Справа № 2-24/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

17 лютого 2011р.                    Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

у складі головуючого                                                 судді Болоніної М.Б.

при секретарі                                                                         Шараповій О.О.

за участю позивача                                                               ОСОБА_1

                представника позивача   адвоката                      ОСОБА_2

                відповідача                                                            ОСОБА_3

                представника відповідача  адвоката                   ОСОБА_4

                відповідача за зустрічним позовом                     ОСОБА_5,

                представника відповідача виконкому                 ОСОБА_6,

розглянувши у судовому засіданні в м. Вільногірську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права власності на гараж, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, виконавчого комітету Вільногірської  міської ради,  Вільногірської  міської ради про визнання права власності на гараж, розподіл майна подружжя та визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 (треті особи –ОСОБА_1, виконавчий комітет Вільногірської міської ради) про розподіл майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

          До суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні її права власності на гараж АДРЕСА_1(т.1 ар.с.3-4), де зазначає, що у лютому 2003р. їй було виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального гаража загальною площею 244,9кв.м, гараж вона побудувала і 16.03.2004р. на підставі рішення виконкому Вільногірської міської ради №110 від 25.02.2004р. отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Однак, зазначений гараж зайняв відповідач, який є чоловіком її матері, але з нею не проживає, він встановив свій замок і використовує гараж для тримання автомобіля. На неодноразові вимоги позивача про звільнення гаража ОСОБА_3 відповідає відмовою. У теперішній час у позивача виникла необхідність провести відчуження гаража, що вона не може виконати, оскільки відповідач перешкоджає їй у здійсненні її права власності на гараж.

          Під час судового розгляду справи позивач  збільшила свої позовні вимоги (т.2 ар.с.10) і просила в порядку усунення перешкод у здійсненні нею права власності на гараж зобов’язати відповідача негайно звільнити гараж та заборонити йому користуватись цим гаражем, а також відшкодувати її судові витрати, у тому числі пов’язані з участю її представника у судовому розгляді справи.

          Відповідач ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, виконавчого комітету Вільногірської міської ради (т.1 ар.с.19), а в подальшому –до Вільногірської міської ради (т.1 ар.с.225-226) про визнання права власності на зазначений гараж, розподіл майна подружжя та визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування, де зазначає наступне.

          Дозвіл на будівництво гаража і виділ для цієї мети земельної ділянки були здійснені виконавчим комітетом Вільногірської міської ради навесні 1996р., документальним оформленням займалась його дружина –ОСОБА_5, будівництво гаража здійснювалось протягом 1996-1997р.р. і навесні 1998р. було повністю закінчено. У будівництві гаража приймав участь він та інші особи, з якими була домовленість на проведення будівельних робіт. Після закінчення будівництва відповідач як повноправний власник використовував його за цільовим призначенням –тримав там автомобіль. Позивач ОСОБА_1 ніякої участі у будівництві гаража та його  фінансуванні  не приймала в силу свого віку і відношення до нього не має. Всі документи на земельну ділянку і на будівельні матеріали знаходяться у ОСОБА_5, лише при подачі позову ОСОБА_1 він дізнався, що гараж неправомірно зареєстрований на її ім’я і вона юридично визнана його власником.

 Вільногірська міська рада в порушення вимог ст.ст.141,149 ЗК України своїм рішенням   №241/12 від 03.04.2003р. незаконно здійснила переоформлення земельної ділянки, яка була вже забудована і використовувалась за цільовим призначенням, і передала ділянку позивачу, яка зареєструвала гараж на себе. Свідоцтво  про право власності на гараж, видане ОСОБА_1 16.03.2004р. на підставі рішення виконавчого комітету Вільногірської міської ради №110 від 25.02.2004р., є незаконним, як видане на підставі незаконного рішення. Фактично гараж є спільною сумісною власністю відповідача і  його дружини ОСОБА_5, підлягає розподілу, у відповідності  до вимог СК України кожному з них належить 1/2 частка гаража.

