Справа № 2-5\ 2011 рік

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м    У к р а ї н и

02  лютого  2011 року                                                                                       смт. Чернігівка

Чернігівський районний суд Запорізької області

в складі:  

головуючого  -   судді:        Поди Н.М

за участю секретаря  -        Синяк Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Чернігівка цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Чернігівської районної державної нотаріальної контори Запорізької  області про визнання договорів дарування земельних ділянок недійсними, скасування державних актів на право власності на землю та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

13.08.2010р. позивачка звернулась до суду з позовом, в якому вказала, що вона  отримала  у  власність  земельну  ділянку,  а  її  батько  ОСОБА_3,  право  на  земельну  частку (пай). В 1999р. переїхали  на  проживання до  Республіки  Казахстан. На  прохання відповідача  ОСОБА_2  надали  йому разом  з  батьком   04.12.2001р.  довіреність на  вчинення  дій  по  догляду  за  земельною  ділянкою.  27.12.2001р. вона  прийняла  громадянство Республіки  Казахстан,  а її батько,  ОСОБА_3,  05.10.2001р. Наданою  довіреністю вони не  мали  наміру    уповноважувати  ОСОБА_2 вчиняти  дії  по  відчуженню  земельної  ділянки  шляхом  укладення   договору  дарування  матері  відповідача,  ОСОБА_5  Скориставшись  довіреністю  відповідач,  ОСОБА_2,  шляхом  обману, позбавив    їх  права власності  на  земельну  ділянку сільськогосподарського  призначення, подарувавши  її  своїй  матері, ОСОБА_5, після  смерті  якої отримав  дані  земельні  ділянки    в  спадок. Просила  визнати  за  нею  право  власності  на  земельну  ділянку та  право  на  земельну  частку (пай),   яке  належало  її  батькові,  ОСОБА_3  на  підставі    сертифікату,   та  яке    перейшло  їй у  спадок після  його смерті,  ІНФОРМАЦІЯ_1       

В судовому засіданні представник позивачки, ОСОБА_6 уточнив позовні вимоги та  просив поновити  строк  для  звернення  до  суду,  який  пропущено  з  поважних  причин  з  наступних  підстав.  Позивачка дізналася  про  порушення  її  права  тільки    в  червні  2010р. Також,  про  наявність  договорів  дарування   дізналася    02.09.2010р.,   в  попередньому  судовому  засіданні. Позивачка  просила  визнати  договори  дарування   земельного  сертифікату  від  04.02.2004р.  та   земельної  ділянки  від 05.02.2004р. недійсними,  так  як  вони  не  мали  наміру  дарувати  їх, ОСОБА_5,   матері  відповідача. Крім  того,  просила  визнати свідоцтво  від 14.11.2006р. про право на спадщину за заповітом недійсним, відповідно  до  якого    відповідач  отримав  їхні  земельні  ділянки  у  спадок  після  смерті  його  матері,  ОСОБА_5,  а  також  визнати  недійсними    державні  акти    на  право  власності    на  земельні  ділянки,  які  були  видані  відповідачу на  підставі  свідоцтва   про  право  на  спадщину. Просила видати   їй   оригінал  державного  акту,  який  було  їй  видано 22.08.2003р.,  а  також   видати    сертифікат    на  право  на  земельну (частку)  пай    виданого  на  ім»я  ОСОБА_3.  Стягнути  з  ОСОБА_2    завдані  збитки  в  сумі  11630грн.  та  судові  витрати  1820грн.  Просила  позов  задовольнити.

В  судовому  засіданні  представник  позивачки,  ОСОБА_6  пояснив, що позивачці на підставі рішення Чернігівської РДА № 350 від 06.12.1996р. було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 8,70 умовних кадастрових гектар, як колишньому члену КСП «Світанок», в подальшому розпорядженням голови Чернігівської РДА взамін сертифікату на право на земельну частку (пай) видано державний акт на право приватної власності на землю відповідно до якого позивачці передано у власність 8,86га землі для ведення сільськогосподарського виробництва.  В 1999р. позивачка разом зі своїм батьком ОСОБА_3 виїхала на проживання до Республіки  Казахстан і до теперішнього часу не приїздила, а для представництва своїх інтересів стосовно земельних ділянок надали довіреність ОСОБА_2, який  в сою чергу обманним шляхом  на  підставі  договорів  дарування  її земельну ділянку та земельну ділянку її  померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька,   подарував своїй  матері, ОСОБА_5,  після  смерті  якої отримав  їх  у  спадок.   Вважає, що   позивачка має право   на  2 земельні ділянки розміром 8,8556 га  кожна,  які  відповідач,  ОСОБА_2,  подарував  незаконно,  без  її  та  відома  її  батька,   своїй  матері,  після  смерті  якої  він   отримав їх у   власність    відповідно  до  державних актів  серії ЗП № 043208 від 01.06.2007 року та   серії ЗП № 043209 від 01.06.2007 року. Просив  позов  задовольнити.

