ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 310
РІШЕННЯ
Іменем України
22.02.2011Справа №5002-34/214-2011
за позовом прокурора Київського району м. Сімферополя
(95000, м. Сімферополь, вул.С.-Ценского, 26)
в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (04112, м. Київ, вул. О.Телігі, 8 к.58-А)
в особі Відділення Автономної Республіки Крим Українського державного фонду підтримки фермерських господарств
(95034, м. Сімферополь, вул. Київська, 81 к.610)
до відповідача Селянського (фермерського) господарства «Утро»
(96346, АР Крим, Первомайський район, с. Стаханівка, вул. Южна, 19)
третя особа фізична особа – підприємець
ОСОБА_1
(АДРЕСА_1)
про стягнення 10 863,63грн.
Суддя А.Р.Ейвазова
п р е д с т а в н и к и :
від позивача – не з’явилися;
від відповідача – голова господарства Женавчук В.П.;
від третьої особи – не з’явилися;
від прокуратури – прокурор відділу Меренцев С.І.
Суть спору: прокурор Київського району м. Сімферополь звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, який представляє Відділення АР Крим Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, та просив стягнути з відповідача – Селянського (фермерського) господарства «Утро» 10 863,63грн., у т.ч. 10 000грн. основної заборгованості; 411,97грн. пені, 372грн. збитків від інфляції та 79,72грн. процентів, нарахованих за період з 02.09.2010р. по 07.12.2010р.
В обґрунтування заявлених вимог, прокурор посилається на порушення відповідачем умов договору №2 від 23.06.2008р. про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству в частині повернення наданої поворотної фінансової допомоги у встановлений договором строк.
При цьому, наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств прокурор у поданій позовній заяві мотивує тим, що відповідний фонд, в силу ст.10 Закону України «Про фермерське господарство», є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств. Позивач та його регіональні відділення надають фінансову підтримку фермерським господарствам, в силу ст.11 Закону, з коштів державного бюджету і не повернення відповідних коштів порушує інтереси держави.
Відповідач у справі – Селянське (фермерське) господарство «Утро» фактично заявлені позовні вимоги визнав, однак, посилаючись на тяжкий фінансовий стан господарства та смерть колишнього його голови, просив відізвати позов та внести зміни до графіку повернення позики. При цьому, зазначені відповідачем обставини не підтверджені відповідними доказами (а.с. 62).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, відповідачем подано клопотання про відстрочення виконання до 23.06.2011р. Обґрунтовуючи подане клопотання, відповідач посилається на те, що несприятливі погодні умови у 2010р. призвели до зниження врожайності, що потягло за собою неможливість виконання графіку повернення позики; у 2011р. обсяги посівів збільшені удвічі і це сприятиме повернення позики у повному обсязі у встановлений договором строк – до 23.06.2011р. (а.с.74).
Ухвалою суду від 20.01.2011р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено фізичну особу – підприємця ОСОБА_1 (а.с.1).
Третя особа пояснення по суті заявлених вимог не надала; повноважний представник в судове засідання не з’явився.
З матеріалів справи вбачається, що копія ухвали про порушення провадження у справі вручена 03.02.2011р.; копія ухвали про відкладення розгляду справи направлена 03.02.2011р. Між тим, третя особа не скористалась своїм правами на участь в судових засіданнях, подання доказів, надання пояснень, оскільки в жодне з судових засідань не з’явилася; про причини своєї неявки суду не повідомила.
В судовому засіданні прокурор та позивач заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Відповідач позов визнав та просив відстрочити виконання рішення у даній справі до 23.06.2011р.
Прокурор та позивач письмових пояснення щодо клопотання відповідача про надання відстрочення виконання рішення не надали, проте в судовому засіданні не заперечували проти надання відповідачу відстрочки.
Після початку розгляду справи по суті та оголошення перерви в судовому засіданні 10.02.2011р. до 22.02.2011р., від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з неможливістю явки в судове засідання, зважаючи на перебування у відряджені.
