Справа №  2-1/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

11 лютого 2011 року

Свердловський міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді       Бабенко С.Ш.,
при секретарі           Пархоменко Є.В.,

за участю адвокатів     ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Свердловська Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації») про визнання майна сумісною власністю та поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ

15.08.2007р. ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання майна сумісною власністю та поділ майна подружжя – її та її колишнього чоловіка ОСОБА_4, мотивуючи тим, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі до 05.10.2000р., вона та її чоловік за власні сімейні кошти у період з 1996р. по 1998р. побудували житловий будинок і належні до нього господарські будівлі і споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в якому вони проживали разом до припинення шлюбних відносин, та який відповідач ОСОБА_4 у серпні 2000р. передав подружжю ОСОБА_11. ОСОБА_11, скориставшись цією обставиною, отримала дозвіл виконавчого комітету Свердловської міської ради на збереження зазначеного житлового будинку та введення його в експлуатацію з приводу чого отримала відповідне свідоцтво про право власності на зазначений житловий будинок.

         Оскільки позивачу про такі обставини стало відомо тільки 20.12.2005р., вона звернулася до прокуратури Луганської області з заявою про порушення відносно ОСОБА_4 кримінальної справи, та 19.12.2006р. до Свердловського міського суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Свердловської міської ради, Свердловського міжрайонного бюро технічної інвентаризації про визнання не чинними рішень виконкому. Постановою Свердловського міського суду від 27.04.2007р. в адміністративній справі №2-а-41-2007 її позов задоволено та визнано нечинними рішення Виконавчого комітету Свердловської міської ради щодо надання ОСОБА_9 дозволу на збереження самовільно побудованого будинку, затвердження акту готовності будинку, визнання за нею права власності на будинок, визнано нечинним свідоцтво про право власності ОСОБА_9 на будинок, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на будинок, зобов'язано Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації скасувати в реєстровій книзі запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на будинок. Також зазначеною постановою суду було встановлено, що будинок по АДРЕСА_1 побудований ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час шлюбу.

         Оскільки відповідачі у справі не бажають визнавати вимоги позивача щодо визнання за нею права власності на половину зазначеного житлового будинку, що порушує її право власності на нього, позивач просить визнати житловий будинок по вул.Піонерській, 150а в м.Свердловську спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнати за нею право власності на 1/2 частину цього будинку та належних до нього господарських будівель і споруд та виділити її частину в натурі, запропонувавши відповідний варіант поділу будинку.  

         Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 04.03.2008р. задоволений позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, придбаного у період шлюбу, за яким житловий будинок і належні до нього господарські будівлі і споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, визнані спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за кожним з них визнано право власності на 1/2 частину цього будинку, проведено виділ часток кожного з них в натурі, зобов’язано кожного з них провести перебудову будинку та вирішити питання відокремленого по квартирного опалення, водопостачання, каналізації, електропостачання та їх обліку, та стягнуто відповідну компенсацію відхилення від ідеальної частини у грошовому розмірі та судові витрати.

         При апеляційному розгляді справи за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ухвалою апеляційного суду Луганської області від  08.07.2008р. рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено за необґрунтованістю.

         Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22.04.2009р. за касаційною скаргою ОСОБА_3 рішення апеляційного суду Луганської області від 08.07.2008р. скасовано, рішення Свердловського міського суду Луганської області від 04.03.2008р. залишено в силі.

         Ухвалою Свердловського міського суду від 25.12.2009р. за заявою ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Свердловського міського суду Луганської області від 04.03.2008р. за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання майна сумісною власністю та поділ майна подружжя скасовано у зв’язку з наявністю істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Не вирішення судом питання щодо участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_6 призвело до того, що після набрання рішенням суду від 04.03.2008р. законної сили, виявилося, що рішенням третейського суду при УТБ «Маркет-Центр» від 02.12.1999р. право власності на 1/2 домоволодіння АДРЕСА_1, було визнано за ОСОБА_7. Зазначене рішення на момент ухвалення рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції не оскаржувалося та не скасовувалося. При новому розгляді справи у попередньому судовому засіданні співвідповідачами до участі у справі залучені ОСОБА_6 і ОСОБА_7

         У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, підтвердив обставини, викладені у позові, на задоволенні позову наполягає.

         Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, вважає його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки спільне проживання з позивачкою він припинив з вересня 1999р. та у серпні 2000р. вони розірвали свої шлюбні відносини у судовому порядку. У подальшому свої сімейні відносини не поновлювали та за позовом ОСОБА_3 на підставі рішення Свердловського міського суду Луганської області у 2004р. проведено поділ їх спільного майна подружжя, а саме, будинку №53, розташованого по вул.Кутузова м.Свердловська Луганської області. Спростовує факт спільного будівництва у шлюбі з позивачем будинку АДРЕСА_1, оскільки ні він, ні його колишня дружина до його будівництва ніякого відношення не мали, цей будинок побудували його батьки та з їх дозволу упродовж понад року він проживав у період 1998-1999р.р. разом із своєю сім’єю – позивачем та дітьми, з приводу чого оформлював на своє ім’я договір на газопостачання у будинок з метою подальшої оплати наданих послуг. Також він виконував за вказівкою його батьків деякі дії по організації робіт по будівництву спірного житлового будинку, але всі кошти на будівництво будинку були батьківські.  Підтверджує факт займу грошових коштів його матір’ю у ОСОБА_8 у розмірі 75 тис. долларів США для будівництва цього будинку, та продажу будинку його матір’ю ОСОБА_8 у 2000р. у зв’язку з неможливістю повернути зайняті нею грошові кошти. На момент продажу будинок не був у повному обсязі добудований та жодних документів щодо його введення в експлуатацію не складалося. Спростовує будь-яку фінансову участь позивача у будівництві цього будинку як у період їх шлюбних відносин, так і після їх розірвання.

             У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_2 позов не визнав та зазначив, що спірний будинок зведено за особисті кошти подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а коли їх не вистачило, то ОСОБА_5 була змушена 15.05.1997р. позичити 75 тис.доларів США у ОСОБА_8 Позивач та відповідач ОСОБА_4 у будівництві спірного будинку участі не брали, жодних доказів щодо цього позивачем та його представником у суді на підтвердження цих обставин суду не надано. Будинок збудований на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_5, жодного відношення до його будівництва відповідач не має. Оскільки до теперішнього часу житловий будинок не введений в експлуатацію, не здійснена його державна реєстрація, відповідно до вимог ст.182 ЦК України, на теперішній час не можливо визначити право власності на житловий будинок, оскільки предметом спору є купа будівельних матеріалів. Крім того, просить до виниклих між сторонами правовідносин застосувати строки позовної давності, передбачені ст.72 СК України та ст.257 ЦК України.

         У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_12 позов не визнав, підтвердив факт спільного будівництва за спільні грошові кошти ОСОБА_6 та його дружини зазначеного житлового будинку та спростовує факт участі в його будівництві ОСОБА_4 та позивача у справі, які жодного відношення до його будівництва не мали. Також підтвердив факт займу ОСОБА_6 для будівництва цього будинку грошових коштів у першої дружини ОСОБА_8 – ОСОБА_7, з якою він знаходився у дружніх стосунках.

         У судовому засіданні представник третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_13 пояснила, що житловий будинок АДРЕСА_1 первісно був введений в експлуатацію на підставі рішення виконкому Свердловської міської ради №398 від 19.09.2000р., первинна державна реєстрація права власності на цей будинок проведена на підставі свідоцтва про право власності, видане Свердловською міською радою 30.10.2000р. №176 за ОСОБА_8. Скасування цього права власності проведено на підставі рішення Свердловського міського суду Луганської області від 27.04.2007р. Повторно державна реєстрація права власності на цей будинок здійснена 21.11.2008р. за підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при асоціації «Бізнес-Право» від 22.10.2008р. №160/08 за ОСОБА_10 24.06.2009р. на підставі ухвали Верховного Суду України від 22.04.2008р. та рішення Свердловського міського суду Луганської області від 04.03.2008р. КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» проведена державна реєстрація права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку квартира №1 за ОСОБА_3. Право власності на решту 1/2 частини житлового будинку за ОСОБА_4 не зареєстроване у зв’язку із відсутністю замовлення на реєстрацію з його боку. Поки не вирішене питання щодо визнання права власності на цей будинок за відповідними особами, залишається не скасованою державна реєстрація будинку за ОСОБА_3