Відповідач у зустрічному позові просить визнати незаконними та скасувати зазначені рішення Вільногірської міської ради та її виконавчого комітету, визнати недійсним свідоцтво про право власності на гараж, видане ОСОБА_1, визнати за ним та ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку гаража за кожним, в порядку розподілу спільного майна виділити йому гараж, стягнувши з нього на користь ОСОБА_5 вартість 1/2 частки гаража.

          Під час судового розгляду справи після проведення судової будівельно-технічної експертизи відповідач уточнив свої зустрічні позовні вимоги (т.2 ар.с.5) і просив визнати спірний гараж спільною сумісною власністю його та ОСОБА_5, визнати за кожним з них право спільної часткової власності на 1/2 частку гаража, в порядку розподілу майна визнати за ним право особистої власності на гараж і стягнути з нього на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію 1/2 частки гаража у розмірі 4 444грн., яка зарахована ним на депозитний рахунок суду.

          ОСОБА_5 звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про розподіл майна, придбаного під час шлюбу, де зазначає,  що під час шлюбу ними, крім гаражу АДРЕСА_1, сумісно було придбано майно, яке також підлягає розподілу, а саме –  гараж АДРЕСА_2 будівлі у АДРЕСА_3 які складаються з гаража і сараю, автомобіля ВАЗ-2106, держномер НОМЕР_1, і просить залишити у користуванні, володінні та розпорядженні відповідача ОСОБА_3 будівлі у АДРЕСА_3 гараж АДРЕСА_2 автомобіль ВАЗ-2106, залишивши у її користуванні, володінні та розпорядженні гараж АДРЕСА_1, та стягнувши з  ОСОБА_3 на її користь різницю у вартості майна, що залишається у нього.

Під час  судового розгляду справи ОСОБА_5 відмовилась від позовних вимог в частині розподілу гаражу АДРЕСА_2 будівель у АДРЕСА_3 та гаражу АДРЕСА_1, відмова від частини позову була прийнята судом ухвалами від 23.06.2005р. (т.1 ар.с.121) та від 30.11.2010р. (т.2 ар.с.24), провадження у справі в цій частині закрито.

В кінцевому варіанті своїх зустрічних позовних вимог (т.2 ар.с.12) ОСОБА_5 зазначає, що спільно нажитим з ОСОБА_3 майном вона вважає тільки автомобіль ВАЗ-21061, 1987р. випуску, придбаний за договором купівлі-продажу від 08.08.1997р., який відповідач без її відома передав своїй дочці, що проживає за кордоном України. Згідно з даними українського інформаційного Інтернет-ресурсу середня ринкова (дійсна) вартість аналогічного за роком випуску та моделлю автомобіля складає станом на 01.09.2010р. в середньому 13 500грн., відповідач відчуженням автомобіля унеможливив проведення його оцінки, тому ОСОБА_5 вважає, що вартість спірного автомобіля складає 13 000грн., просить визнати автомобіль спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3, стягнути з ОСОБА_3 на її користь вартість1/2 частки автомобіля у сумі 7 500грн., а також відшкодувати її судові витрати, у тому числі понесені оплатою юридичної допомоги адвоката.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свій позов підтримала, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, суду також пояснила, що у 1996р. її матері ОСОБА_5 було виділено земельну ділянку, гараж будувався за спільні кошти сім’ї, позивач працювала і свою зарплату віддавала у бюджет сім’ї, у тому числі на будівництво гаража. З 1995р. по 1999р. вона хворіла на туберкульоз, лікування проводилось безкоштовно. У 2003р. її мати від земельної ділянки відмовилась, за рішенням  міської ради ділянку було  переоформлено на позивача, на той час гараж вже був побудований, позивач оформила право власності на гараж на себе. На теперішній час вона не може провести відчуження гаража, оскільки відповідач ОСОБА_3 не бажає його звільнити, гаражем користуються позивач з матір’ю і відповідач, який має ключі. Автомобіль «ВАЗ»був придбаний її матір’ю та ОСОБА_3 під час їх шлюбу, більшу частину грошей дала мати зі своїх збережень. До цього у ОСОБА_3 був «Москвич», на ремонт якого було витрачено багато коштів.

Відповідач ОСОБА_3 підтримав свій зустрічний позов у повному обсязі,  позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не визнав,  суду пояснив, що у шлюбі з ОСОБА_5 перебуває з 1995р., у 1996р. вони вирішили узяти земельну ділянку під гараж, щоб тримати там автомобіль. ОСОБА_5 оформила на себе усі документи, вони почали будувати гараж. Він приймав безпосередню участь у будівництві –копав яму під погріб, встановлював ворота, викладав стіну з цегли, яку сам придбав, замовляв техніку для доставки перекриття і оплачував ці послуги, замовляв, оплачував і привозив цемент. Роботи з будівництва гаража виконували ОСОБА_20 і ОСОБА_21, відповідач допомагав їм –колотив розчин, подавав цеглу. Разом з ОСОБА_22 і ОСОБА_7 відповідач робив стяжку, смолив дах, накривав руберойдом. ОСОБА_1 гроші на будівництво гаража не давала, вона тривалий час хворіла, кошти з сім’ї йшли на її лікування. Відповідач визнає, що гараж є його та ОСОБА_5 спільною сумісною власністю і ОСОБА_5 має право на 1/2 його частку. Про те, що гараж оформлений на ОСОБА_1, він дізнався у 2004р. з її листа. Усі документи на гараж знаходились у ОСОБА_5, він за виготовленням проектної документації або для введення гаража в експлуатацію до відповідних органів не звертався, питання щодо приватизації земельної ділянки не вирішував.  До шлюбу відповідач  мав автомобіль «Москвич», який  продав за 1300 доларів і придбав «ВАЗ» за 2600 доларів, додавши свої гроші. Автомобіль він подарував у 2005р. своїй онуці, яка мешкає у Латвії, дозволу у ОСОБА_5 на це не питав, оскільки вважає автомобіль своєю власністю.

Представники відповідачів за зустрічним позовом – виконавчого комітету Вільногірської міської ради та Вільногірської міської ради –позов не визнали, суду пояснили, що у випадку відмови власника земельної ділянки виконавчий комітет має право розподілити ділянку іншій особі. Працівники виконкому повинні були виїхати на місце і перевірити стан земельної ділянки, прийняти її і у встановленому порядку передати іншій особі, однак цього зроблено не було. При наявності об’єктів незавершеного будівництва переоформлення земельної ділянки неможливе. У 2003р. черги на земельні ділянки не було, тому за бажанням ОСОБА_5 земельну ділянку було передано її дочці ОСОБА_1 У грудні 2003р. було складено акт про готовність гаража до експлуатації, чого було достатньо для видачі свідоцтва про право власності.    

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_5 позов не визнала, підтримала свої зустрічні позовні вимоги, пояснивши суду, що у 1997р. їй було виділено земельну ділянку, у той же рік вона та її чоловік ОСОБА_3 придбали автомобіль. Її зарплата і зарплата дочки використовувались на будівництво гаража, ОСОБА_1 хворіла, але лікувалась безкоштовно. Організацією будівництва гаража займалась вона сама, домовлялась з родичами і друзями, вони роботи виконували безкоштовно. ОСОБА_3 грошові кошти на будівництво гаража не вкладав, лише спостерігав за будівництвом, на придбання будівельних матеріалів були витрачені аліменти, які виплачував  батько ОСОБА_1 у сумі 1000 доларів. У 2003р. вона захворіла, були необхідні гроші на лікування, тому вони з ОСОБА_1 вирішили гараж продати. Вони звернулись до виконкому, написали заяви про передачу земельної ділянки ОСОБА_1, добудували гараж і отримали документи  на право власності. Про те, що необхідно було зазначити про наявність будівлі на земельній ділянці, вона не знала. До шлюбу відповідач ОСОБА_3 мав автомобіль «Москвич», який знаходився у поганому стані, на його ремонт було затрачено 600доларів. У серпні 1997р. вони продали «Москвич»за 1200 доларів, придбали автомобіль «ВАЗ»за 2600 доларів, більшу частину грошей додала вона, мала грошові збереження, у той час як ОСОБА_3 отримував заробітну плату 1 раз у 6 місяців.

Від проведення судової автотоварознавчої експертизи для визначення вартості автомобіля ОСОБА_5 відмовилась, посилаючись на незадовільний стан здоров’я і відсутність грошових коштів на оплату проведення експертизи (т.1 ар.с.191).

Вислухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши та оцінивши у сукупності надані по справі докази, суд доходить висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.  

Згідно ст.ст.16,21 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст.ст.10,11,57,58,60 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених  позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У підтвердження своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 надала суду свідоцтво про право власності на нерухоме майно –гараж АДРЕСА_1(т.1 ар.с.5), витяг про реєстрацію права власності на гараж (т.1 ар.с.6), зведений акт вартості будівель та споруд щодо спірного гаража (т.1 ар.с.7), свій лист від 31.03.2004р. до ОСОБА_3 з проханням звільнити належний їй гараж (т.1 ар.с.8), витяг зі своєї амбулаторної карти, згідно якого вона з 16.02.1998р. по 01.12.1999р. знаходилась на стаціонарному та амбулаторному лікуванні з приводу туберкульозу легенів, медикаменти для лікування надавались їй безкоштовно (т.1 ар.с.112), свідоцтво про своє народження (т.1 ар.с.118), свідоцтво про шлюб з ОСОБА_9 (т.1 ар.с.119), талон оплати за електроенергію по гаражу АДРЕСА_1 у сумі 100грн. та товарний чек на придбання фарби вартістю 18грн. у вересні 2006р.  (т.1 ар.с.188), акт розкривання гаража АДРЕСА_1 від 03.12.2005р., яким констатується наявність речей та матеріалів у гаражі (т.1 ар.с.189).

Свої зустрічні позовні вимоги відповідач ОСОБА_3 обґрунтував рішенням Вільногірської міської ради від 03.04.2003р. №241-12/ХХІУ «Про вилучення та надання в постійне користування земельних ділянок для гаражного будівництва», згідно якого земельна ділянка АДРЕСА_1 в гаражному кооперативі «Автомобіліст», відведена ОСОБА_5, вилучена у неї та надана в постійне користування для будівництва індивідуального гаража ОСОБА_1 (т.1 ар.с.127), рішенням виконавчого комітету Вільногірської міської ради від 25.02.2004р. №110 «Про оформлення та видачу свідоцтв про право власності на гаражі», згідно якого ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на гараж АДРЕСА_1 у кооперативі «Автомобіліст»(т.1 ар.с.116).

 У відповідності до висновків судової будівельно-технічної експертизи, яку було проведено за ініціативою відповідача ОСОБА_3 (т.1 ар.с.199-215), ринкова вартість спірного гаража становить 8 888грн, ринкова вартість 1/2 частини гаражу становить 4 444грн. Згідно квитанції від 16.08.2010р. суму 4 444грн. було зараховано відповідачем ОСОБА_3 на депозитний рахунок суду (т.2 ар.с.32).

Крім того, свої пояснення щодо участі у будівництві спірного гаража відповідач доводив показаннями свідків.

Так, свідок ОСОБА_7 показав, що у квітні 1997р. він разом з ОСОБА_3 виконував роботи по будівництву гаража, ОСОБА_3 варив бітум, подавав руберойд.  ОСОБА_5 участі у будівельних роботах не приймала. За які кошти ОСОБА_3 придбав цеглу та інші будматеріали –свідку невідомо, він вважав хазяїном гаража ОСОБА_3

З показань свідка ОСОБА_11 виходить, що він на прохання ОСОБА_3 виготовив гаражні ворота і встановлював їх, розраховувався з ним ОСОБА_3

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_5 у підтвердження своїх позовних вимог надала суду свідоцтво про укладення шлюбу, згідно якого шлюб між нею та  ОСОБА_3 було укладено 08.12.1995р. (т.1 ар.с.100), розписку про отримання нею від ПП «Рассвет»суми боргу за договором позики у розмірі 2000 доларів США (т.1 ар.с.120), квитанцію від 09.12.1997р., яка підтверджує придбання нею плит на суму 239грн.93коп. (т.1 ар.с.160), витяг з Інтернет-ресурсу щодо вартості автомобілів «ВАЗ-21061», 1987р. випуску, станом на 20.09.2010р. (т.2 ар.с.28-30).  Крім того, за клопотанням представника ОСОБА_5 судом було отримано повідомлення МРЕВ ДАІ, згідно яких автомобіль ВАЗ-21061, який раніше належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 08.08.1997р., був 28.10.2004р. знятий з обліку по заяві власника (т.1 ар.с.66,67,134,135,136), довідки про заробітну плату ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1 за період  з 1994 по 1998р.р. (т.1 ар.с.110,113,115,161).

Надаючи юридичну оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що спірний гараж був збудований у 1997-1998р.р. на земельній ділянці, яка була виділена для цієї мети ОСОБА_5 згідно відповідного рішення виконкому Вільногірської міської ради, у цей період ОСОБА_3 і ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, на придбання будівельних матеріалів витрачали спільні кошти, у будівництві гаража відповідач ОСОБА_3 приймав безпосередню участь. Введення гаража в експлуатацію не проводилось, право власності будь-кого з членів сім’ї ОСОБА_3 на збудований гараж оформлено не було, ОСОБА_3 постійно користувався гаражем, тримав там автомобіль.  

У 2003р. ОСОБА_5 без відома свого чоловіка ОСОБА_3 звернулась до виконкому Вільногірської міської ради із заявою про відмову від земельної ділянки, не зазначивши при цьому, що на ділянці розташований об’єкт будівництва, рішенням Вільногірської міської ради від 03.04.2003р. №241-12 земельну ділянку було вилучено і надано в постійне користування для будівництва індивідуального гаража ОСОБА_1, тобто позивачу, яка після укладення шлюбу прийняла прізвище чоловіка –ОСОБА_1. Рішенням виконкому від 25.02.2004р. №110 на підставі акту введення гаража до експлуатації ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на спірний гараж.

Зазначені рішення Вільногірської міської ради та її виконавчого комітету суд вважає незаконними, оскільки вони були прийняті з суттєвими порушеннями норм діючого земельного законодавства.

Так, у рішенні Вільногірської міської ради від 03.04.2003р. №241-12 зазначено, що вилучення земельної ділянки, відведеної ОСОБА_5, та надання її в постійне користування ОСОБА_1 здійснено у відповідності до ст.ст.40,142,149 ЗК України.

Однак, ст.40 Земельного кодексу України (далі –ЗК), який набрав чинності з 01.01.2002р., тобто діяв на час прийняття зазначеного рішення Вільногірської міської ради, передбачає, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду. Згідно ст.142 ЗК припинення права постійного користування земельної ділянки у разі добровільної відмови  землекористувача здійснюється за його заявою до  власника земельної ділянки. Ст.149 ЗК регламентує порядок вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб за рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ст.ст.124,125 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Крім того, ст.ст.20-23 Закону України «Про основи містобудування»від 16.11.1992р. (з подальшими змінами та доповненнями) передбачають, що забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права оренди земельної ділянки. Ці права громадянин набуває лише після одержання ним державного акту, а при оренді земельної ділянки –після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Фактична забудова земельної ділянки здійснюється після встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, її державної реєстрації та одержання у встановленому порядку дозволу на виконання будівельних робіт.

