Справа № 2-207/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   У К Р А Ї Н И

7 лютого 2011 року            Миколаївський районний суд Львівської області

в складі:   головуючого –судді  Карбовнік  І.  М.

при секретарі  - О.І.Данилів

за участю представника позивача - ОСОБА_1

та представника відповідача - Партики Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві справу за позовом  ОСОБА_3  до  Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Миколаївське відділення № 6533 про  визнання  недійсним кредитного договору ,-                                     

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_3 звернулася із позовом до ВАТ «Державний Ощадний Банк України» в особі філії Миколаївське відділення № 6533 про визнання недійсним кредитного договору № 2203-113 від 11 квітня 2008 року. Свої вимоги обґрунтовує тим, що низка умов кредитного договору не відповідають нормативно-правовим актам, а саме пункти 1.4.2, 1.5.1.8, 2.3, 3.2.4, 3.2.5, 3.2.6.

Пунктом 1.1 та 1.5.1.1 кредитного договору передбачено сплату процентів за користування кредитом в розмірі 16,0% річних. Відповідно до п.«г» ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк зобов’язаний у письмовій формі повідомити споживача про тип відсоткової ставки. Така ж вимога встановлена п.п.2.1 п.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Не визначення в договорі кредиту типу відсоткової ставки – фіксованої чи/або змінної – свідчить про недосягнення позичальником і банком згоди щодо істотних умов, а отже про не укладення кредитного договору. Розмір відсоткової ставки може бути переглянутий лише за умови, що сторони визначили таку ставку як змінну. При цьому позивач вказує, що абзац 4 п.3.4 Правил зобов’язує банк зазначити в кредитному договорі правило, згідно з яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договір про надання кредиту передбачає можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Також ОСОБА_3 вказує, що п.4 ч.5 ст.11, ч.ч.1-2, п.3 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати до договорів зі споживачем умови, які є несправедливими.

Пункти 1.5.1.8, 2.3 вищевказаного кредитного договору надають відповідачу право в односторонньому порядку розірвати договір кредиту у випадку незгоди позивача із змінами до договору. Позивач вказує, що включення до договору умов, які надають відповідачу право в односторонньому порядку розірвати договір, суперечить засадам цивільного законодавства, передбаченим у п.6 ст.3 ЦК України, а саме справедливості, розумності та добросовісності, а також принципу свободи договору. Також позивач вказує, що відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги й фінансове регулювання ринку фінансових послуг» фінансовим установам забороняється вимагати дострокового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіка погашення боргу.

Пунктами 1.4.2, 2.3, 3.2.4, 3.2.5, 3.2.6 передбачено обов’язкове страхування предмета застави та укладення нових договорів. Ця умова договору, на думку позивача, суперечить ч.2 ст.6 Закону України «Про страхування» у якій передбачено, що добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов’язковою умовою при реалізації інших правовідносин. Також позивач вважає, що дана умова договору є порушенням принципу свободи договору, який передбачений п.6 ст.3, ч.3 ст.203, ст..627 ЦК України.

Також позивач вказує, що п.2 ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачені несправедливі умови в договорах,  на які поширюється дія цього закону, зокрема положення згідно з яким «споживач зобов’язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем, або третьою особою визначеною кредитодавцем, крім випадків коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача».

Отже, ОСОБА_3 вважає, що даний кредитний договір не відповідає вимогам, встановленим цивільним законодавством, просить визнати даний договір недійсним.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги давши пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача надала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує, що вимоги позивача є помилковими, безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству та дійсним обставинам справи, просить відмовити в задоволені позову. В обґрунтування своїх тверджень представник відповідача повідомляє наступне.

Твердження позивача про те, що банк не повідомив про тип відсоткової ставки, про умови кредитування та сукупну вартість кредиту є помилковим. Позивач отримав повідомлення про умови кредитування, тип відсоткової ставки та сукупну вартість кредиту, тривалий час належним чином виконував умови договору. Таким чином представник відповідача вказує, що між сторонами була досягнута згода щодо істотних умов при укладені кредитного договору.

Щодо невідповідності п.п.1.5.1.8, 2.3 представник відповідача зазначив, що дані твердження позивача є безпідставними, оскільки суперечать чинному законодавству. Вказує, що відповідно до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати відсотків, а якщо вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави.

Щодо невідповідності п.п.1.4.2, 3.2.4, 3.2.5 чинному законодавству, представник відповідача повідомив наступне. П.4.4.1 Положення про кредитування фізичних осіб затвердженої постановою правління ВАТ «Державний ощадний банк України» від 18.06.2003 року № 110 основними видами забезпечення кредитів є : застава ліквідного майна, яке належить позичальнику та/або майновому поручителю на праві власності і відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Також п.4.4.10 даного Положення вказується, що майно, яке є предметом застави та залишається  у володінні та користуванні заставодавця, має бути застрахованим на користь банку, відповідно до вимог Порядку здійснення страхових операцій в системі ВАТ «Ощадбанк».

На підставі вищенаведеного представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

Суд заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Так 11 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 2203-113 на суму 41 000 (сорок одна тисяча) гривень 00 коп., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,0 % річних та комісійної винагороди терміном до 11 квітня 2013 року. Також п.п. 1.4.1, 1.4.2 даного кредитного договору передбачено укладення договору застави рухомого майна для забезпечення виконання зобов’язання та здійснення страхування позивачем даного рухомого майна, що передається в заставу, шляхом укладення договору страхування.

Згідно повідомлення про умови кредитування від 14 березня 2008 року позивач у письмовій формі була повідомлена про тип та розмір відсоткової ставки, сукупну вартість кредитного договору.

Також поясненнями сторін встановлено, що позивач тривалий час належним чином виконувала умови договору, що свідчить про досягнення згоди щодо усіх істотних умов договору.

Із матеріалів справи вбачається, що кредитним договором передбачено право відповідача вимагати від позивача дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів, передбачених кредитним договором у випадку невиконання або неналежного виконання позивачем зобов’язання за вищевказаним договором. Дана умова не суперечить ч.2 ст.1050 ЦК України згідно якої, якщо договором встановлений   обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що сторонами при укладенні кредитного договору була досягнута згода щодо усіх істотних умов договору та підстав для визнання його недійсним немає. Так була досягнута згода щодо мети, суми, строку кредиту; умов і порядку його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов’язання позивача; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання умов кредитного договору. Кредитний договір укладений у письмовій формі, сторони на момент укладення даного договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним і відповідало їх ній внутрішній волі.    

Керуючись ст.ст. 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України,  ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», суд,-

                                                                             в и р і ш и в :

В позові ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Миколаївське відділення № 6533 про визнання недійсним кредитного договору – відмовити.   

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області протягом 10 днів з моменту його проголошення.

Суддя :                                                                                                                    Карбовнік  І.  М.