СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
08 лютого 2011 року Справа № 2-8/7953-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ткаченка М.І.,
суддів Проценко О.І.,
Воронової Н.В.,
за участю представників сторін:
прокурора - Година Дмитро Андрійович, довіреність № 4686 від 8и грудня 2010 року (військова прокуратура Севастопольського гарнізону);
позивача - не з'явився (Міністерство оборони України);
позивача - не з'явився (Алупкінський центральний військовий клінічний санаторій-військова частина А-1427 Міністерства оборони України)
відповідача –Бородін Олег Адольфові, довіреність № 2153 від 22 грудня 2010 року (Сімеїзська селищна рада);
третя особа - фізична особа ОСОБА_3, паспорт НОМЕР_1 від 24 квітня 1997 року;
представник - Яшина Людмила Олександрівна, довіреність б/н від 28 травня 2010 року;
третьої особи –ОСОБА_5, довіреність № 2696 від 6 грудня 2010 року (фізична особа ОСОБА_6);
третьої особи - не з'явився (фізична особа ОСОБА_7);
третьої особи –ОСОБА_8, довіреність б/н від 25 травня 2010 року (фізична особа ОСОБА_9);
третьої особи - не з'явився (фізична особа ОСОБА_11);
третьої особи - не з'явився (фізична особа ОСОБА_12 );
третьої особи –ОСОБА_13 довіреність № 2561 від 11 серпня 2009 року, ОСОБА_14, довіреність № 2557 від 12 березня 2010 року (фізична особа ОСОБА_15);
третьої особи - не з'явився (Міністерство соціального захисту АР Крим );
третьої особи –Яшина Людмила Олександрівна, довіреність б/н від 22 грудня 2010 року (Навчально-виховний комплекс „Сімеїзька середня загальноосвітня школа I-III ступенів-дошкольний навчальеий заклад”);
третьої особи - не з'явився (ВАТ „Крименерго”);
розглянувши апеляційні скарги Навчально-виховного комплексу „Сімеїзська середня загальноосвітня школа I-III ступенів-дошкольний навчальний заклад”, фізичних осіб ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_15 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А.) від 21 вересня 2010 року у справі № 2-8/7953-2008
за позовом військового прокурора Севастопольського гарнізону (вулиця Суворова, 27, місто Севастополь, 99011)
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський проспект, 6, місто Київ, 01001)
Алупкінського центрального військового клінічного санаторію (військова частина А-1427) Міністерства оборони України (вулиця Ахмет-Хана Султана, 31, місто Алупка, АР Крим, 98677)
до Сімеїзської селищної ради (вулиця Зіркова, 2, смт Сімеїз, міто Ялта, АР Крим, 98680)
за участю третіх осіб фізичної особи ОСОБА_3 АДРЕСА_1
фізичної особи ОСОБА_6 АДРЕСА_1
фізичної особи ОСОБА_7 АДРЕСА_2
фізичної особи ОСОБА_9 АДРЕСА_3
АДРЕСА_4
фізичної особи ОСОБА_11 АДРЕСА_5
АДРЕСА_6
фізичної особи ОСОБА_12 АДРЕСА_5
фізичної особи ОСОБА_15АДРЕСА_7
Міністерства соціального захисту Автономної Республіки Крим (вулиця Горького, 7, місто Сімферополь, АР Крим, 95000)
Навчально-виховного комплексу „Сімеїзська середня загальноосвітня школа I-III ступенів-дошкольний навчальний заклад” (вулиця Радянська, 11, смт Сімеїз, місто Ялта, АР Крим, 98680)
Відкритого акціонерного товариства „Крименерго” (вулиця Київська, 74/6, місто Сімферополь, АР Крим, 95034)
про визнання недійсним та скасування рішення
В С Т А Н О В И В :
Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, в особі Алупкінського військового клінічного санаторію, звернувся з позовом до відповідача - Сімеїзської селищної ради, просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Сімеїзської селищної ради № 7 „Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення „проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих та інвалідів на базі колишнього військового містечка № 109 Алупкінського військового клінічного санаторію смт в Сімеїз”.
Прокурор надав суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої просить суд визнати недійсним та відмінити рішення за №7 від 19 лютого 1997 року Сімеїзської селищної ради „ Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих та інвалідів на базі колишнього військового містечка № 109 Алупкінського військового клінічного санаторію смт Сімеїз”.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 28 серпня 2008 року залучено до участі в справі в якості третіх осіб які не заявлять вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичні особи ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_17, Міністерство соціального захисту АР Крим та провадження по справі було зупинено до набрання чинності рішення Ялтинського міського суд АР Крим від 11 серпня 2008 року.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 12 травня 2009 року провадження по справі було поновлено.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 13 травня 2010 року якості третіх осіб які не заявлять самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Навчально-виховний комплекс „Сімеїзська середня загальноосвітня школа I-III ступенів-дошкольний навчальний заклад”.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 5 серпня 2010 року фізична особа ОСОБА_17 був виключений з числа третіх осіб які не заявлять самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Цією ж ухвалою в якості третіх осіб які не заявлять самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучені фізичні особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12 та Відкрите акціонерне товариство „Крименерго”.