Таким чином, добровільна відмова ОСОБА_5 від земельної ділянки не являється її вилученням, передача земельної ділянки позивачу ОСОБА_1 в постійне користування не передбачена діючим земельним законодавством, доказів передачі ділянки у власність або в оренду не надано. Також відсутні підстави вважати, що земельна ділянка передавалась позивачу для будівництва гаража, оскільки на той час вона вже була забудована і використовувалась за цільовим призначенням. Представник відповідача –виконкому Вільногірської міської ради – у судовому засіданні підтвердив, що земельна ділянка, від якої відмовилась ОСОБА_5 і яка була передана ОСОБА_1, працівниками відповідних служб виконкому не оглядалась, не приймалась, її  стан не перевірявся, представник також погодився з тим, що при наявності об’єктів незавершеного будівництва переоформлення земельної ділянки неможливе.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

З урахуванням викладеного, суд вважає, що незаконні рішення органу місцевого самоврядування підлягають скасуванню, з цих же підстав позивач ОСОБА_1 не може вважатися власником спірного гаража, тому вона не може ставити питання про усунення перешкод у здійсненні її права власності на гараж.

В той же час відсутні підстави для визнання спірного гаража спільною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_5 та його розподілу.

Під час судового розгляду справи з пояснень представника виконкому та міської ради, з якими погодились інші учасники процесу, було встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований спірний гараж, перебуває у власності міської територіальної громади, жодного доказу щодо її передачі  будь-кому у власність або оренду суду не надано. Таким чином, на момент розгляду справи судом як ОСОБА_3, так і ОСОБА_5 не являються ані власниками, ані користувачами земельної ділянки, доказів у підтвердження готовності спірного гаража до експлуатації відповідно до погодженої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, наявності дозволу на виконання будівельних робіт, а також відповідності збудованого об’єкту проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил не надано, тому збудований гараж можна вважати об’єктом самочинного будівництва.

У зустрічному позові ОСОБА_3 не наведено жодної правової норми в обґрунтування підстав виникнення права власності на спірний гараж.  

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини щодо права власності на гараж виникли  між подружжям ОСОБА_3 у 1998р., тобто коли було завершено будівництво гаража, суд вважає за необхідне під час вирішення спору керуватися нормами ЦК УРСР (1963р.) у відповідності до прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004р.).

Розділом другим ЦК УРСР (1963р.) регулюються відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Громадяни, які збудували жилі будинки, господарські і побутові будівлі та споруди без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, не набувають права власності на самочинне будівництво, а мають право володіти та користуватися цими будівлями і не вправі розпоряджатися ними. Нормами ЦК УРСР (1963р.) питання визнання права власності на самочинне будівництво у судовому порядку не врегульовано, оскільки тоді існував інший порядок визнання права власності на будівництво, який сторонами дотриманий не був, тому згідно діючого на той час законодавства визнати за  ОСОБА_3 або ОСОБА_5 право власності на збудований  у 1998р. гараж неможливо.

З цих же підстав спірний гараж не може бути предметом поділу майна подружжя у відповідності до ст.71 СК України, оскільки він не є об’єктом права власності до тих пір, поки це будівництво не буде легалізоване. Сума 4 444грн., що була внесена відповідачем ОСОБА_3 на депозитний рахунок суду в якості грошової компенсації замість частки ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності на гараж, підлягає поверненню відповідачу, оскільки у задоволенні позову в частині розподілу майна відмовляється.

Позовні вимоги відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5 щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль та його поділ підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

 Згідно ст.ст.60,69-71 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Майно, що є  об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, неподільні речі присуджуються одному з подружжя.

Також у відповідності до ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Під час судового розгляду справи з пояснень сторін і документів МРЕВ ДАІ  встановлено, що спірний автомобіль ВАЗ-21061 було придбано ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у 1997р., тобто під час їх перебування у шлюбі і спільного проживання, сторони також дійшли згоди про те, що автомобіль був придбаний за 2600 доларів. Доказів того, що автомобіль придбаний за особисті кошти лише одного з подружжя,  як на цьому наполягала кожна з сторін,  суду не надано, тому позовні вимоги ОСОБА_5 в частині визнання автомобіля спільною сумісною власністю іі та ОСОБА_3 є законними і обґрунтованими.

