свого права власності, а твердження відповідача щодо відсутності факту виникнення права власності на зазначену нерухомість є безпідставними та такими, що повністю спростовуються матеріалами справи та висновками суду.

Невизнання Набувачем фактичних правовідносин щодо Приміщення є неправомірним через порушення тим самим ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини, якою встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі Жовнір проти України від 29.06.2004р.) закріплює засади поваги до права власності і забороняє позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених принципами міжнародного права. В силу ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадане судове рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права для національного суду.

Предметом доказування у справах про визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва є низка обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення такого спору по суті, зокрема, це особа, яка є фактичним власником спірної нерухомості, відсутність порушень прав третіх осіб на означене майно, відповідність споруди чинним приписам будівельних норм та правил, можливість подальшої безпечної експлуатації об’єкту та наявність у позивача речових прав на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт нерухомості.

У справі №10/18пн зазначений предмет доказування доведений відповідними доказами, причому аналіз вищезазначених доказів дозволяє суду зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими, достовірними, як кожний доказ окремо, так і у взаємному зв’язку в їх сукупності. Вони є логічними та послідовними, узгоджуючись між собою.

Рішення суду у справі №10/18пн в частині про визнання права власності Співвласника та Підприємця на відповідну частину Приміщення є підставою для державної реєстрації відповідних речових прав на нерухомість згідно п.10 додатку №1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом №7/5 від 07.02.2002р. Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивачів, оскільки первинним підґрунтям спору є вина позивачів у неповному проведенні дій щодо отримання відповідних дозволів на реконструкцію нерухомості.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                                       ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Донецьк про визнання за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 права спільної часткової власності у рівних частинах на капітальну будівлю магазину, що розташована в АДРЕСА_1.

Визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м.Донецьк, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, м.Донецьк право спільної часткової власності у рівних частинах на капітальну будівлю магазину, що розташована в АДРЕСА_1.

У судовому засіданні 16.02.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.


          

Суддя                                                               Любченко М.О.                               


Повне рішення складено 16.02.2011р.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація