ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
15.02.11 р. Справа № 10/32пн
за позовом: Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1,
м.Красний Лиман, код НОМЕР_1
до відповідача: Територіторіальної громади в особі Краснолиманської міської ради Донецької області, м.Красний Лиман, ЄДРПОУ 04053275
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2, м.Красний Лиман, код НОМЕР_2
про визнання права власності
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 – за пасп.
ОСОБА_3 – по дов.
від відповідача: не з’явився
від третьої особи: не з’явився
В засіданні суду брали участь:
СУТЬ СПРАВИ:
Суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1, м.Красний Лиман звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою (з урахуванням уточнень без номеру від 15.02.2011р.) до відповідача, Територіторіальної громади в особі Краснолиманської міської ради Донецької області, м.Красний Лиман про визнання права власності на комплекс літніх будиночків для відпочинку та об’єктів обслуговування (готельно-розважальний комплекс), які розташовано за адресою: АДРЕСА_1
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права користування земельною ділянкою на підставі договору суборенди від 15.04.2009р., на якій Суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 самовільно збудовано спірне нерухоме майно, а також на відсутність з його боку будь-яких порушень прав інших осіб.
Відповідач у відзиві №07-14 від 11.02.2011р. позовні вимоги підтримав, розгляд справи просив здійснити без участі представника Краснолиманської міської ради Донецької області.
Ухвалою суду від 27.01.2011р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено ОСОБА_2, м.Красний Лиман.
Третя особа заявою б/н від 10.02.2011р. позов просила задовольнити та здійснити розгляд справи без особистої участі ОСОБА_2.
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Як встановлено судом, рішеннями №5/2-107 від 29.06.2006р. та №5/6-279 від 01.11.2006р. Краснолиманської міської ради Донецької області громадянину ОСОБА_2 надано дозвіл на підготовку матеріалів погодження та погоджено місце розташування земельної ділянки із земель запасу Краснолиманської міської ради Донецької області з метою розміщення літніх будиночків для відпочинку в районі Блакитних озер.
Рішенням №5/9-424 від 29.01.2007р. Краснолиманської міської ради Донецької області було затверджено проект по землеустрою стосовно відводу земельної ділянки вказаному громадянину.
Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення між третьою особою та відповідачем орендних відносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України та Законом України „Про оренду землі”.
В силу ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно із ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
25.03.2008р., на підставі рішень №5/10-440 від 14.03.2007р., №5/9-424 від 29.01.2007р., №5/21-1396 від 27.02.2008р. Краснолиманської міської ради Донецької області, між третьою особою та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки №28/08, який зареєстровано Краснолиманським районним відділом Донецької регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040815500025 від 02.04.2008р.
За змістом п.п.1, 2, 8 договору №28/08 від 25.03.2008р. Краснолиманська міська рада Донецької області надала, а громадянин ОСОБА_2 прийняв у строкове (49 років) платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (кадастровий №1413300000:07:002:0891) загальною площею 1 га для розташування та обслуговування літніх будиночків для відпочинку.
Відповідно до акту приймання-передачі від 02.04.2008р. Краснолиманська міська рада Донецької області передала, а громадянин ОСОБА_2 прийняв у користування вказану вище земельну ділянку.
За приписами п.6 ст.93 Земельного кодексу України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
За таких обставин, 15.04.2009р. на підставі рішення №101 від 25.03.2009р. виконавчого комітету Краснолиманської міської ради Донецької області між третьою особою та позивачем було укладено договір суборенди землі, за змістом якого громадянин ОСОБА_2 надав, а позивач прийняв у строкове (49 років) платне користування земельну ділянку загальною площею 1 га, що належала на праві оренди третій особі, для будівництва та обслуговування комплексу літніх будиночків та об’єктів обслуговування.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання зазначених договорів оренди та суборенди третя особа, а згодом позивач стали законними користувачами у розумінні норм п.6 ст.93, ст.ст.116, 124, 126 Земельного кодексу України земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1
За змістом ст.95 Земельного кодексу України власники земельних ділянок і землекористувачі мають право самостійно господарювати на землі, зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних депутатів.
Одночасно, відповідно до ст.96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані, в тому числі, забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання.
