Справа № 2-277

2007 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

26 січня 2007 році Ялтинський міський суд у складі: головуючого судді - Прищепа О.І., при секретарі - Шарапової Т.Ю, розглянувши у  відкритому судновому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до редакції газети «Кримська газета» про спростовування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди., -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка уточнивши у судового засіданні позовні вимоги, просить суд зобов`язати відповідача - редакцію газети «Кримська газета» спростувати інформацію яка викладена у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 06 жовтня 2005 долі у газеті «Кримська газета».

Позовні вимоги мотивовані тим, що  06 жовтня 2005 року у газеті «Кримська газета» № 185 надрукована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_1», у якій викладена неправдива інформація, яка порочить її честь та гідність.

Дана стаття заснована на недостовірній і неперевіреній інформації і в цілому виставляє її перед жителями м. Ялта як людину, дійсно, зневажаючи закони і загальні встановлені правила. Всі твердження, викладені у даній статті спростовуються документами. Після публікації даної статті вона надіслала в редакцію газети лист з додатком всіх необхідних документів і проханням про спростування статті, проте головний редактор газети відповів відмовою. В результаті публікації даної статті вона вимушена пояснювати знайомим і близьким, що це неправда і виправдовуватися перед ними. Публікацією недостовірної інформації їй причинена моральна шкода, що виразилася у вигляді неврозу, необхідність пояснюватися перед знайомими, викликала додаткові психічні навантаження. В результаті цього, після отримання відповіді з редакції газети, її стан здоров'я погіршився та 17 жовтня 2005 роки її спрямували на стаціонарне лікування, яке вона проходила протягом місяця і продовжує лікується амбулаторно. Моральну шкоду вона  оцінює в 20 000 гривень.

З урахуванням висловленого, позивачка просить суд зобов'язати відповідача спростувати у пресі опубліковані відомості, що порочать її честь і гідність. У відшкодування заподіяної їй моральної шкоди стягнути з відповідача 20 000 гривень.

Представник позивачки та адвокат представника в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, посилаючись на ті ж обставини що і позивачка, при цьому просили визнати всю інформацію опубліковану в статті газеті «Кримська газета» «ІНФОРМАЦІЯ_1» недостовірної, яка порочить честь і гідність позивачки, зобов'язати редакцію газети опублікувати на сторінках газети «Кримська газета» спростування на тому ж листі, тим же шрифтом. Стягнути з відповідача як відшкодування моральної шкоди  20000 гривень.

Представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити по тих підставах, що дана стаття була написана у зв'язку із зверненням до редакції газети «Кримська газета» ОСОБА_2. У даній статті викладені тільки факти які були висловлені в численних скаргах як ОСОБА_2, так і мешканців дома АДРЕСА_1 у зв'язку з виниклим конфліктом. Журналіст у вказаній статті лише довів до зведення громадськості історію конфлікту, що виник між громадянами м. Ялта, де дав виключно оцінку дій кожного з учасників конфлікту.         

Вислухавши пояснення представника позивачки, його адвоката, представника відповідача, дослідивши матеріали  справи,  надані суду письмові докази, суд вважає, що позов  задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У відповідності до ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України суд здійснює цивільне судочинство на засадах змагальності сторін, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 32 Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 34 Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод  людини 1950 року,  Першого  протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, проголошує, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання  органів державної  влади і незалежно  від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені  законом в інтересах національної  безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві.

Посилаючись на необхідність захисту права на повагу до честі та гідності згідно вимог ст. ст. 276, 277, 298 ЦК України, позивачка фактично просить суд обмежити право, надане згідно частини 1 статті 10 Конвенції.

Як зазначає у своїх чисельних рішеннях Європейський суд з прав людини, правові позиції якого суд застосовує як джерело права відповідно до ст. ст. 17, 18 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року, свобода слова являє собою одну із головних засад демократичного суспільства і є основоположною умовою, яка служить його прогресу і самореалізації кожного індивіда. При дотриманні вимог пункту 2 статті 10 Конвенції вона застосовна не тільки до тих “інформації” або “ідей”, які зустрічають схвальний відзив або розглядаються як необразливі або байдужі, але й до тих, які ображають, шокують і навіть уселяють занепокоєння. Цього потребує плюралізм, терпимість і відкритість, без яких немає “демократичного суспільства”. Свобода слова у тому вигляді, як вона втілена у статті 10 Конвенції, піддана чисельним виключенням, які, однак, повинні тлумачитися обмежено, а необхідність будь-яких обмежень повинна бути переконливо підтверджена (див. наприклад, Рішення ЄСзПЛ у справах “ОСОБА_3 проти Об'єднаного  Королівства” від 7 грудня 1976 року, Series A, № 24, p. 23, § 49, “ОСОБА_4 проти Австрії” від 8 липня 1986 року,  Series A, № 103, p. 26, § 41).