Відповідне клопотання відхилено судом з тих підстав, що відсутність представника позивача у даному випадку не перешкоджає продовженню розгляду справи, а також зважаючи на те, що: до оголошення перерви в судовому засіданні, суд вже вислухав пояснення представників сторін, у т.ч. позивача, прокурора; позов заявлений прокурором, який його підтримує; прокурор та відповідач вважали за можливе продовжити розгляд за відсутності представника позивача; доказів наявності обставин, викладених у клопотанні, в порушення вимог ст.33 ГПК України, суду не надано.
Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
23.06.2008р. між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств в особі директора відділення АР Крим, яка діяла на підставі довіреності від 23.04.2008р., та відповідачем у справі – Селянським (фермерським) господарством «Утро» укладено договір №2 про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству (а.с.6).
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань з наступних підстав.
Відповідно ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Враховуючи, що вищевказаний договір від імені позивача у справі – Українського державного фонду підтримки фермерських господарств укладено директором відділення АР Крим на підставі довіреності, яка видана позивачем, такий договір є підставою для набуття прав та обов’язків безпосередньо позивачем у справі.
Так, в силу ст.239 ЦК України, правочин (договір, за змістом ч.2 ст.202 ЦК України, є видом правочину), вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
За умовами вказаного договору, позивач в особі відділення АР Крим взяв на себе зобов’язання надати фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі відповідачу – СФК «Утро» у сумі 50 000грн., а відповідач – використати її за цільовим призначенням та повернути у визначений договором строк.
Даний договір укладено відповідно до ст.9 Закону України «Про фермерське господарство» ( в редакції, чинній на момент укладення договору), яка передбачає надання допомоги фермерським господарствам за рахунок державного і місцевого бюджету, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.
За своєю правовою природою даний договір можна віднести до договору позики.
Виконання зобов’язань відповідача за таким договором забезпечено порукою.
Так, між позивачем, від імені якого діяв директор відділення АР Крим Тур К.С. на підставі довіреності від 23.04.2008р., та третьою особою – приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір поруки №2, за умовами якого третя особа поручилась перед позивачем за виконання зобов’язань відповідачем щодо повернення безпроцентної позики у розмірі 50 000грн. При цьому, визначено, що третя особа та відповідач несуть солідарну відповідальність за виконання зобов’язання перед позивачем.
Однак, вимог до поручителя прокурором у даній справі не заявлено; доказів виконання поручителем зобов’язань за відповідача не надано.
Під час вирішення спору у даній справі встановлено, що позивач в особі відділення АР Крим виконав взяті на себе зобов’язання, а саме перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 50 000грн., що підтверджується платіжним дорученням №76 від 23.06.2008р. (а.с.76). Відповідний факт не спростований відповідачем у справі.
Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов’язку щодо повернення частини наданої фінансової допомоги, а також застосування до нього відповідальності, встановленої ч.2 ст.625 ЦК України та умовами договору, за порушення відповідного зобов’язання.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договором встановлено строк повернення повної суми позики – до 23.06.2011. (п.3.4.2, 4.1). Поряд з цим, п.4.2. договору визначено, що фінансова підтримка (допомога) повертається фермерським господарством згідно з встановленим графіком (за його наявності).
Як встановлено, відповідачем надано позивачу в особі його відділення АР Крим графік повернення фінансової допомоги, згідно з яким він зобов’язується повернути: 15 000грн. – до 01.09.2009р.; 20 000грн. – до 01.09.2010р., 15 000грн. – до 23.06.2011р.
Даний графік схвалений позивачем, що підтверджується його вимогами №53-01/119 від 16.08.2010р., №53-01/159 від 04.10.2010р. про повернення частини фінансової допомоги до 01.09.2010р. (а.с.26,28)
Зміни до відповідного графіку у встановленому порядку не внесені, оскільки сторонами не досягнуто у встановленому порядку згоди щодо зміни строків повернення фінансової допомоги, хоча відповідач неодноразово звертався до позивача з відповідними пропозиціями.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор стверджував, що відповідач виконав зобов’язання в частині повернення частини фінансової допомоги, а саме 20 000грн. до 01.09.2009р., лише частково, сплативши 10 000грн.; на момент звернення з позовом не повернуто 10 000грн.
Відповідач не спростував доводів позовної заяви щодо не виконання ним зобов’язання з повернення частини фінансової допомоги, а саме 10 000грн.; факт не виконання зобов’язання у цій частині ним визнаний.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, не виконавши взяте на себе зобов’язання щодо повернення наданої фінансової допомоги у встановлений графіком строк, відповідач допустив порушення зобов’язання, у зв’язку з чим заявлені позовні вимоги в частині стягнення 10 000грн. основної заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов’язання відповідачем, заявлені вимоги в частині стягнення процентів та збитків від інфляції за час прострочення – з 02.09.2010р. по 07.12.2010р. є обґрунтованими. При цьому, за розрахунком суду, розмір збитків від інфляції за відповідний період складає 370грн. (у розрахунку суми позову загальний індекс інфляції за спірний період визначений до сотої, а не до десятої після коми, що призвело до невірного визначення розміру інфляційних); розмір процентів – 79,72грн.
За таких обставин, вимоги в частині стягнення збитків від інфляції підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 370грн., а вимоги в частині стягнення процентів – у заявленому прокурором розмірі – 79,72грн.
В силу ч. ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
В силу п.5.2 договору, сторонами встановлена відповідальність за порушення зобов’язання в частині повернення коштів фінансової допомоги у вигляді пені у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Розмір пені, встановлений сторонами у договорі, перевищує максимальний розмір пені, визначений ст.343 ГК України та ст.3 Закону України "Про відповідальність за порушення грошових зобов’язань".
Між тим, вимоги про стягнення пені за період з 02.09.2010р. по 07.12.2010р. у сумі 411,91грн. заявлені з урахуванням обмеження її розміру, встановлених вищевказаними актами, у зв’язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.
Внесення змін до графіку, про що просить у відзиві позивач, не є компетенцією суду; відповідач з окремим (зустрічним) позовом про внесення змін до договору, невід’ємною частиною якого є відповідний графік, до суду у встановленому порядку не звертався.
Поряд з цим, подане відповідачем клопотання про відстрочення виконання рішення у даній справі в частині стягнення основної заборгованості, процентів, збитків від інфляції та пені підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом ч.1 ст.121 ГПК України, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Судом відповідна заява відповідача щодо відстрочення виконання рішення у даній справи в частині стягнення основної заборгованості, процентів, збитків від інфляції та пені задоволена судом з урахуванням: можливих негативних наслідки для відповідача у справі у разі негайного виконання рішення у даній справи; інтересів позивача; ступеню вини відповідача у виникненні спору; того, що строк, на який відповідач просить відстрочити виконання, не перевищує строку повернення позики у повному обсязі, який встановлений п.3.4.2 договору та інших обставин справи (також див. роз’яснення ВАСУ від 12.09.96р. №02-5/333).
Відповідно до ст.49 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню 108,62грн. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Утро» на користь Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Відділення АР Крим 10 000грн. основної заборгованості, 370грн. збитків від інфляції, 79,72грн. процентів, 411,91грн. пені.
3. В частині стягнення 2грн. збитків від інфляції відмовити.
4. Відстрочити виконання рішення суду в частині стягнення з Селянського (фермерського) господарства «Утро» на користь Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Відділення АР Крим 10 000грн. основної заборгованості, 370грн. збитків від інфляції, 79,72грн. процентів, 411,91грн. пені до 23 червня 2011 року.
5. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Утро» в доход державного бюджету 108,62грн. державного мита, а також 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 22.02.2011 р.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Ейвазова А.Р.