Приймаючи до уваги, що відповідно до змісту договору оренди №28/08 від 25.03.2008р. земельна ділянка надавалась третій особі для розташування та обслуговування літніх будиночків для відпочинку, а згідно із п.1 договору суборенди від 15.04.2009р. земельну ділянку надано позивачу для будівництва та обслуговування вказаних об’єктів, враховуючи положення ст.ст.95, 96 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання договорів оренди та суборенди третя особа, а пізніше позивач набули право на використання зазначеної земельної ділянки, зокрема, для будівництва спірних об’єктів нерухомості.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України „Про планування і забудову територій” замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користування земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2, 17 ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Виходячи зі змісту позовної заяви, без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт на наданій в суборенду земельній ділянці Суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 було збудовано спірні об’єкти нерухомості.
При цьому, як вказує позивач та свідчать матеріали справи, зокрема, накладні на отримання товаро-матеріальних цінностей, товарні чеки, договір підряду від 26.04.2010р., спірні об’єкти нерухомості було збудовано за власні кошти позивача способом господарського розрахунку у відповідності з вимогами чинних державних будівельних норм.
За результатами технічної інвентаризації, Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації” м.Слов’янська складено технічний паспорт №10-2000 станом на 15.10.2010р., в якому відображено конструктивні елементи та технічні характеристики збудованого позивачем по вул.Діамантовій, 24 у м.Красний Лиман Донецької області майна. При проведенні технічної інвентаризації встановлено, що комплекс літніх будиночків для відпочинку та об’єктів обслуговування (готельно-розважальний комплекс) складається з літніх будиночків для відпочинку (літери А-2, Б-2), кафе (літера В-2), бані (літера З-2), вбиральні, трьох альтанок, замощення, огорожі.
Таким чином, враховуючи приписи ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” та твердження позивача, суд дійшов висновку, що проведене Суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 будівництво вказаних об’єктів, є самочинним.
Згідно із ч.2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.
За приписами ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.
При цьому, для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з’ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об’єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у передбаченому законом порядку у користування земельної ділянки.
Як встановлено судом, позивач з моменту укладання договору суборенди від 15.04.2009р. та до цього часу є користувачем земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1
Одночасно, до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки на підставі договору суборенди від 15.04.2009р.
Крім того, згідно з наданим до матеріалів справи висновком б/н від 28.11.2010р. Дочірнього підприємства „Експертно-технічний центр” Приватного підприємства „Інноваційна науково-технічна експертна компанія” технічний стан основ та конструктивних елементів літніх будиночків для відпочинку (літери А-2, Б-2), кафе (літера В-2), бані (літера З-2) мають задовільний стан. Одночасно, за висновками зазначеної експертної установи, вказані об’єкти нерухомості відповідають вимогам діючої нормативно-технічної документації в галузі архітектурного проектування та можуть експлуатуватися за своїм функціональним призначенням.
За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з того, що згідно з ліцензією серії АВ №119310 Дочірньому підприємству „Експертно-технічний центр” Приватного підприємства „Інноваційна науково-технічна експертна компанія” надано право проводити обстеження і оцінювання технічного стану будівельних конструкцій (визначення параметрів і необхідних характеристик матеріалів та конструкцій із застосуванням спеціального устаткування, приладів та апаратури на об’єктах і у лабораторіях), суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при будівництві спірних об’єктів.
За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.
За висновками суду, виходячи зі змісту ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України, звернення до суду з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу, та направлено на захист майнових, охоронюваних законом інтересів Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, як особи, що на наданій в суборенду земельній ділянці провела будівництво майна.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що спірні об’єкти збудовані на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірних будівель діючим будівельним нормативним правилам, позовні вимоги про визнання права власності на комплекс літніх будиночків для відпочинку та об’єктів обслуговування (готельно-розважальний комплекс), які розташовано за адресою: АДРЕСА_1 є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги, що на момент звернення до суду у позивача були відсутні правоустановчі документи на спірне майно, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м.Красний Лиман до Територіторіальної громади в особі Краснолиманської міської ради Донецької області, м.Красний Лиман про визнання права власності за Суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 на комплекс літніх будиночків для відпочинку та об’єктів обслуговування (готельно-розважальний комплекс), які розташовано за адресою: АДРЕСА_1 задовольнити повністю.
Визнати право власності Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 код НОМЕР_1) на комплекс літніх будиночків для відпочинку та об’єктів обслуговування (готельно-розважальний комплекс), які розташовано за адресою: АДРЕСА_1
У судовому засіданні 15.02.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 16.02.2011р.