         У судове засіданні відповідач ОСОБА_7 не з’явилася, звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутністю, позовні вимоги не визнає у повному обсязі та зазначила, що житловий будинок АДРЕСА_1 був зведений подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та у подальшому проданий ОСОБА_8 Також підтвердила факт займу грошових коштів у розмірі 29 тис.доларів США ОСОБА_6 з добровільної згоди якого з метою забезпечити наступне повернення грошових коштів через третейський суд міста Луганська на своє ім’я оформила право власності на частину цього будинку.

         У судове засідання треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_9, ОСОБА_10 не з’явилися, звернулися до суду з заявами про розгляд справи за їх відсутністю, позовні вимоги не визнають, зазначають, що подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 будували цей житловий будинок та у подальшому продали його ОСОБА_8

         Вислухавши доводи сторін, третіх осіб, дослідивши матеріали цивільної справи, адміністративної справи №2-а-41-2007, цивільної справи №2-1932-2004, інвентаризаційної справи КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №115154, визнані судом достатніми для розгляду справи по суті, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

         Згідно зі ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Це означає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідно до ст.60 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд тільки сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.  

         Ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

         Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003р. передбачено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2004р.  

         Відповідно до вимог ст.22 Кодексу про шлюб та сім’ю України (в редакції від 20.06.1969р.) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

         У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 з 05.10.1985р. перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Свердловського міського суду Луганської області 22.08.2000р., 05.10.2000р. позивачем отримано свідоцтво про розірвання шлюбу.

        Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знаходяться до теперішнього часу у зареєстрованому Калінінською селищною радою Луганської області 17.04.1957р. шлюбі та постійно проживають з 1988р. за адресою: АДРЕСА_2. У судовому засіданні сторони підтвердили, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є батьками відповідача ОСОБА_4   23.06.1993р. ОСОБА_5 подарувала належний їй на підставі договору купівлі-продажу від 10.06.1986р. житловий будинок АДРЕСА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у рівних частках (а.с.3-4 цивільної справи №2-1932-2004). У подальшому зазначений житловий будинок був предметом спору між колишнім подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 За позовом ОСОБА_3 від 08.06.2004р. рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 29.10.2004р. по цивільній справі №2-1932-2004 визнано право власності на 1/2 частину цього домобудівництва за кожним із сторін спору та визначені умови його поділу в натурі (а.с.56-60 цивільної справи №2-1932-2004). На момент поділу майна подружжя позивачем не ставилося питання про поділ житлового будинку АДРЕСА_1.

         Відповідач ОСОБА_5 12.05.1996р. звернулася до Свердловської міської ради з заявами про надання їй у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 та ведення особистого підсобного господарства (а.с.44-45 адміністративної справи №2-а-41-2007). На підставі рішення виконкому Свердловської міської ради від 29.05.1996р. №192 ОСОБА_5 передано у приватну власність земельні ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 та належних до нього господарських будівель та споруд у розмірі 1000 кв.м, та для ведення особистого підсобного господарства за цією же адресою у розмірі 1357 кв.м (т.2 а.с.219). На підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЛГ №4300005619/1 від 19.01.2000р. ОСОБА_5 передана для обслуговування житлового будинку у приватну власність земельна ділянка, розміром 0,1000 га, розташована у АДРЕСА_1, та на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЛГ №4300005618/1 від 19.01.2000р. ОСОБА_5 передана для ведення особистого підсобного господарства у приватну власність земельна ділянка, розміром 0,1020 га, розташована у АДРЕСА_1 (т.2 а.с.223-224).     