Прикметник “необхідне” у сенсі статті 10 ч. 2 Конвенції припускає існування “насущної суспільної потреби”. Поняття “необхідність” припускає, що втручання відповідає насущній потребі суспільства і, зокрема, пропорційно законній меті, що ставиться (див. Рішення у справі Camenzind,  § 44).

У судовому засіданні достовірно встановлено, що 06 жовтня 2005 року редакція газети «Кримська газета» опублікувала статтю журналіста ОСОБА_5 «ІНФОРМАЦІЯ_1».

27 листопаду 2003 року рішенням Ялтинського міського суду позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 - задоволені, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 і прокурора м. Ялта на користь ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Ялтинській міській Раді, 3-і особа - РЭО№1, Управління земельних ресурсів про усунення перешкод в користуванні гаражем за адресою: АДРЕСА_1, визнанні рішень Ялтинської міської Ради про передачу в постійне користування, приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 недійсними і анулюванні державного акту на землю виданого ОСОБА_1 -  відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 17 листопаду 2004 року рішення Ялтинського міського суду від 27 листопаду 2003 року залишено без зміни, апеляційна скарга ОСОБА_2 і представлення прокурора м. Ялта - відхилена.

Прокуратурою м. Ялта 28 грудня 2004 року у Верховний суд України направлено касаційне подання на рішення Ялтинського міського суду від 27 листопаду 2003 року і ухвалу Апеляційного суду від 17 листопаду 2004 року.

Дані обставини, а також обставини і факти, встановлені у рішенні Ялтинського міського суду від 27 листопаду 2003 року і ухвалі Апеляційного суду від 17 листопаду 2004 року, сторони підтвердили в судовому засіданні і не спростовували.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що позивачка вважає недостовірною інформацією, що порочить її честь і гідність, наступні відомості, викладені в тексті статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» газети «Кримська газета»:

Відомості №1 - «Тридцять з лишком років ялтинська сім'я ОСОБА_2 користувалася своїм збірним металевим гаражем ... Ще в 1974 році міськвиконком дав дозвіл на установку гаража, був виданий техпаспорт, пройдена необхідна згідно із законом реєстрація БТІ.»

Відомості №2 - «Одержала ОСОБА_2 в Ялтинській міськраді і дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянку для будівництва і обслуговування індивідуального гаража»

Відомості №3 - «Вже не один рік сусіди ОСОБА_2 - ОСОБА_1 і ОСОБА_6 активно зводять прямо перед воротами її залізного гаражу солідну хатинку»

Відомості №4 - «Нам (ОСОБА_2) просто фізично не дають користуватися ні автомашиною, яка буквально замурованою в гаражі, ні самим гаражем, затисненим з усіх боків стінами, залізними конструкціями, що будуються»

Відомості №5,6 - «а судові розгляди поки не завершені. На рішення місцевого суду, затверджене Апеляційному судом АР Крим ( ... ), прокуратура Ялти спрямувала касаційну скаргу до Верховного Суду України у зв'язку з порушенням норм матеріального права і неправильним вживанням норм земельного кодексу»

Відомості №7 - «сама ця історія будівельного беззаконня, давно вже вийшла за рамки окремого випадку»

Відомості №8 - «В офіційних паперах майбутня будівля іменується то як підвал-сарай, то як гараж-майстерня...» 

Відомості №9 - «будівництво «виповзло» на територію загального користування, торкнулася дитячого майданчика ..»

Відомості №10 - «неузгодження виділення ОСОБА_1 ділянки його власником КП РЕО, а також відмова в узгодженні проекту відведення цієї ділянки Ялтинським управлінням земельних ресурсів»

Відомості №11 - «досить дивне збільшення площі ділянки з 0.0020 до 0.0096 га на забудованих землях загального користування» .. і державного акту, не підписаного міським головою»

Відомості №12 - «порушуючи наших інтересів, ОСОБА_1 виділили ділянка на прибудинковій території в приватну власність ...»

