Справа № 1-15/2007 p.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2007 року                                                  Турійський районний суд Волинської області

під головуванням судді Овсієнка А.А.

за участю секретаря Гут А.В.

прокурора Сіжука В.П.

потерпілих-цивільних позивачів   ОСОБА_1

ОСОБА_2

потерпілих      ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5

захисника                                           адвокатаОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Турійську Волинської області кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, українця, громадянина України, уродженця с.Літин Турійського району, жителя АДРЕСА_1, неодруженого, з базовою загальною середньою освітою, учня 4 курсу Нововолинського електромеханічного технікуму, непрацюючого, раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч.З ст.286 КК України,

встановив:

21 жовтня 2006 року приблизно о 16 год 30 хв ОСОБА_7 керуючи автомобілем марки "ВАЗ-2101", реєстраційний НОМЕР_1, на ділянці автодороги сполученням Рожище-Турійськ-Луків при в'їзді в с.Туличів Турійського району Волинської області всупереч п. 12.1, п.12.6 «б» Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.01, маючи стаж керування транспортними засобами до 2 років, рухався зі швидкістю не меншою, ніж 82,7 км/год, при цьому не врахував дорожньої обстановки та не вибрав безпечної швидкості, яка дозволяла б постійно контролювати рух автомобіля та безпечно ним керувати, внаслідок чого керований ним автомобіль на повороті занесло і ОСОБА_7, не справившись з керуванням, з'їхав у лівий кювет, де автомобіль кілька разів перевернувся.

В результаті вчиненої ОСОБА_7 дорожньо-транспортної пригоди з числа пасажирів, які знаходились в салоні даного автомобіля, двоє : ОСОБА_8 та ОСОБА_9 загинули, а решта : ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_7 винним себе у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав частково, показавши суду, що 21 жовтня 2006 року приблизно о 16 год 30 хв він разом зі своїми друзями ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 повертались із с.Свинарин Турійського району до смт.Турійська легковим автомобілем «ВАЗ-2101», яким він же і керував. Автомобіль рухався зі швидкістю приблизно 60-70 км/год. На ділянці дороги при в'їзді в населений пункт с.Туличів Турійського району на повороті їхній автомобіль гойднувся, після чого він почув звук, схожий на хрускіт металу і відразу ж задню частину автомобіля занесло

спочатку вправо, а тоді автомобіль почав перекидатись і злетів з дороги в кювет.

На момент аварії він був тверезий.

Окрім частково визнавальних показань самого підсудного його вина у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю доведена зібраними та дослідженими судом доказами.

Так, потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 суду показали, що 21 жовтня 2006 року приблизно о 16 год 30 хв вони повертались з с.Свинарин Турійського району легковим автомобілем, яким керував ОСОБА_7 В автомобілі окрім них також були ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Автомобіль рухався зі швидкістю приблизно 80 - 90 км/год. ОСОБА_7 керував автомобілем спокійно, без різких маневрів. На повороті при в'їзді в с.Туличів Турійського району автомобіль раптово почато заносити, після чого, перевернувшись, він злетів з дороги в кювет. ОСОБА_7 на момент аварії був тверезий, оскільки того дня він не вживав алкогольних напоїв.

Як вбачається з висновків судово-медичних експертиз № 300 від 21.10.06 (а.с.96-98), № 301 від 21.10.06 (а.с. 102-104), смерть ОСОБА_8настала від розтрощення голови з забоєм головного мозку, а смертьОСОБА_9 - від поперечного перелому тіл 6-7 грудних хребців та їх поперечних відростків з пошкодженням спинного мозку та паравертебральних і з розвитком геморагічно-травматичного шоку.

Згідно висновків судово-медичних експертиз № 866 від 04.12.06 (а.с.76), № 865 від 04.12.06 (а.с.80) та № 2362 від 11.12.06 (а.с.84-86), потерпілі ОСОБА_3., ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали різного роду травми, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Згідно висновку автотехнічної експертизи № 238 від 25.12.06 (а.с.110-111), швидкість руху автомобіля на момент початку гальмування становила не менш ніж 82,7 км/год, а причиною скоєння підсудним дорожньо-транспортної пригоди є те, що водій не вибрав з урахуванням дорожньої обстановки безпечної швидкості, яка давала б йому змогу постійно контролювати рух автомобіля; за умови дотримання вимог п.12.1 Правил дорожнього руху України водій мав змогу уникнути аварії.

Такий висновок експертом зроблено виходячи з даних, зафіксованих у протоколі огляду місця події від 21 жовтня 2006 року та доданій до нього схемі (а.с.8-22), з яких вбачається, що довжина сліду гальмування автомобіля складала 44 м.

Посилання захисника на недостовірність та необ'єктивність зазначеного протоколу спростовано показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які, будучи понятими при проведенні огляду місця події, суду показали, що всі заміри проводились в їхній присутності і вказані в протоколі параметри відповідають дійсності, а протокол та схема були складені слідчим безпосередньо на місці пригоди.