       Судом також встановлено, що відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на зазначеній земельній ділянці упродовж 1996-1998р.р. побудовано житловий будинок АДРЕСА_1 з належними до нього господарським будівлями та спорудами: літньою кухнею під літерою «Б», банею-сауною – літера «В», трьома сараями під літерами «Г,Д,Е», огорожею №1 та замощенням - І, що відповідає даним інвентаризаційної справи №15154, визначених у зведеному акті вартості будівель та споруд на 04.09.2000р. Цей будинок на 04.09.2000р. не введений в експлуатацію та на нього не отримано у встановленому законом порядку правовстановлюючих документів. Ці обставини у судовому засіданні підтверджені не тільки поясненнями всіх учасників судового розгляду, а й даними інвентаризаційної справи на житловий будинок №15154.  

         Зазначені земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, розташовані у АДРЕСА_1, на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Свердловського міського нотаріального округу ОСОБА_15 25.07.2000р., та зареєстрованих відповідно у реєстрах за №№ 2168 та 2169, ОСОБА_5 продані ОСОБА_9 (а.с.57-58 адміністративної справи №2-а-41-2007). З цього приводу ОСОБА_9 Свердловською міською радою на підставі зазначених договорів купівлі-продажу земельних ділянок видані державні акти на право приватної власності на землю ЛГ №074134 від 25.09.2000р. (т.2 а.с.225) та ЛГ №074090 від 03.08.2000р. (т.2 а.с.226). На момент придбання земельних ділянок ОСОБА_9 звернулася до Свердловської міської ради з заявою про збереження самовільно побудованого житлового будинку розміром 15,70 м х 12,10 м, побудованого на земельних ділянках у АДРЕСА_1 (а.с.34 адміністративної справи №2-а-41-2007). Разом із земельними ділянками ОСОБА_5 за умовами простої письмової угоди продано подружжю ОСОБА_9 незавершений будівництвом житловий будинок,який розташований на цих земельних ділянках, та з моменту його продажу до теперішнього часу ОСОБА_9 проживають у цьому будинку. Між тим, жодних доказів про реєстрацію договору купівлі-продажу цього будинку у встановленому законом порядку сторонами у судовому засіданні не надано.              

         Рішенням виконавчого комітету Свердловської міської ради №398 від 19.09.2000р. ОСОБА_9 дозволено зберегти будинок АДРЕСА_1 та затверджено акт готовності цього будинку (а.с.20 інвентаризаційної справи №15154), та на підставі рішення виконавчого комітету Свердловської міської ради №454 від 17.10.2000р. ОСОБА_9 видано свідоцтво про право власності №176 від 30.10.2000р. на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.18 інвентаризаційної справи №15154).  

         Постановою Свердловського міського суду Луганської області від 27.04.2007р. (а.с.121-129 адміністративної справи №2-а-41-2007) визнано не чинними рішення виконавчого комітету Свердловської міської ради №398 від 19.09.2000р. в частині надання ОСОБА_9 дозволу на збереження самовільно побудованого будинку АДРЕСА_1 та затвердження акту його готовності, та №454 від 17.10.2000р. в частині визнання за ОСОБА_9 права власності на цей житловий будинок, також визнано не чинним свідоцтво про право власності №176 від 30.10.2000р. ОСОБА_9 на житловий будинок АДРЕСА_1 та скасована державна реєстрація права власності ОСОБА_9 на зазначений житловий будинок. Даним рішенням суду у мотивувальній частині постанови визначено, що подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у шлюбі упродовж 1996-1998р.р. за власні кошти побудували спірний житловий будинок, та на підставі ст.22 Кодексу про шлюб та сім’ю України та ст.60 Сімейного кодексу України цей житловий будинок належить їм на праві спільної сумісної власності, в якому вони проживали до 2000р., коли ОСОБА_4 без згоди позивача дозволив проживати в цьому будинку своїм знайомим подружжю ОСОБА_9, які скористувалися такою нагодою та незаконно оформили право власності на цей будинок на ім’я ОСОБА_9      

         Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.07.2007р. (а.с.173-176 адміністративної справи №2-а-41-2007) постанова суду залишена без змін.

         Відповідно до ст.61 ч.3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

         Але в даному випадку суд бере до уваги наступне.          

