Справа № 2-1441

2009р.

Рішення

Іменем України

05 червня 2009 року Святощинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Оздоби М. О.,

при секретарі - Скиданенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності, виключення майна з-під арешту та зняття заборони на його відчуження, та позовом третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, суд, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу ДВС Святошинського РУЮ у м. Києві та просила визнати за нею право власності на 2/9 частини квартири АДРЕСА_1, звільнити 2/9 частини вказаної вище квартири з-під арешту і зобов»язати відповідача зняти заборону на відчуження спірного нерухомого майна.

В обгрунтування позовних вимог посилається на ті обставини, що згідно договору дарування частини квартири укладеного між ОСОБА_2 і нею 25.04.2006р., вона є власником 2/9 частин квартири АДРЕСА_1, але постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 09.07.2008р. державного виконавця Відділу ДВС Святошинського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4, на підставі виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва від 23.05.2007р., накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2, в тому числі на 2/9 частини квартири АДРЕСА_1, чим порушується її право власності. Просила задовольнити позов на підставі ст. ст. 386, 391, 392, 393 ЦК України.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на порушення її прав як власника нерухомого майна.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на його необгрунтованість, безпідставність і законність дій державного виконавця, який наклав арешт на підставі письмових документів в межах виконавчого провадження.

Третя особа - ОСОБА_2 позовні вимоги визнав, пояснення позивачки підтвердив і просив задовольнити позов.

ОСОБА_3, який вступив у справу у якості третьої особи, звернувся до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 із самостійними позовними вимогами в порядку ст. 34 ЦПК України та просив визнати недійсним договір дарування 2/9 частин квартири АДРЕСА_1, укладений 25.04.2006р. між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у зв»язку з його фіктивністю, посилаючись на те, що вказаний договір укладений без наміру створити правові наслідки, передбачені договором дарування майна, оскільки його сторонами є син і мати, яка протягом тривалого часу не вчинила дій щодо прийняття дару, вказаний договір дарування частини спірної квартири від 25.06.2006р. до теперішнього часу в КП «Київське міське БТІ та реєстрації права власності на 6б»єкти нерухомого майна» не зареєструвала, у зв»язку з чим власником спірного майна і на дани| час залишається ОСОБА_2 Просив задовольнити його самостійний позов як третьої особи на підставі ст. ст. 215, 216, 234 ЦК України.

Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1, представника відповідача - ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва, ОСОБА_2, ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, суд вважає необхідним самостійний позов третьої особи задовольнити, а у задоволенні основного позову відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом в порядку частини 3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що 25.09.2005р. на вул. Малиновського, 4 в м. Києві з вини ОСОБА_2 відбулась ДТП за участю автомобіля «Деу-Ланос», держномер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 і автомобілем «Мерседес-Бенц», держномер НОМЕР_2, що.належить ОСОБА_3, у зв»язку з чим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.04.2007р. з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто 39 919 грн. у відшкодування матеріальної шкоди (а.с. 16 -копія рішення суду).

В порядку примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва, державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва 09.07.2008р. винесено постанову про арешт майна боржника (ОСОБА_2) та оголошення заборони на його відчуження, а відповідно до акту описано і накладено арешт на 2/9 частин квартири АДРЕСА_1, які згідно з базою даних БТІ зареєстровані на праві власності за ОСОБА_5 (а.с. 8-11, 12, 17)

Згідно договору дарування частини квартири від 25.04.2006р., ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 5 - копія договору дарування частини квартири).

В пункті 9 цього договору вказано, що право власності обдарованої на дарунок виникає з моменту його прийняття, а відповідно до ст. 210 ЦК України цей договір підлягає державній реєстрації.

Як вбачається з вказаного вище договору дарування частини квартири і пояснила в судовому засіданні позивачка, даний договір відчуження нерухомого майна в КП «Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна» вона не зареєструвала по теперішній час.

При цьому, позивачка не надала суду належних і достовірних доказів та пояснень щодо поважності причини не проведення державної реєстрації свого права власності на спірне нерухоме майно у встановленому законом порядку протягом тривалого часу, тобто з 25.04.2006р. по червень 2009р.

Крім цього, ОСОБА_2; і ОСОБА_1 пояснили суду про те, що після укладення.25.04.2006p, договору дарування частини спірної квартири, вони залишились проживати за попередніми адресами: позивачка - ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_2, а третя особа -ОСОБА_2 проживає в квартирі АДРЕСА_1, де також і зареєстрована.

Такі пояснення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 стверджуються позовною заявою ОСОБА_1, де вона зазначала такі адреси учасників процесу (а.с. 3-4 - позовна заява).

В частині 1 ст. 722 ЦК України вказано, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в пункті 1) частині 1 ст. 4 передбачає, що обов»язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб..., а саме: право власності на нерухоме майно...

В частині 6 цієї норми права вказано, що реєстрація права власності повинна передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень і проводиться в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості, встановлення обмежень речових прав на таку нерухомість.

У відповідності до частини 4 ст. 334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

В порушення пункту 1) частини 1 і частини 6 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», позивачка ОСОБА_1 як обдарована не зареєструвала своє право власності на нерухоме майно, у зв»язку з чим у неї, позивачки, право власності на спірне нерухоме майно на підставі частини 4 ст. 334 ЦК України не виникло, а тому посилання позивачки в обгрунтування своїх позовних вимог на порушення її права власності і на відповідні норми права є безпідставним.

.Крім цього, учасники оспорюваного договору дарування частини квартири: ОСОБА_1 і ОСОБА_2, після відчуження спірного нерухомого майна, залишились проживати за попередніми адресами: позивачка - ОСОБА_1 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, а третя особа - ОСОБА_2 проживає в квартирі АДРЕСА_1, що також свідчить про не прийняття дару позивачкою.

Згідно частини 1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

А у відповідності до частини 2 цієї ж правової норми, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Аналізуючи і співставляючи пояснення учасників процесу, приймаючи також до уваги наявність цивільних правовідносин між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо відшкодування матеріальної шкоди, суд приходить до висновку, що договір дарування 2/9 частин квартири АДРЕСА_1 від 25.04.2006р.є тю своїй суті фіктивним, оскільки із суті і з послідовності дій його учасників: ОСОБА_2 і ОСОБА_1 логічно вбачається, що вони не вчинили дій, які б свідчили про бажання створити відповідні правові наслідки договору дарування нерухомого майна, а тому суд приходить до висновку, що вони не мали наміру створити такі правові наслідки, що обумовлені укладеним ними правочином.

При цьому суд враховує, що в обгрунтування своїх позовних вимог, позивачка, крім особистих пояснень, належних і достовірних доказів суду не надала, а підтвердження її пояснень третьою особою - ОСОБА_2, не може бути правовою підставою для задоволення основного позову, оскільки останній є стороною оспорюваного договору і заінтересованою в розгляді справи особою.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, у зв»язку з чим підлягають задоволенню, а основний позов є необгрунтованим, недоведеним належними та допустимими доказами і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 216, 234, 334, 717, 722 ЦК України, пунктом 1) частини 1 і частиною 6 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст. ст. 10, 11, 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності, виключення майна з-під арешту та зняття заборони на його відчуження - відмовити.

Позов третьої особи ОСОБА_6 -задовольнити.

Визнати договір дарування 2/9 частин квартири АДРЕСА_1, укладений 25.04.2006р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за № 3420 -недійсним.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.