Відомості №13, 14 - «окрім, того ОСОБА_6 виконав самовільне відведення газової труби ..., поруйнувавши при цьому високу опорну стіну. Наш будинок знаходиться в обвальній зоні і це будівництво може спровокувати обвал і руйнування будинку, оскільки вже зрізають багаторічні дерева, зміцнюючі грунт»

Відомості №15 - «до речі, ще в 2002 році керівник .. Патік, знайшов цілий ворох суперечностей і невідповідностей в документах на виділення земельної ділянки ОСОБА_1, звернувся в міськраду з клопотанням про анулювання виданого їй держакту» 

Доводи позивачки, її представника і адвоката про те, що відомості №1, №2, №5, №6, №8, №10, №11, №15 є недостовірними не знайшли свого підтвердження оскільки, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, наступне:

Згідно рішення виконавчого комітету Ялтинської міської Ради №184 від 11 квітня 1974 року інваліду 2-й групи ОСОБА_7 дано дозвіл на установку збірно-розбірного гаража на території дома АДРЕСА_1, дані обставини викладені в поданні заступника голови Реськомзема АР Крим начальника управління Патика Г.М. на ім'я Ялтинського міського голови Брайко С.Б. від 04 грудня 2002 року № 2730а-2\10-05, що також знайшло своє підтвердження в рішенні Ялтинського міського суду від 27 листопаду 2003 року і визначенні Апеляційного суду від 17 листопаду 2004 року. (відомості №1) (а.с. 12-13, 83)

Згідно повідомлення секретаря Ялтинської міської Ради Сулковського В.К. від 24 листопаду 2003 року №854\03 ОСОБА_2 дано дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки для будівництва і обслуговування індивідуального гаража  за адресою: АДРЕСА_1 (відомості №2) (а.с. 82)

Згідно рішення виконавського комітету Ялтинської міської поради № 686 (37) від 27 грудня 1994 року, про дачу дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_1 і розробку проекту напівпідземного гаража-сарая по АДРЕСА_1, рішення 3-й сесії 22 скликання Ялтинської  міської Ради ОСОБА_1 дали дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки гаража-сарая і зобов'язали розробити проект гаража-сарая. (а.с. 87 - 89).

Дані факти підтверджуються заявою від 23 травня 2000 року (а.с.94), повідомлення секретаря міської Ради Романенко В.И. від 06 липня 2000 року № 1346-2\10-25 (а.с. 95), висновком заступника голови рескомитета Кизилова В.В. від 07 березня 2000 року № 109\1-20 (а.с. 97) та архівною довідкою від 27 березня 2003 року №л-4 (а.с. 90), заявами ОСОБА_1 і ОСОБА_6 від 16 березня 1992 року і від 24, 25 жовтня 1994 року (а.с. 91, 92 93). (відомості №8) (а.с. 90-93, 94, 95, 97, 98)

Згідно акту встановлення і узгодження меж земельної ділянки (а.с. 99), акту перенесення меж ділянки в натуру (а.с. 100-101), дійсно встановлено, що акти підписані посадовцями, проте графи в актах не заповнені, і дійсно йдеться про виділення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарські споруди (відомості №8) (а.с. 99-101)

План меж землекористування не підписаний Ялтинським міським головою (відомості № 10 )(а.с 100)

У листі начальника Ялтинського управління земельних ресурсів і начальника відділу державного контролю за використовуванням і охороною земель на ім'я ОСОБА_1 вказано, що Ялтинське управління земельних ресурсів не погоджує і не вважає за можливе відвести ОСОБА_1 .., а також вказали, що необхідно обґрунтувати збільшення площі в 4 рази, і т.д. (відомості № 11) (а.с. 104)

Згідно представлення заступника голови Рескому АР Крим - начальника управління Патик Г.М.. № 2730-а-2\1-25 від 04 грудня 2002 року встановлено, що дійсно останній звернувся з поданням на ім'я Ялтинського міського голови Брайко С.Н. в якому вказав, що земельна ділянка виділений ОСОБА_1 входить в прибудинкову територію багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, і т.д. (відомості №15) (а.с. 83).