Тому, зазначений висновок експертизи в сукупності з показаннями потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 повністю спростовують припущення підсудного про те, що швидкість автомобіля на момент початку гальмування становила 60 -70 км/год.

Як вбачається з дослідженого в ході судового слідства посвідчення водія серії ВНА № 340314, виданого 21 червня 2006 року (а.с. 152), водійський стаж ОСОБА_7 на момент вчинення ним ДТП становив 10 місяців.

Автомобіль, яким керував підсудний, на момент скоєння ДТП перебував у технічно справному стані, що стверджено висновком автотехнічної експертизи дослідження технічного стану автомобіля № 0445 від 12.06.06 (а.с.66-72).

З цього ж висновку вбачається, що при проведенні експертизи було виявлено також пошкодження (злом) задньої лівої піввосі.

Однак, допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_12 суду показав, що така несправність, навіть в разі виникнення її під час руху не приводить до втрати керованості автомобілем, а лише може спричинити його незначний миттєвий ривок. З огляду на те, що поверхні зламу півосі внаслідок неналежного транспортування автомобіля з місця пригоди сильно деформовано, встановити достовірну причину її пошкодження експертним шляхом неможливо.

Згідно пп.1.1 п.1 Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства юстиції України від 24 лютого 1995 року N 114/38/15-36-18 (далі - Інструкції), проведення огляду на стан сп'яніння водіїв, які керують транспортними засобами, з ознаками сп'яніння, а так само зазначених осіб, незалежно від наявності ознак сп'яніння, - учасників дорожньо-транспортних пригод, внаслідок яких постраждали громадяни, є обов'язковим. Встановлення у правопорушника стану сп'яніння здійснюється на підставі його огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції працівниками міліції з використанням індикаторних трубок "Контроль тверезості" або інших спеціальних технічних засобів та (або) працівниками медичних закладів.

Згідно з пп.3.4 п.3 Інструкції, якщо огляд у повному обсязі провести неможливо через характер спричинених особі травм, то в лікувальному закладі, в обов'язковому порядку, проводяться дослідження для встановлення наявності (концентрації) алкоголю в біологічних середовищах організму.

Однак, в ході судового слідства було встановлено, що ні працівниками міліції, ні працівниками Турійської ЦРЛ огляд ОСОБА_7 та інших осіб, які знаходились разом з ним в автомобілі в момент ДТП, на стан алкогольного сп'яніння не здійснювався. Не проводились також і відповідне дослідження для встановлення наявності (концентрації) алкоголю в біологічних середовищах організму ОСОБА_7 та зазначених осіб.

Як показав суду свідок ОСОБА_13, запис про алкогольне сп'яніння ОСОБА_7 в його медичну картку було внесено на підставі загального обстеження проведеного при поступленні останнього в лікарню. При цьому огляд підсудного на предмет вживання ним алкоголю чи відібрання у нього зразків крові і сечі з цією ж метою не проводились, а припущення про його алкогольне сп'яніння зроблено на підставі незначного запаху алкоголю з рота. При цьому однозначно ствердити чи був запах алкоголю з рота підсудного наслідком його реактивного сп'яніння (нещодавного вживання алкоголю), чи являв собою залишкове явище алкогольного сп'яніння одноденної давності він не зміг.

В той же час потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 як на досудовому слідстві так і в судовому засіданні однозначно стверджували, що ОСОБА_7 21 жовтня 2006 року взагалі не вживав алкоголю, оскільки знаходився за кермом.

Суд не приймає до уваги показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_7 вживав алкогольні напої в с.Свинарин, оскільки зазначені свідки присутніми при розпиванні ним спиртних напоїв не були, а знаходились на певній відстані від групи осіб, серед яких був і підсудний, і лише могли припускати, що останні вживали спиртне. При цьому свідок ОСОБА_14. з огляду на свій юний вік на думку суду явно не спроможний зробити однозначний висновок про те, що саме горілку пив підсудний разом з друзями.

Відповідно до ч.4 ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За таких обставин, суд вважає недоведеним факт перебування ОСОБА_7 в стані алкогольного сп'яніння на момент скоєння ним ДТП, а тому виключає з обвинувачення посилання на порушення ним п.2.9 «а» Правил дорожнього руху України, згідно з яким водієві забороняється керувати транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, та зазначення стану алкогольного сп'яніння як обтяжуючої покарання обставини.

Суд також виключає з обвинувачення вказівку на порушення ОСОБА_7 п.2.3 «в» Правил дорожнього руху України, згідно з яким водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки користуватись ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки, оскільки у справі не доведено, що дане порушення призвело до вчинення підсудним ДТП та спричинило загибель двох потерпілих.