         Судовими рішеннями в адміністративній справі №2-а-41-2007 встановлені обставини щодо законності дій суб’єкта владних повноважень при винесенні ним рішень з приводу встановлення права власності за відповідною особою, про що і йдеться у резолютивних частинах рішень суду, але не були встановлені та не могли бути встановлені обставини щодо спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки відповідно до вимог ст.17 КАС України вирішення таких питань не входить до компетенції адміністративних судів, юрисдикція яких поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень.   

         Відповідно до ст.2 ч.1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування… при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. ОСОБА_3 при поданні адміністративного позову було зазначено, що прийняття спірних рішень органами місцевого самоврядування позбавило її права на можливість отримати у власність частину спірного житлового  будинку. Судами адміністративної юрисдикції у своїх рішеннях обґрунтовано у межах спірних відносин вирішення питання щодо законності дій при визнанні органами місцевого самоврядування права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_9, оскільки ст.2 ч.2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення суб’єктів владних повноважень. Між тим, вирішення питання щодо встановлення права спільної сумісної власності подружжя, способу та порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначені вимогами ст.15 ЦПК України, відповідно до якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із сімейних відносин.  

         За таких обставин факт встановлення спільної сумісної власності подружжя підлягає доказуванню у порядку цивільного судочинства, та встановлення цього факту є предметом розгляду по даній цивільній справі.  

         Оскільки судом встановлено, що земельна ділянка для обслуговування спірного житлового будинку, дозвіл на будівництво житлового будинку у встановленому законом порядку видані ОСОБА_5, та будь-яких правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мають, позивач та її представники у судовому засіданні не довели свою участь у будівництві спірного житлового будинку, та з цього приводу позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

         Позивач та його представник виходять з того, що постановою суду в адміністративній справі підтверджені обставини щодо належності спірного будинку до спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_4 як подружжя. Проте з таким висновком погодитись не можна.

         Згідно ч.1 ст.105 ЦК України (в редакції 18.07.1963р.), який був чинний на час виникнення правовідносин, та повинний застосовуватися у правовідносинах між сторонами у справі, громадянин, який збудував або будує будинок без встановленого дозволу, або без належного затвердженого проекту, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найм тощо).

         Сторонами суду не надано доказів про будівництво спірного будинку з додержанням відповідних будівельних правил, а саме, сторонами не надано дозволу на будівництво житлового будинку, відповідного архітектурне-планувального завдання на розробку проекту приватного будинку, самого проекту житлового будинку, будівельного паспорту на цей будинок. Суду тільки надано відповідне рішення виконкому про надання забудовнику ОСОБА_5 земельної ділянки у власність. Крім того, протоколом про адмінправопорушення, передбачене ст.97 КУпАП, №17 від 12.09.2000р. (а.с.21 інвентаризаційної справи №15154) будівництво цього житлового будинку визнано самовільним. Цей будинок КП «Свердловське МБТІ» зареєстрований тільки на підставі рішення Свердловського міського суду Луганської області від 04.03.2008р., яке на теперішній час є скасованим. Одночасно при реєстрації будинку будь-яких рішень виконкому Свердловської міської ради щодо введення його в експлуатацію не приймалося, а те рішення, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на будинок на ім’я ОСОБА_9 також скасоване.    

         Самовільним будівництвом визнається будівництво будинку без встановленого дозволу і належне затвердженого проекту.

         Самовільно споруджені будинки чи прибудови не можуть бути об'єктом права приватної власності.

         Жилий будинок, побудований хоча і за належно затвердженим проектом, але особою, яка користується земельною ділянкою в порядку незаконної її переуступки, слід також розглядати як самовільне будівництво.

         Вирішуючи позов про право власності на самовільно споруджений жилий будинок, прибудови до нього та інші господарські будівлі та споруди, які є відповідно до вимог ст.132 ЦК України його приналежністю, в тому числі, пов'язані з купівлею-продажем, міною, даруванням, спадкуванням останніх, а також вимоги про поділ цих будівель між учасниками будівництва і визначення порядку користування приміщеннями в них, про відшкодування витрат, понесених на самовільне будівництво, слід мати на увазі, що щодо таких жилих будинків і прибудов не виникає прав і обов'язків власника ні в осіб, які їх спорудили, ні в осіб, які уклали щодо них угоди.