Рішенням господарського суду АР Крим від 21 вересня 2010 року по справі № 2-8/7953-2008 позовні вимоги задоволені.
Визнано недійсним та відмінено рішення № 7 від 19 лютого 1997 року Сімеїзської селищної ради „Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складання проекту відводу земельної длянки під розміщення Будинку пристарілих та інвалідів на базі колишнього військового містчка № 109 Алупкінського військового клінічного санаторію смт Сімеїз”.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Навчально-виховний комплекс „Сімеїзська середня загальноосвітня школа I-III ступенів-дошкольний навчальний заклад”, та фізичні особи ОСОБА_3, ОСОБА_9 Гусейнага огли, ОСОБА_15 звернулись до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2010 року апеляційні скарги прийняті до провадження суду у складі колегії: головуючого судді Ткаченка М.І., судді Антонової І.В., судді Котлярової О.Л. об'єднані в одне апеляційне провадження та призначені до розгляду на 16 листопада 2010 року.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2010 року розгляд справи відкладено на 7 грудня 2010 року.
Розпорядженням керівництва суду від 7 грудня 2010 року суддя Котлярова О.Л., у зв’язку з відпускою замінена на суддю Маслову З.Д.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2010 року розгляд справи відкладено на 21 грудня 2010 року.
Розпорядженням керівництва суду від 21 грудня 2010 року суддя Маслова З.Д.у зв’язку з зайнятостю в іншому процесі замінена на суддю Котлярову О.Л.
Ухвалою Севастопольского апеляційного господарського суду від 21 грудня 2010 року розгляд справи відкладено на 18 січня 2010 року.
До початку розгляду справи по суті, 14 січня 2011 року до канцелярії суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_15 на рішення господарського суду від 21 вересня 2010 року у справі № 2-8/7953-2008.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 січня 2011 року фізична особа ОСОБА_15 була залучена до участі по справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. та апеляціна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 8 лютого 2011 року.
Судова колегія визнала за необхідне розгляд апеляційних скарг Навчально-виховного комплексу „Сімеїзьська загальноосвітня школа I-III ступенів”, фізичних осіб ОСОБА_3, ОСОБА_9 відкласти на 8 грудня 2011 року для сумісного розгляду з апеляційною скаргою фізичної особи ОСОБА_15
В судове засідання призначене на 8 лютого 2011 року з’явилися прокурор, фізична особа ОСОБА_3 та його представник, представники фізичних осіб
ОСОБА_9, ОСОБА_15, Сімеїзської селищної ради, Навчально-виховного комплексу „Сімеїзська середня загальноосвітня школа I-III ступенів-дошкольний навчальний заклад”.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися.
Оскільки явка в судове засідання представників - це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися.
Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
19 лютого 1997 року ХІ-ю сесією 22-го скликання Сімеїзської селищної ради прийнято рішення № 7 „Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складенняпроекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих і інвалідів на базі колишнього військового містечка №109 Алупкінського військового клінічного санаторію в смт Сімеїз”.
Відповідно до вищезазначеного рішення був скаваний державний акт на
право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046 від 7 вересня 1993 року, виданий Алупкінському військовому клінічному санаторію та дозволено Міністерству соціального захисту АР Крим складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих і інвалідів на базі колишнього військового містечка №109 Алупкінського військового клінічного санаторію в смт Сімеїз.
Відповідно до рішення Сімеїзської селищної ради від 24 лютого 1993 року „Про закріплення земельних ділянок за організаціями і підприємствами, розташованими на території селищної ради” за Алупкінським військовим клінічним санаторієм була закріплена ділянка в смт Сімеїз площею 2,65 га.
Так, на підставі рішення Сімеїзської селищної ради від 24 лютого 1993 року Алупкінському військовому клінічному санаторію 7 вересня 1993 року був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046.Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії КМ №0000046 Алупкінському військовому клінічному санаторію надається у постійне користування 2,65 га, для функціонування санаторію.
Державний акт на право постійного користування землею серії КМ №0000046 від 7 вересня 1993 року зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №15.
Відповідно до пункту 3 Статуту Алупкінського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України (військова частина А-1427), останній є правонаступником Алупкінського військового клінічного санаторію.
Пунктом 1.3. Статуту встановлено, що Алупкінський центральний військовий клінічний санаторій є закладом фтизіатричного профілю та підпорядкований Головному військово-медичному Управлінню Міністерства Оборони України.
Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 11 серпня 2008 року по справі №2-164-2008 в задоволенні позовних вимог фізичних осіб ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046 від 7 вересня 1993року відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 21 січня 2009 року булорішення Ялтинського міського суду АР Крим від 11 серпня 2008 року скасовано. Фізичним особам ОСОБА_3, ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046 від 7 вересня 1993 року відмовлено.
Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені статтею 141 Земельного кодексу України, згідно якої підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Правові засоби і порядок використання земель оборони визначено Законом України „Про використання земель оборони”.
Так, статтею 1 Закону України „Про використання земель оборони” передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
Як вище зазначалося судом, спірна земельна ділянка були надана Алупкінському центральному військовому клінічному санаторію, на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046 від 7 вересня 1993 року.
Згідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Держава реалізує право власності на землю через відповідні органи державної влади.
Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.
Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Аналогічне визначення земель оборони міститься у статті 1 Закону України „Про використання земель оборони”.
Відповідно до пункту 45 „Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями”, затвердженого Наказом Міністра оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
Так, як встановлено судом, Міністерства Оборони України рішення про відчуження, вилучення, відмову від земельної ділянки, загальною площею 2,65га не приймалося.
Згідно до статті 24 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів АР Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно з частиною 2 Роз'яснень Вищого господарського суду України за №02-5/35 від 26 січня 2000 року „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Як встановлено судом, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046 від 7 вересня 1993 року, який виданий Алупкінському військовому клінічному санаторію, в судовому порядку не визнаний недійсним.
Рішення Сімеїзської селищної ради від 24 лютого 1993 року, на підставі якого був виданий державний акт серії КМ №0000046 від 7 вересня 1993року, ні ким не скасоване та не визнане недійсним в судовому порядку.
Строк позовної давності вважається пропущеним, оскільки в силу пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, положення про позовну давність чинного Цивільного кодексу України, в тому числі й про вимоги, на які вона не розповсюджується, встановлені статтею. 268, не можуть бути застосовані до вимог, строк пред'явлення яких сплив в силу Цивільного кодексу УРСР 1963 року.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Зокрема, саме положеннями чинного Цивільного кодексу України передбачені випадки, коли встановлений законом строк позовної давності не застосовується.
Так, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 268 чинного Цивільного кодексу України, позовна давність не поширюється: на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Разом з тим, оспорюване рішення 11 сесії 22 скликання Сімеїзської селищної ради № 7 датовано 19 лютого 1997 року, тобто на момент його ухвалення діяв Цивільний кодекс УРСР від 18 липня 1963 року.
Згідно статті 71 цього Кодексу, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно статті 75 Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року, позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
При цьому, положеннями цього Кодексу не передбачено випадку незастосування позовної давності до вимог власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Отже, відповідно до положень законодавства, що діяло на момент ухвалення спірного акту строк позовної давності сплив 19 лютого 2000 року, тобто до набрання чинності чинним Цивільним кодексом України 1 січня 2004 року, у зв'язку з чим згідно приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність до рішення 11 сесії 22 скликання Сімеїзської селищної ради № 7 від 19 лютого 1997 року не застосовуються.
Також, незаможною є позиція прокуратури щодо відрахування перебігу строку позовної давності з моменту проведення перевірки, оскільки прокурор не є стороною у справі, та як наслідок не є позивачем та особою яка повинна були дізнатися про порушення власного права.
Теж саме, зазначає Вищий господарський суд України в постанові від 2 квітня 2008 року у справі № 2-1/16602-2007:
„Натомість згідно з частиною 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Отже, виходячи з системного аналізу змісту статті 76 Цивільного кодексу УРСР та частиною 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України істотне значення має обізнаність саме Кримської лазерної обсерваторії Головної астрономічної обсерваторії НАН України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель АР Крим, як позивачів у даній справі, з порушенням своїх прав оспорюваним рішенням, а, відтак, запізніла обізнаність прокурора з прийнятим Сімеїзською селищною радою рішенням не має значення для застосування судом позовної давності.».
Відповідно до частини 1 статті 80 Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Аналогічне правило закріплено в частині 4 статті 268 Цивільного кодексу України, за якою сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи, що прокурор звернувся до суду лише у липні 2008 році без клопотання про відновлення строку позовної давності, судова колегія вважає правомірними висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову на підставі статті 267 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню.
За такими обставинами судова колегія скасовує судове рішення.
При прийнятті нового рішення судова колегія в задоволенні позовних вимог військового прокурора Севастопольського гарнізону відмовляє у повному обсязі.
Керуючись статтями 46, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги Навчально-виховного комплексу „Сімеїзька загальноосвітня школа I-III ступенів” та фізичних осіб ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_15 задовольни повністю.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 вересня 2010 року у справі № 2-8/7953-2008 скасувати.
Прийняти нове рішення.
В задоволені позовних вимог відмовити.
Головуючий суддя (підпис) М.І. Ткаченко
Судді (підпис) О.І. Проценко
(підпис) Н.В. Воронцова