У той же час відсутня можливість розподілу автомобіля в натурі і визначення вартості 1/2 його частки.   

У відповідності до п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст.372  ЦК України, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди –виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

З доводами представника ОСОБА_5 –адвоката ОСОБА_2 – з приводу того, що сторонами досягнуто згоди відносно вартості спірного автомобіля, погодитись не можна, адже  сторони  визнали лише те, що автомобіль був придбаний у 1997р. за 2600 доларів, розмір дійсної вартості автомобіля на час його поділу сторонами не обговорювався і не погоджувався.

Дійсна вартість автомобіля на час розгляду справи не встановлена. Від проведення судової автотоварознавчої експертизи ОСОБА_5 відмовилась, посилаючись на незадовільний стан здоров’я і відсутність коштів на оплату висновку експерта, а не у зв’язку з відсутністю документів на автомобіль і самого автомобіля, як на цьому наголошував її представник.  

Витяг з Інтернет-ресурсу,  наданий позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог (т.2 ар.с.28-30), який містить оголошення приватних осіб про продаж легкових автомобілів ВАЗ-21061, 1987-1988р. випуску, ніяким чином не може служити доказом дійсної вартості спірного автомобіля на час розгляду справи, оскільки згідно цих даних позивачем розрахована досить приблизна вартість автомобіля без врахування його фізичного та морального зносу і фактичного стану вузлів та агрегатів.

За таких обставин встановити дійсну вартість майна, що пропонується позивачем до розподілу, як і його частки, неможливо, тому підстави для задоволення позову відсутні.

При вирішення питання щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами, суд  приймає до уваги наступне.

Згідно ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог, а відповідачеві –пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

До судових витрат ст.79 ЦПК України відносить судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом справи, у тому числі витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, витрати на правову допомогу та витрати, пов’язані з проведенням судових експертиз.

Судові витрати позивача ОСОБА_1 відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають, оскільки їй у позові відмовлено, у дохід держави з ОСОБА_1 слід стягнути витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37грн.

Судові витрати відповідача ОСОБА_3 складаються з оплати вартості висновку експерта у сумі 435грн.80коп. (т.1 ар.с.196) і послуг адвоката у загальній сумі 500грн. (т.2 ар.с.31,35 звор.), сплату судового збору (державного мита) він просив відстрочити до визначення вартості спірного гаража. Вартість 1/2 частки гаража встановлена судовою будівельно-технічною експертизою у сумі 4 444грн., ставка судового збору з цієї суми становить 51грн.  

З урахуванням того, що зустрічний позов ОСОБА_3 задоволений в частині вимог щодо скасування рішень Вільногірської міської ради і її виконавчого комітету, які становлять 1/2 частку позовних вимог, за рахунок виконавчого комітету Вільногірської міської ради підлягає відшкодуванню половина його витрат на оплату юридичної допомоги у сумі 250грн., крім того, з відповідача ОСОБА_3 і виконавчого комітету Вільногірської міської ради у дохід держави слід стягнути витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 60 грн. з кожного. Судовий збір у сумі 51грн., який підлягає стягненню у дохід держави і від сплати якого виконком Вільногірської міської ради законодавчо звільнений, необхідно віднести на рахунок держави.    

Витрати ОСОБА_3 по оплаті проведення експертизи відшкодуванню не підлягають, оскільки в частині позовних вимог щодо розподілу спірного гаража відмовлено.

Судові витрати відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5, які підтверджені документально, складаються з оплати судового збору у сумі 75грн. (т.2 ар.с.11) і послуг адвоката у сумі 200грн. (т.1 ар.с.61), крім того за подачу позову підлягають сплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120грн. З урахуванням того, що за зустрічним позовом ОСОБА_5 задоволено 1/2 частку позовних вимог, необхідно присудити до стягнення з ОСОБА_3 на її користь витрати на оплату судового збору у сумі 37грн.50коп. та на оплату юридичної допомоги у сумі 100грн., а також стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі  60 грн. з кожного.