         Належним дозволом на будівництво індивідуального жилого будинку визнається: рішення відповідної сільської, селищної, міської районного підпорядкування чи районної ради про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибної ділянки), для ведення селянського (фермерського) господарства, для ведення особистого підсобного господарства, акт про перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), державний акт про право власності на землю, документ про погодження будівництва жилого будинку та інших будівель і споруд з радою, яка передала земельну ділянку у власність громадянину.

         Якщо брати до уваги доводи позивача щодо того, що спірний будинок побудовано нею з відповідачем ОСОБА_4, то згідно з вимогами діючого на той час законодавства, жилий будинок, побудований особою, яка користується земельною ділянкою в порядку незаконної її переуступки, слід розглядати як самовільне будівництво. Оскільки судом встановлено, що земельну ділянку виділено не позивачу та її чоловіку ОСОБА_4, а відповідачу ОСОБА_5, станом на час розірвання між позивачем та її чоловіком шлюбних відносин будинок не тільки будувався без належне затвердженого проекту, але й його не було добудовано, та його будівництво у подальшому продовжувалося та триває на теперішній час, вирішити питання про поділ житлового будинку, який відповідно до вимог ст.ст.86,227 ЦК України (в редакції 1963р.) підлягає реєстрації у встановленому законом порядку відповідним виконкомом міськради, не можливо, оскільки необхідно, як зазначалося вище, вирішувати питання про належність відповідним особами будівельних матеріалів та конструктивних елементів цього будинку.  

         З цих же підстав не відповідає закону досягнута між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 угода щодо продажу житлового будинку, як про це зазначають у судовому засіданні відповідачі у справі, так як самовільно збудований житловий будинок не може бути відповідно до вимог ст.105 ЦК України предметом договору купівлі-продажу житлового будинку.  Одночасно також є незаконною досягнута між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 угода щодо визнання права власності на частку цього житлового будинку за ОСОБА_7, оскільки цей будинок побудований самовільно.

         Згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» №7 від 04.10.1991р. у приватній власності громадян можуть перебувати жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах. Відповідно до п.9 даної постанови суди мають враховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає за часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради. 

         З матеріалів справи вбачається, що спірний будинок на 2000р. не введений в експлуатацію, що підтверджено сторонами у справі, його введення в експлуатацію не здійснено і до теперішнього часу, як того потребують вимоги ст.ст.182, 331 ч.2 ЦК України (в редакції 2004р.).  Його поділ можливий в натурі, що підтверджено висновками судової будівельно-технічної експертизи від 12.12.2007р., якими визначені умови його поділу. Але позивачем не доведено у суді, що спірний житловий будинок збудований нею та її чоловіком на відведеній їй в установленому порядку земельній ділянці, оскільки житловий будинок збудований на земельній ділянці ОСОБА_5, з приводу чого можливий тільки поділ будівельних матеріалів та конструктивних елементів житлового будинку.  

          Викладене свідчить про те, що заявлений об’єм позовних вимог ОСОБА_3 відносно незакінченого будівництвом будинку, як об’єкта права спільної сумісної власності подружжя, більший, ніж встановлені судом правовідносини щодо об’єкта права спільної сумісної власності у вигляді матеріалів та конструктивних елементів цього будинку.    

         За таких обставин доводи позивача та його представника про поділ житлового будинку виходять за межі передбачених законом у цих правовідносинах позовних вимог та не відповідають встановленим обставинам у справі. Позивач не заявляла позовних вимог про стягнення вартості матеріалів та конструктивних елементів цього будинку, які, за її міркуванням, придбані за її кошти, або спільні кошти її та її чоловіка ОСОБА_4, у зв’язку з чим відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає справу у межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

         Одночасно у судовому засіданні позивач та її представник не зазначили, які конкретно будівельні матеріали та конструкції придбані сторонами для будівництва будинку станом на час розірвання шлюбу, не визначили їх вартість відповідно до вимог закону. Позивачем також не прийнято до уваги, що перша інвентаризація спірного житлового будинку КП «Свердловське МБТІ» проведена 04.09.2000р., тобто вже після розірвання у судовому порядку шлюбу між позивачем та ОСОБА_4 22.08.2000р.