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що 27 листопаду 2003 року рішенням Ялтинського міського суду позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 - задоволені, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 і прокурора м. Ялта на користь ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Ялтинській міській Раді, 3-і особи - КП РЭО№1, Управління земельних ресурсів про усунення перешкод в користуванні гаражем за адресою: АДРЕСА_1, визнанні рішення Ялтинської міської Ради про передачу в постійне користування, приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 недійсними і анулюванні державного акту на землю виданого ОСОБА_1 -  відмовлено. (а.с. 12-13)

Ухвалою колегії суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 17 листопаду 2004 року рішення Ялтинського міського суду від 27 листопаду 2003 року залишено без зміни, апеляційна скарга ОСОБА_2 і прокурора м. Ялта - відхилені. (а.с.14-15)

Прокуратурою м. Ялта 28 грудня 2004 року до Верховного суду України направлено касаційне подання на рішення Ялтинського міського суду від 27 листопаду 2003 року і визначення Апеляційного суду від 17 листопаду 2004 року. (а.с. 114-116, 120-122)(відомості №5, 6) (а.с 12 - 15, 114-116, 120-122)

Таким чином, в судовому засіданні достовірно встановлено, що журналістом газети «Кримська газета» ОСОБА_5 в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» висловлені відомості яки засновані на чисельних скаргах які були направлені ОСОБА_2 та мешканцями будинку АДРЕСА_1 до органів влади, а також офіційних документів органів влади, щодо виділенню вказаної земельної ділянки, та які надійшли до редакції газети «Кримська газета».

Вказані письмові документи та скарги досліджені в судовому засіданні.

Доводи позивача про те, що відомості №3, №4, №7, №9 є недостовірними також не знайшли свого підтвердження оскільки, в судовому засіданні достовірно встановлено, наступне:

Згідно пояснень представника позивачки і адвоката встановлено, що дійсно дозвіл на проведення будівництво ОСОБА_1 одержала тільки в 2005 році, що не суперечить тексту викладеному журналістом про те, що будівництво ведеться вже не один рік (відомості №3)

Згідно досліджених в судовому засіданні і залучених до матеріалів справи як скарг мешканців будинку АДРЕСА_1, так і скарги самої ОСОБА_2 встановлено, що в тексті статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» газети «Кримська газета» журналістом вставлені витяги з вказаних скарг «Нам просто фізично .. Сюди приїжджають самоскиди», що також підтверджується залученими до матеріалів справи фотографіями. (відомості №4). (а.с.68-81, 86, 117)

Крім того, вислови журналіста про « ... будівельного беззаконня .», «будівництво поступово «виповзло» на територію загального користування, торкнулася дитячого майданчика», є тільки оцінними думками, думкою автора, оскільки даними виразами журналіст намагався підкреслити тільки актуальність даної статті (відомості №7, № 9).

З урахуванням того, що мета пред'явлення позову про захист честі та гідності є безумовно законною, оскільки фактично порушується питання про цивільно-правову відповідальність за порушення репутації особи та прав інших осіб, насущним для суду є питання необхідності втручання у право на вільне вираження поглядів, пропорційності  такого втручання поставленій  меті. 

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що саме національні суди мають певну свободу розсуду при оцінці необхідності такого втручання. Суд при розгляді даної справи повинен розглянути  головне питання права у цілому,  а саме знайти справедливе співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства і вимогами захисту  прав та інтересів окремих його суб'єктів (справа ЄСзПЛ Soering v UK від 7 липня 1989 року).

Стаття 15. Конституції Украині суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова, цензура заборонена, держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 30 ЗУ «Про інформацію» зі змінами та доповненнями інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

Крім того, Європейський суд послідовно дотримується тієї позиції, що хоча преса і не повинна переступати межу, встановлену для «захисту репутації інших осіб», проте на неї покладена місія по розповсюдженню інформації і ідей з політичних питань, а а також по інших проблемах, що представляють суспільний інтерес. Якщо на пресі лежить задача поширювати таку інформацію і ідеї, то суспільство, з свого боку, має право одержувати їх. 

Вивчаючи в загалі зміст статті цілком, саме у такій спосіб, суд дійшов висновку, що справжньою метою її було лише намагання привернути увагу на конфлікт, який виник на фоні загостреної земельної проблеми і вже вийшов за межі конфлікту індивідуального, зважаючи на чисельність осіб, які фактично не лише брали в ньому участь, але й за його результатами зайняли активну громадянську позицію.

