Справа №2-519/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 лютого 2011 року       Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого –судді Прижигалінської Т.В.

за участю секретаря –           Каліневич Ж.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, –

ВСТАНОВИВ:

          ОСОБА_1 18.01.2011 року звернувся до суду з позовною заявою ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 01.09.2010 року була оформлена розписка, згідно якої відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 100 000 (сто тисяч) гривень, які відповідач повинен був повернути позивачу до 01.10.2010 року. Розписка була складена відповідачем особисто і добровільно ,без якогось стороннього впливу і тиску та власноруч підписана. В строк, обумовлений розпискою, відповідач не повернув позивачу грошові кошти згідно розписки від 01.09.2010 року.

          17.11.2010 року відповідачем було отримано вимогу позивача про негайну сплату  грошових коштів, але гроші так і не було повернуто відповідачем.

          На підставі викладеного просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100 000 (сто тисяч) гривень, а також понесені судові витрати.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.

          Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та надав суду письмові заперечення про те, що 01.09.2010 року відповідач склав розписку, згідно якої він отримав від позивача 100 000 (сто тисяч) гривень. Ці кошти відповідач повинен був повернути позивачу до 01.10.2010 року. Також відповідач отримав 17.11.2010 року вимогу про негайну сплату грошових коштів від 16.11.2010 року, але після отримання вимоги свій борг не зміг повернути, у зв’язку з тяжким матеріальним станом , який спричинений економічною кризою в країні. Тому на даний час відповідач не може повернути грошові кошти, які він отримав у борг,та коли з’явиться така можливість він не знає.

          Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності встановив наступне.

          Як зазначено в розписці від 01.09.2010 року ОСОБА_2, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Синельниківським МРВ ГУМВС України в Дніпропетровській області 02.08.1999 року, бере у борг від ОСОБА_1 100 000 (сто тисяч) гривень і зобов’язується їх повернути протягом одного місяця, тобто до 01.10.2010 року та зазначив, що «написано мной собственноручно, в здравом смысле, не под принуждением».

          16.11.2010 року позивачем була направлена на адресу відповідача вимога про те, що у зв’язку з тим, що строк повернення грошових коштів вже наступив, ОСОБА_2 необхідно негайно повернути борг у розмірі 100 000, 00 (сто тисяч) гривень відповідно до умов розписки від 01.09.2010 року. Дана вимога була отримана відповідачем 17.11.2010 року.

          Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

          Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

          Частиною 1 ст. 1047 ЦК України визначено форму договору позики, відповідно до якої договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, –незалежно від суми.

          Як встановлено у судовому засіданні договір позики у письмовій формі між сторонами не укладався, хоча його сума більше ніж в десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Втім, недодержання сторонами обов’язкової письмової форми договору позики не є наслідком його недійсність.

          Відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

          Частиною 2 ст. 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

          Наданий позивачем доказ, а саме розписка ОСОБА_2 від 01.09.2010 року підтверджує факт укладення між сторонами договору позики, а саме: по-перше, факт отримання боржником грошей в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень, по-друге, волевиявлення боржника у точно визначений строк, а саме до 01.10.2010 року, повернути отриману суму. Також розписка містить власноручний підпис боржника, а також дату її складення.

          Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлений обов’язок позичальника повернути позику. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

          Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

          Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Доводи представника відповідача суд вважає належним чином не обґрунтованими, так як вони не відповідають нормам чинного законодавства.

          Таким чином, оскільки відповідно до договору позики, укладеного між сторонами, ОСОБА_3 отримав у ОСОБА_4 100 000 (сто тисяч) гривень, а відповідач відповідно до умов договору отриману позику у встановлений строк до 01.10.2010 року не повернув, тобто має місце порушення грошового зобов’язання з боку відповідача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані та підтверджені документально.

У відповідності до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного та ст. ст. 11, 12, 218, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212. 214, 215, 217, 224-226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 100 000 гривень та судові витрати  по справі у розмірі 1120 гривень.

          Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні під час проголошення рішення –протягом десяти днів з дня отримання копії рішення

Суддя:                                                                       Т.В.Прижигалінська