ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
09.02.11 р. Справа № 14/306пд
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Ветеран Афганистана”,
ЄДРПОУ 25097029, м.Донецьк
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, код НОМЕР_1, м.Новоазовськ
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Донецької міської ради, м.Донецьк, ЄДРПОУ 34456467
про визнання договору недійсним та визнання права
Суддя Любченко М.О.
Представники:
Від позивача: Носова А.О. – по дов.
Від відповідача: не з’явився
Від третьої особи: Снєгірьов О.М. – по дов.
В засіданні суду брали участь:
СУТЬ СПРАВИ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Ветеран Афганистана”, м.Донецьк звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Новоазовськ про:
- визнання недійсним договору від 03.01.2010р. купівлі-продажу будівлі магазину (літера А-2) площею 187,2 кв.м, яку розташовано за адресою: АДРЕСА_1;
- визнання права власності на будівлю магазину (літера А-2) площею 187,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на недійсність договору купівлі-продажу будівлі магазину від 03.01.2010р., внаслідок невідповідності останнього вимогам законодавства. За таких обставин, позивач вважає себе законним власником майна, яке було предметом договору від 03.01.2010р.
Відповідач в судові засідання 04.01.2011р., 13.01.2011р., 26.01.2011р., 02.02.2011р., 09.02.2011р. не з’явився, у відзиві на позовну заяву б/н від 13.01.2011р. позовні вимоги визнав в повному обсязі, розгляд справи просив здійснити без участі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Ухвалою від 13.01.2011р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на сторні позивача залучено Донецьку міську раду.
У судовому засіданні 09.02.2011р. третя особа заперечень проти задоволення позовних вимог не надала.
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та третьої особи, господарський суд встановив:
Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків є правочином.
Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як свідчать матеріали справи, 03.01.2010р. між позивачем та відповідачем був підписаний договір купівлі-продажу будівлі магазину.
Згідно із умовами вказаного договору позивач зобов’язався передати, а відповідач прийняти у власність будівлю магазину загальною площею 187,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить позивачу, вільна від застави та претензій третіх осіб.
Пунктом 4.1 договору від 03.01.2010р. встановлено, що право власності на приміщення, яке є предметом цього договору, виникає у відповідача з моменту реєстрації переходу права власності в уповноваженому державному органі.
Відповідно до п.8.7 вказаного договору сторони зобов’язуються до 20.09.2010р. здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору.
Статтею 657 Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до положень ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" об'єкти нерухомого майна - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Частиною 1 ст.181 Цивільного кодексу України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, пересування яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Тобто, діюче законодавство передбачає імперативні вимоги щодо форми договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме укладення договору в письмовій формі з наступним проведенням нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Таким чином, за висновками суду, враховуючи, що предметом купівлі-продажу за договором від 03.01.2010р. є будівля магазину, тобто, нерухоме майно, договір купівлі-продажу від 03.01.2010р. мав бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений з проведенням в наступному державної реєстрації останнього.
Проте, як встановлено судом, Товариством з обмеженою відповідальністю „Ветеран Афганистана” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не було вчинено дій, направлених на нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію підписаного договору купівлі-продажу від 03.01.2010р.
Відповідно до ст.210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
За змістом ст.640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
За таких обставин, згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Неукладений сторонами договір є неіснуючим у часі, просторі та по відношенню до невизначеного кола осіб. Неукладений договір не створює будь-яких наслідків для сторін.
Зазначена позиція знайшла своє відображення у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”.
Таким чином, приймаючи до уваги відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору купівлі-продажу від 03.01.2010р., враховуючи положення ст.ст.210, 640 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що договір, підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю „Ветеран Афганистана” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 є неукладеним.
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Як вказувалось вище, за приписом п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Враховуючи, що неукладений договір є неіснуючим у часі, просторі та по відношенню до невизначеного кола осіб, позов в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.01.2010р. будівлі магазину, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, підлягає залишенню без задоволення.