Дані обставини підтверджуються те, що безумовно взяті з наведеного окремо певні словосполучення і навіть речення можуть розглядатися як такі, що виходять за межі припустимого, мають на меті образити і несправедливе скомпрометувати людину, але суд вважає за потрібне розглянути висловлювання в контексті звернення у цілому.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.277 ГК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушені внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а так само на спростування цієї інформації. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною.

Відповідно до вимог ст. 47-1 ЗУ «Про інформацію» Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.

Відповідно до вимог ст. 2 ЗУ «Про друковані засоби массової інформації (пресу) в Україні» Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про друковані засоби массової інформації (пресу) в Україні» забороняється використання друкованих засобів масової інформації для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність;

Відповідно до ст. 42 ЗУ «Про друковані засоби массової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України “Про інформацію";

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; 5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

Аналізуючи вищевикладені норми законодавства, а також практику Європейського суду, можна зробити висновок про те, що якщо інформація, яка по тексту відповідає колективному листу до редакції газети, то відповідач (журналіст, засіб масою інформації) повинен довести наявність такого листа, що було встановлено в судовому засіданні і, оскільки воно є проявом суспільної думки, достовірність його змісту доводити не потрібно.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що викладені у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» газети «Кримська газета» 06 листопаду 2005 року відомості (№1, №2, №5, №6, №8, №10, №11, №15) фактично є відображенням скарг ОСОБА_2, мешканців будинку АДРЕСА_1, а також офіційних документів залучених до скарг, які надійшли до редакції газети «Кримська газета», а відомості (№3, 4, 7, 9) є оцінними думками журналіста.

Доводи позивачки про те, що відомості №12 - 14 також є недостовірними також не знайшли свого підтвердження оскільки, в судовому засіданні достовірно встановлено, наступне:

Як вказано в статті « Її син ОСОБА_6 безцеремонно веде тут будівництво двоповерхового будинку ... » (відомості № 12)

«Крім того, ОСОБА_6 виконав самовільне відведення газової труби, побудував двоповерховий сарай, поруйнувавши при цьому високу опорну стіну … » (сведения№13).

«Наш будинок знаходиться в обвальній зоні і це будівництво може спровокувати ...» (відомості №14)

Проте, як встановлено в судовому засіданні позивачка - ОСОБА_1 звернулася до суду за спростуванням недостовірної інформації, яка торкається саме її, а в даних висловах йдеться про те, що ОСОБА_8 проводить дії, який як встановлено в судовому засіданні, яких-небудь вимог про спростування недостовірної інформації не ставив.

Таким чином, в судовому засіданні достовірно встановлено, що відомості №12-14 якого-небудь відношення до позивачки ОСОБА_1 не мають, а ОСОБА_8 до суду з позовом про спростування цієї інформації не звертався.

Також у позовної заяві  ОСОБА_1 просити суд стягнути з відповідача редакції газети «Кримська газета» моральну шкоду у  розмірі 20 000 гривень, яка заподіяна розповсюдженням недостовірної інформації.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особини.

Відповідно до вимог ст.280 ЦК Україну, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдана моральна шкода, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або  юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Однак, судом доствірно встановлено, що редакція газети «Кримська газета» своїми діями, вказанами у позивної заяви не заподіяла моральної шкоди позивачці.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач своїми діями по відношенню до позивачки не яких винних дій не скоював. У зв‛язку з чим, відшкодування моральної шкоди за такими підставами Законом України не передбачено.

Таким чином,  розглянувши дану  цивільну справу за участю усіх зацікавлених осіб, у рамках заявлених вимог, на основі дотримання  принципів диспозитивності, змагальності і справедливості  судочинства, всебічного та повного дослідження  обставин справи, перевірки  їх наданими сторонами доказами, оцінивши їх у сукупності, виконавши вимоги процесуального закону, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити в повному  обсязі.

Підстав для розподілу судових витрат згідно статті 88 ЦПК України по справі немає.

На підставі викладеного і керуючись ст. 3,15,32,34 Конституції України, ст. ст. 17, 18 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з має рацію людини” від 23 лютого 2006 долі, ст.ст. 1, 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод  людини 1950 долі,  Першого  протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, ст. ст. 23, 276, 277, 280, 1167 Цивільного кодексу України, СТ. 30 ЗУ «Про інформацію», ст..ст. 2,3,42,47-1 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст. ст. 10, 11, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процессуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до редакції газети «Кримська газета» про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крім через Ялтинський міський суд у порядки та строки передбачені ст. 294 - 296 ЦПК України.

Суддя -