У позовній заяві про зменшення позовних вимог (т.2 ар.с.12) ОСОБА_5 просила відшкодувати за рахунок ОСОБА_3 її судові витрати, пов’язані з участю представника у судовому розгляді справи у сумі 1200грн., однак ці судові витрати документально не підтверджені і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.10,11,58-60,209,212,213,215,218 ЦПК України, ст.ст.12,40,124,125,141,142 ЗК України, ст.ст.16,21,355,372 ЦК України, ст.ст.60,61,65,69-71 СК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права власності на гараж АДРЕСА_1 у гаражному кооперативі «Автомобіліст»у м.Вільногірську Дніпропетровської обл. відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м.Вільногірська Дніпропетровської обл., яка мешкає у АДРЕСА_10 (відомості про ідентифікаційний номер відсутні), у дохід держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37грн.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, виконавчого комітету Вільногірської міської ради,  Вільногірської  міської ради про визнання права власності на гараж, розподіл майна подружжя та визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування задовольнити частково.

 Визнати незаконним та скасувати рішення Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 03 квітня 2003р. №241-12/ХХІУ «Про вилучення та надання в постійне користування земельних ділянок для гаражного будівництва»в частині вилучення земельної ділянки АДРЕСА_1 в гаражному кооперативі «Автомобіліст», відведеної ОСОБА_5, та надання земельної ділянки в постійне користування для будівництва індивідуального гаража ОСОБА_1

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 25 лютого 2004р. №110 «Про оформлення та видачу свідоцтва про право власності на гараж АДРЕСА_11 ОСОБА_12, гараж АДРЕСА_12 ОСОБА_13, гараж АДРЕСА_1 ОСОБА_1.»в частині видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на гараж АДРЕСА_1 у гаражному кооперативі «Автомобіліст»м.Вільногірська.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 видане 16.03.2004р. ОСОБА_1 на гараж АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Вільногірської міської ради від 25.02.2004р. №110.

Стягнути з виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області   (51700 м.Вільногірськ Дніпропетровської обл., вул.В.Варена, 15) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 уродженця АДРЕСА_3 який мешкає у АДРЕСА_30 (відомості про ідентифікаційний номер відсутні), у відшкодування судових витрат на правову допомогу 250грн.  

У решті позовних вимог відмовити.

Зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській обл. повернути ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 уродженцю АДРЕСА_3 який мешкає у АДРЕСА_30, грошові кошти з депозитного рахунку у сумі 4 444грн., зараховані для Вільногірського міського суду Дніпропетровської обл. згідно квитанції №17 від 16.08.2010р.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 уродженця АДРЕСА_3 який працює у філії «ВГМК»ЗАТ «Кримський ТИТАН», мешкає у АДРЕСА_30 (відомості про ідентифікаційний номер відсутні), у дохід держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі  60грн.

Стягнути з виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (51700 м.Вільногірськ Дніпропетровської обл., вул.В.Варена, 15) у дохід держави  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі  60грн.  

Витрати по сплаті судового збору у сумі 51грн. віднести на рахунок держави.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3   про розподіл майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль ВАЗ-21061, 1987р. випуску, двигун №НОМЕР_3, кузов №НОМЕР_4, придбаний за договором купівлі-продажу від 08.08.1997р.  

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 уродженця АДРЕСА_3 який працює у філії «ВГМК»ЗАТ «Кримський ТИТАН», мешкає у АДРЕСА_30 (відомості про ідентифікаційний номер відсутні),  на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженки с.Роздольне Целінського р-ну Ростовської обл. Росія, яка мешкає  у АДРЕСА_2, у відшкодування судових витрат на оплату судового збору (державного мита) 37грн.50коп., у відшкодування оплати правової допомоги 100грн.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у дохід держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі  60грн. з кожного.

Апеляційна скарга на   рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення  рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

 Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги   рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Копію повного  рішення  в порядку ст.222 ЦПК України  направити учасникам процесу, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення  рішення.

СУДДЯ                                                        М.Б. БОЛОНІНА