          За змістом положень ст.14 Земельного кодексу України і ст.16 Закону України «Про власність», який був чинними на момент виниклих між сторонами правовідносин, земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у довічне успадкування, участь інших осіб у будівництві не створює для них права власності на жилий будинок, крім випадків, коли не передбачено законом, та такі особи вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу вони надавали не безоплатно.

         Однак позивачем необґрунтовано визначено про її право на будівлю, яка розташована на земельній ділянці, яка належала на праві власності ОСОБА_5, оскільки судом встановлено, що сім’я позивача не тільки не будувала цей будинок, але й не приймала участь у його забудові на умовах спільної сумісної діяльності разом із власником земельної ділянки, наданої для будівництва житлового будинку та його обслуговування. Сторонами у судовому засіданні з приводу цього підтверджено, що жодних угод про спільне будівництво спірного житлового будинку між позивачем та відповідачами, як з кожним окремо, так і з ними всіма разом, не укладалося, що також спростовує будь-які вимоги позивача в рамках вимог ст.ст.112,113, 118-119 ЦК України (в редакції 1963р.) щодо цього будинку.

         Судом також встановлено, що за інформацією КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 28.09.2010р. житловий будинок АДРЕСА_1 первісно був введений в експлуатацію на підставі рішення виконкому Свердловської міської ради №398 від 19.09.2000р., первинна державна реєстрація права власності на цей будинок проведена на підставі свідоцтва про право власності, видане Свердловською міською радою 30.10.2000р. №176 за ОСОБА_8. Скасування цього права власності проведено на підставі рішення Свердловського міського суду Луганської області від 27.04.2007р. Повторно державна реєстрація права власності на цей будинок здійснена 21.11.2008р. за підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при асоціації «Бізнес-Право» від 22.10.2008р. №160/08 за ОСОБА_10 24.06.2009р. на підставі ухвали Верховного Суду України від 22.04.2008р. та рішення Свердловського міського суду Луганської області від 04.03.2008р. КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» проведена державна реєстрація права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку квартира №1 за ОСОБА_3. При проведенні зазначеної держреєстрації попередній запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відносно права власності на зазначений житловий будинок за ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Свердловської міськради 21.11.2008р. держреєстратором скасоване.  Право власності на решту 1/2 частини житлового будинку за ОСОБА_4 не зареєстроване у зв’язку з відсутністю замовлення на реєстрацію з його боку. Оскільки судовий розгляд здійснюється тільки у межах заявлених позовних вимог, у суду не має підстав щодо зобов’язання КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» анулювати державну реєстрацію прав власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

         Таким чином, оскільки позивач у порушення вимог ст.ст.10,60 ЦПК України не надала суду доказів щодо спільної з ОСОБА_4 забудови спірного житлового будинку, акт про прийняття будинку, завершеного будівництвом, до експлуатації, та докази його державної реєстрації на момент розірвання шлюбу, то в суду не має підстав визнавати на такий будинок право її власності. Вимог про визнання права власності на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, позивачем також не заявлялось.  За таких обставин у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за необґрунтованістю.   

         Оскільки позовні вимоги залишені без задоволення, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення на її користь понесених нею при поданні зазначеного цивільного позову судових витрат.

         На підставі ст.22 КпШС України (в редакції 1964р.), ст.ст.105,112,113, 118-119,132,227 ЦК України (в редакції 1963р.), ст.14 Земельного кодексу України, ст.16 Закону України «Про власність», ст.ст.182,331 ЦК України (в редакції 2003р.), керуючись ст.ст.10-15,60,88,209,212-215,218,223,294 ЦПК України, суд

ВИРИШИВ

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації») про визнання майна сумісною власністю та поділ майна подружжя відмовити за необґрунтованістю.

        Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчий кімнаті та проголошені у судовому засіданні 11.02.2011р. Рішення суду у повному обсязі складено 15.02.2011р.

         Апеляційна скарга на рішення суду подається через суд першої інстанції до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий