Справа № 22ц-1573/07

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Чубенко ЛІ.

Доповідач Болтунова  Л.М.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2007 року Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого: Петренко І.О.

суддів: Болтунової Л.М., Лаченкової О.В.

при секретарі: Шило СЮ.

за участю адвоката : Тихонського В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2006 року за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про стягнення боргу, -

встановила:

У липні 2006 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1. про стягнення боргу в сумі 55 000 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на те, що 15 травня 2003 року він позичив в борг відповідачці зазначену суму, яку остання зобов'язалася повернути 15 червня 2003 року, однак до теперішнього часу не повернула, а тому він просив його вимоги задовольнити.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2006 року з ОСОБА_1. на користь позивача стягнено 55 000 грн., а також ЗО грн. інформаційно-технічного збору та 550 грн. судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі відповідачка порушує питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в позові, вважаючи, що судом не повно були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме: для чого їй була потрібна така сума грошей, не було доведено, що вона їх отримала, а також в розписці йдеться мова про заставу земельної ділянки, що є порушенням діючого законодавства України, і вказує на нікчемність угоди.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів скарги, колегія суддів вважає за необхідне скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачкою 15 травня 2003 року був укладений договір позики на підставі ст. 374 ЦК України в редакції

2

1963 року, згідно до якого ОСОБА_1. взяла в борг у ОСОБА_2. 55 000 грн. та зобов'язалася повернути їх 15 червня 2003 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2. та стягнення боргу з ОСОБА_1., суд першої інстанції з'ясувавши обставини справи й давши належну оцінку всім зібраним доказам, правильно прийшов до висновку, що розписка, яка знаходиться в матеріалах справи є письмовим доказом наявності боргу відповідачки перед позивачем в розмірі 55 000 грн.( а.с.9)

Доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що їй по зазначеній розписці позивачем фактично було передано 200 грн., а також , що судом не були прийняті до уваги пояснення її сина ОСОБА_3. та положення ст. 1051 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак відповідачкою це зроблено не було.

Договір позики від 15 травня 2003 року ОСОБА_1. не оспорила. Що стосується пояснень її сина ОСОБА_3., то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не врахував їх при винесенні рішення, оскільки сам свідок не був присутній при передачі позивачкою грошей відповідачу, а тільки підтвердив факт передачі позивачу зерна, яке отримала мати, як орендну плату за користування земельним паєм.

Колегія суддів вважає, що застосування судом першої інстанції положень закону в редакції 2003 року замість 1963 року, не може бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення суду.

Керуючись ст. ст. 304,307, 308, 314, 317, 319 ЦПК України, колегія суд-

дів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до Верховного Суду України.