Одночасно, виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно, підлягають задоволенню з огляду на таке:
Згідно із ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Як вказувалося вище, 03.01.2010р. між позивачем та відповідачем був підписаний договір купівлі-продажу нежилого приміщення, за умовами якого позивач зобов’язався передати, а відповідач прийняти у власність будівлю магазину загальною площею 187,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить позивачу, вільна від застави та претензій третіх осіб.
Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Приймаючи до уваги, що за висновками суду, договір купівлі-продажу від 03.01.2010р. є неукладеним, останній не є правовою підставою у розумінні норм ст.ст.11, 328, 509 Цивільного кодексу України для переходу до відповідача права власності на будівлю магазину по пр.Панфілова, 67в у м.Донецьку. Тобто, законним власником спірного майна залишилося Товариство з обмеженою відповідальністю „Ветеран Афганистана”.
Наразі, відповідно до технічного паспорту, виданого Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Донецька”, позивач є власником будівлі магазину, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 187,2 кв.м.
Рішенням виконавчого комітету Куйбишевської районної у м.Донецьку ради №260 від 14.07.2010р. будівлі магазину було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.
За змістом екпертного дослідження №08/23/02/11 від 08.02.2011р., яке проведено експертом Приватного підприємства „Експерт-оцінка” ОСОБА_4, будівля магазину загальною площею 187,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є капітальною спорудою, відповідає діючим будівельним нормативним правилам, нормам пожеженої безпеки, придатна для подальшої експлуатації за призначенням. Крім того, за висновками експерта, конструкція будівлі виконана з будівельних матеріалів, які відповідають діючим нормам, згідно із технологією, яка забезпечує правильне конструктивне з’єднання елементів.
Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частина 1 та п.1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до ст.392 вказаного Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.
Позов про визнання права власності це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.
Як встановлено судом, листом від 01.12.2010р. відповідач повідомив позивача про набуття ним права власності на спірне майно та заявив вимоги про передання будівлі магазину Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 як новому власнику.
За таких обставин, враховуючи приписи ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, приймаючи до уваги невизнання відповідачем права власності позивача на спірне майно, суд дійшов висновку, що позивач мав право на звернення до суду з розглядуваним позовом з метою захисту своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно із ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позовних вимог господарський суд приймає рішення про задоволення позову.
Як вказувалося вище, відповідач у відзиві б/н від 13.01.2011р. позовні вимоги визнав повністю.
Наразі, судом не встановлено в діях відповідача, пов’язаних з визнанням позову про визнання права власності, конкретних порушень закону, а також фактів, які б доводили порушення визнанням позову прав і законних інтересів інших осіб.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що договір купівлі-продажу від 03.01.2010р. є неукладеним, тобто, не має наслідком переходу права власності на спірне майно до відповідача, позовні вимоги про визнання права власності на будівлю магазину (літера А-2) площею 187, 2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, підлягають задоволенню.
Клопотання позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи підлягає залишенню без задоволення, враховуючи наявність у матеріалах справи дослідження №08/23/02/11 від 08.02.2011р., проведеного експертом Приватного підприємства „Експерт-оцінка” ОСОБА_4, яке у відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України прийнято судом у якості доказу відповідності спірного майна будівельним правилам та нормам пожежної безпеки.
Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати немайнового характеру підлягають віднесенню на позивача, судові витрати, пов’язані з розглядом позовних вимог майнового характеру підлягають, стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ветеран Афганистана”, м.Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Новоазовськ задовольнити частково.
Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Ветеран Афганистана”, м.Донецьк на будівлю магазину (літера А-2) площею 187,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ветеран Афганистана” (83096, м.Донецьк, вул.Інженерна, 1/29, ЄДРПОУ 25097029, банківські реквізити невідомі) на користь Державного бюджету України державне мито в розмірі 85 грн. 00 коп.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (87600, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1, банківські реквізити невідомі) на користь Державного бюджету України державне мито в розмірі 174 грн. 31 коп.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (87600, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1, банківські реквізити невідомі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ветеран Афганистана” (83096, м.Донецьк, вул.Інженерна, 1/29, ЄДРПОУ 25097029, банківські реквізити невідомі) державне мито в розмірі 325 грн. 69 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.
Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Ветеран Афганистана”, м.Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Новоазовськ відмовити.
В судовому засіданні 09.02.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 09.02.2011р.