Так, у справі відсутні будь-які дані про кількість та вид передбачених технічною характеристикою автомобіля засобів пасивної безпеки. Крім того, стороною обвинувачення не наведеного жодних доказів того, що смертельні травми потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 отримали через те, що не були пристебнуті ременями безпеки.

Таким чином, аналізуючи зібрані в ході досудового слідства та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у порушенні ним як особою, яка керувала транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель кількох осіб, і кваліфікує такі його дії за ч.3 ст.286 КК України.

При обранні підсудному міри покарання суд враховує те, що хоча ОСОБА_7 і вчинено особливо тяжкий злочин, однак жоден з потерпілих особистих претензій до підсудного не має, більш того, всі потерпілі просять суд не позбавляти його волі.

Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.

Пом'якшуючими покарання обставинами суд вважає : щире каяття підсудного, активне сприяння ним розкриттю злочину, часткове відшкодування завданих злочином збитків, тривалий товариський характер стосунків між підсудним та потерпілими, те, що до кримінальної відповідальності ОСОБА_7 притягується вперше.

Зазначені обставини на думку суду в своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину і тому, з урахуванням особи винного, який виключно позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, є особою молодого віку, суд вбачає достатні підстави для призначення підсудному покарання із застосуванням ч.І ст.69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті, за якою він засуджується.

При цьому суд, враховуючи вищенаведені обставини, також вважає, що виправлення підсудного можливе без відбування покарання і тому звільняє його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Наявний у справі речовий доказ - автомобіль суд повертає його власнику відповідно до ст.81 КПК України.

Відповідно до ч.І ст.93 КПК України суд стягує з ОСОБА_7 судові витрати по оплаті за проведені автотехнічну експертизу та експертизу технічного стану транспортного засобу.

Заявлені у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цивільні позови про стягнення моральної шкоди підлягають до часткового задоволення.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявлено позови про стягнення з підсудного в користь кожної з них по 30000 (тридцять тисяч) грн. моральної шкоди.

ОСОБА_7 такі цивільні позови визнав, зазначивши, що згідний сплатити потерпілим моральну шкоду в розумних межах.

Так, зібраними у справі доказами в повній мірі доведено факт порушення підсудним ОСОБА_7 правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілих ОСОБА_8таОСОБА_9

Судом встановлено, що хоча транспортний засіб і належить громадянину ОСОБА_16, однак ОСОБА_7 керував ним за довіреністю і тому, відповідно до ст. 1187 ч.2 ЦК України, саме він несе повну відповідальність за шкоду, заподіяну даним джерелом підвищеної небезпеки.

Розглядаючи дані позови суд вважає беззаперечним той факт, що потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочинними діями ОСОБА_7 було завдано значної моральної шкоди у вигляді тривалих моральних та душевних страждань, перенесених ними від втрати своїх синів.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд, враховуючи характер та глибину перенесених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 душевних страждань, при цьому виходить також з вимог розумності і справедливості, а тому на підставі ст.ст. 23, 1167 ч.І ЦК України стягує з підсудного в користь кожного цивільного позивача по 12000 (дванадцять тисяч) грн. моральної шкоди.

Цивільні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині заявлених вимог про стягнення майнових збитків суд за клопотанням цивільних позивачів залишає без розгляду.

Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, ст.ст. 23, 1167 ч.І, 1187 ч.2 ЦК України, суд,-

засудив:

ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України призначивши йому покарання із застосуванням ч.І ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.ст.75-76 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування основного покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки : не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, навчання або роботи: періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

До набрання вироком законної сили залишити засудженому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

Речовий доказ - легковий автомобіль марки «ВАЗ-2101», 1972 року випуску, реєстраційний НОМЕР_1, кузов № ХТА 210130К4966275, який зберігається на штрафмайданчику Турійського РВ УМВС України у Волинській області, повернути власнику - ОСОБА_16, жителю АДРЕСА_2, після набрання вироком законної сили.

На підставі ч.І ст.93 КПК України стягнути з ОСОБА_7 в користь НДЕКЦ при УМВС України у Волинській області, р/р 35228002000932 в УДК у Волинській області, МФО 803014, ідентифікаційний код 25574908, 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 30 коп. витрат на проведення автотехнічної експертизи та в користь держави 508 (п'ятсот вісім) грн. 55 коп. витрат на проведення експертизи технічного стану транспортного засобу.

Цивільний позов ОСОБА_1 про стягнення 30000 грн. моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_1 12000 (дванадцять тисяч) грн. моральної шкоди.

Цивільний позов ОСОБА_2 про стягнення 30000 грн. моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_2 12000 (дванадцять тисяч) грн. моральної шкоди.

Цивільні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині заявлених вимог про стягнення матеріальних збитків залишити без розгляду.

На вирок суду протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення може бути подана апеляція до апеляційного суду Волинської області через Турійський районний суд.