ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
08.02.11 р. Справа № 10/33пн
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Коксохімтепломонтаж”, м.Маріуполь, ЄДРПОУ 01414637
до відповідача 1: Першої української універсальної товарної біржі, м.Маріуполь, ЄДРПОУ 31577344
до відповідача 2: Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, ЄДРПОУ 33852448
про визнання права власності
Суддя Любченко М.О.
Представники сторін:
Від позивача: Єлісєєв І.В. – по дов.
Від відповідача 1: не з’явився
Від відповідача 2: не з’явився
СУТЬ СПРАВИ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Коксохімтепломонтаж”, м.Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача 1, Першої української універсальної товарної біржі, м.Маріуполь, відповідача 2, Маріупольської міської ради, м.Маріуполь про визнання права власності на будівлю складу (літера П-1) загальною площею 505,2 кв.м, що розташована за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, Жовтневий район, вул.Конноармійська, 16.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права користування земельною ділянкою, на якій Товариством з обмеженою відповідальністю „Коксохімтепломонтаж” самовільно збудовано спірне нерухоме майно, а також на відсутність з його боку будь-яких порушень прав інших осіб.
Відповідач 1 у відзиві без номеру та дати, який надійшов на адресу господарського суду Донецької області 08.02.2011р., позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Відповідач 2 у відзиві №136 від 07.02.2011р. проти задоволення позовних вимог заперечень не надав, справу просив розглянути без участі представника Маріупольської міської ради.
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення між позивачем та відповідачем 2 орендних відносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України та Законом України „Про оренду землі”.
В силу ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно із ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Як встановлено судом, на підставі рішення №1208 від 09.06.2005р. Маріупольської міської ради, 01.09.2005р. між позивачем та відповідачем 2 був укладений договір оренди земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_1. та 07.09.2005р. зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №04.05.162.00262.
За змістом вказаного договору Маріупольська міська рада надала, а Товариство з обмеженою відповідальністю „Коксохімтепломонтаж” прийняло у строкове платне користування, в тому числі, земельну ділянку загальною площею 1,7260 га, яка знаходиться за адресою: м.Маріуполь, Жовтневий район, вул.Конноармійська, 16, з метою експлуатації промислової бази.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання зазначеного договору оренди позивач став законним користувачем у розумінні норм ст.ст.116, 124, 126 Земельного кодексу України земельної ділянки площею 1,7260 га, яка знаходиться по вул.Конноармійській, 16 у місті Маріуполі.
Відповідно до п.п.а, ґ ч.1 ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Одночасно, відповідно до п.а ч.1 ст.96 вказаного нормативно-правового акту, землекористувачі зобов'язані, в тому числі, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до змісту договору оренди від 01.09.2005р. земельна ділянка надавалась позивачу з метою використання її для експлуатації промислової бази, враховуючи положення п.п.а, ґ ч.1 ст.95, п.а ч.1 ст.96 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання вказаного договору позивач набув право на використання зазначеної земельної ділянки для розташування спірного об’єкту нерухомого майна.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України „Про планування і забудову територій” замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користування земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2, 17 ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Як свідчать матеріали справи, без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт позивачем на наданій у користування земельній ділянці було здійснено будівництво будівлі складу (літера П-1) загальною площею 505,2 кв.м.
За змістом довідки №566 від 14.10.2010р. Міського комунального підприємства „Маріупольське бюро технічної інвентаризації” вказане майно збудовано самовільно.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.
За приписами ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.
При цьому, для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з’ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об’єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у передбаченому законом порядку у користування земельної ділянки.
Як встановлено судом, позивач з моменту укладання договору оренди від 01.09.2005р. та до цього часу є користувачем земельної ділянки, яка розташована за адресою: м.Маріуполь, Жовтневий район, вул.Конноармійська, 16.
Одночасно, до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки на підставі договору оренди від 01.09.2005р.
Крім того, Малим приватним підприємством „Аудит-проект” підготовлено висновок стосовно відповідності спірної будівлі діючим нормам, правилам, інструкціям, державним стандартам, в тому числі, щодо пожежної безпеки, а також забезпечення безпеки експлуатації виробничих будівель. У вказаному висновку наведена технічна характеристика спірного майна (площа, будівельний об’єм, поверховість), визначена приналежність будівлі до класифікаційних груп відповідальності, безпеки технологічних процесів, агресивності робочої середи, визначені основні елементи конструкції (основа фундаменту, фундамент, колони каркасу, стіни, покриття, крівля, ворота та інше). Одночасно, згідно з наданим до матеріалів справи висновком експертного дослідження №136, який складено експертом Бюро експертиз Азовської товарної біржі Добровольською М.В. (свідоцтво №1287 на право проведення будівельно-технічних експертиз, видане Міністерством юстиції України), будівля складу (літера П-1), що розташована по вул.Конноармійській, 16 у місті Маріуполі не суперечить будівельним нормам, викладеним у ДБН 360-92 „Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень”.
За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з того, що згідно із свідоцтвом №1287 експерту Бюро експертиз Азовської товарної біржі Добровольській М.В. надано право проводити будівельно-технічні експертизи, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при будівництві спірного об’єкту нерухомого майна.
За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.
Як встановлено судом, 29.01.2010р. відповідач 1 звернувся до позивача з пропозицією про укладення договору оренди будівлі складу по вул.Конноармійській, 16 у місті Маріуполі. Листом від 01.11.2010р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Коксохімтепломонтаж” надано згоду на підписання вказаного договору.
Проте, як свідчать матеріали справи, листом від 09.11.2010р. Першою українською універсальною товарною біржею повідомлено позивача про неможливість укладання договору оренди з огляду на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю „Коксохімтепломонтаж” документів, які підтверджують право власності на спірне майно.
За таких обставин, враховуючи приписи ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, приймаючи до уваги невизнання відповідачем права власності позивача на спірне майно, суд дійшов висновку, що позивач мав право на звернення до суду з розглядуваним позовом з метою захисту своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно із ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позовних вимог господарський суд приймає рішення про задоволення позову.
Як вказувалося вище, відповідач 1 у відзиві без номеру та дати, який надійшов на адресу господарського суду Донецької області 08.02.2011р., позовні вимоги визнав повністю з огляду на надання позивачем до суду документів, які у відповідності до ст.32 Господарського процесуального кодексу України є належними доказами набуття Товариством з обмеженою відповідальністю „Коксохімтепломонтаж” права власності на будівлю складу.
Наразі, судом не встановлено в діях відповідача 1, пов’язаних з визнанням позову, конкретних порушень закону, а також фактів, які б доводили порушення визнанням позову прав і законних інтересів інших осіб.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що спірний об’єкт збудований на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірної будівлі діючим будівельним нормативним правилам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання права власності на будівлю складу літера П-1, загальною площею 505,2 кв.м, що розташована за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, Жовтневий район, вул.Конноармійська, 16, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги, що на момент звернення до суду у позивача були відсутні правоустановчі документи на спірне майно, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Коксохімтепломонтаж”, м.Маріуполь до Першої української універсальної товарної біржі, м.Маріуполь, Маріупольської міської ради, м.Маріуполь про визнання права власності на будівлю складу (літера П-1) загальною площею 505,2 кв.м, що розташована за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, Жовтневий район, вул.Конноармійська, 16, задовольнити повністю.
Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Коксохімтепломонтаж”, м.Маріуполь на будівлю складу (літера П-1) загальною площею 505,2 кв.м, що розташована за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, Жовтневий район, вул.Конноармійська, 16.
У судовому засіданні 08.02.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя
Повне рішення складено 08.02.2011р.