Відповідач, ОСОБА_2 та його представник  ОСОБА_7 в судовому засіданні позов не визнали посилаючись на те, що ОСОБА_1   пропустила  строк  для  звернення  до  суду   без  поважних  причин.  Крім  того,  позивачка  є іноземною громадянкою і не має права приватної власності на земельні ділянки, а тільки право на її оренду.  ОСОБА_2  вказав,  що   в  телефонній  розмові   говорив  позивачці  про  договори  дарування,  однак  не  сплачував  позивачці  кошти  за  користування  землею  в  зв”язку  з  чим  вона  звернулася  до  суду.  Вказав  також,  що  вони  з  позивачкою  домовлялися,  що  він  їй  буде  сплачувати  за  землю,  як    підніметься,  буде  отримувати  дохід. Позивачку  та  її  батька  не  обманював. Нотаріусу  надав  документи,  які вона  затребувала.

Відповідач в особі  нотаріуса  Чернігівської  державної   нотаріальної  контори, Зиріна О.Ю.  в  судовому   засіданні позов  визнала  частково,  вказавши,  що  дійсно державний   нотаріус Чернігівської  державної  нотаріальної  контори, Бугайчук Г.О.  відповідно  до  діючого  законодавства не  мала  права    посвідчувати  договір  дарування  земельного    сертифікату,  який  належав  ОСОБА_3  та    договір  дарування  земельної  ділянки,  яка  належала ОСОБА_1 в  зв»язку  із  дією на  той   час мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, включаючи й земельні частки (паї).   Крім  того,  довіреність  на  підставі  якої  державний  нотаріус   здійснила  відчуження  земельної  ділянки  та   земельного  сертифікату  не  відповідає  вимогам  законодавства,  в  довіреності  відповідно до Цивільного кодексу України та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, посвідчення довіреностей на укладення договору дарування має деякі особливості. Так ст. 720 Цивільного кодексу України та п. 146 Інструкції передбачено, що довіреність на укладення договору дарування, в якій не вказано імені обдаровуваного, є нікчемною. Вважає,  що  свідоцтво    про  право  на  спадщину  за  заповітом  14.11.2006р. видане  ОСОБА_2  після  смерті  його  матері необхідно  визнати  частково  недійсним,  тільки   в   частині   прийняття  в  спадщину  земельної  ділянки  та  земельної  частки (паю),  які  належали  позивачці  та  її  батькові.

Представник третьої  особи відділу земельних ресурсів в Чернігівському районі  в судовому засіданні   позов  не визнав,  надав  до  суду  письмову  заяву, просив  справу  розглянути  без  його  участі.

Представник   третьої  особи, Чернігівської райдержадміністрації в судовому засіданні  позов  визнала  частково.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд визнає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню  частково,  поновивши позивачці строк  для  звернення  до  суду,  визнавши  його  пропущеним  з  поважних  причин,  з наступних підстав.

Відповідно  до  ч.5 ст.267  ЦК  України, порушене  право    має  бути  захищене,  якщо  причини  пропуску   позовної  давності    судом    будуть  визнані    поважними.

Оцінка  причин   як  поважних  здійснюється  судом    з  огляду    на  обставини    конкретної  справи,  незалежно  від  суб’єктивного  складу.  

Позивачка  проживала  за  межами  України, відповідач, ОСОБА_2  відповідно  до  листів   запевняв  її,  що  він  доглядає  за  земельними  ділянками. В  судовому  засіданні  ОСОБА_2  вказав,  що  він  не  надсилав  позивачці копії  договорів  дарування. Крім  того,  в  2006р. як  приїздила  позивачка  в  Україну,  він  не  зустрічався  з  нею. Відповідно  до  листа  ОСОБА_2  до  позивачки,  який  вона  отримала  в  листопаді  2003р.,  відповідач просив  надіслати  йому  ксерокопії  паспортів  позивачки  та  її  батька  запевняючи,  що  це необхідно  йому для  переоформлення    сертифіката  на  державний  акт, в  той  же  час  не  зробив  цього  і  через місяць  оформив  договір  дарування  „земельного  сертифікату”  на  свою  матір. Суд  вважає,  що позивачка дізналася про  порушення  її  прав    в 2010р.  Крім  того, судом  встановлені  порушення  законодавства  України  при  укладенні  договорів  дарування,  якими  порушено  права  і  інтереси   не  тільки позивачки,   а  і  інтереси  держави.   

          Судом  встановлені  такі  факти  та    відповідні  їм  правовідносини.

          Відповідно  до  матеріалів  справи  встановлено, що позивачці ОСОБА_1, на  праві  приватної  власності  належала   земельна  ділянка на  підставі    Державного акту  серії  ЗП IV- № 003917    виданого  22.08.2003р. Чернігівською  районною  державною  адміністрацією,  площею 8,86га, розташованої на території Просторівської сільської ради Чернігівського району (а.с.21).                                Державний  акт    одержала  взамін сертифікату серії  ЗП № 0218916 від 01.07.1998 року на право на земельну частку (пай) розміром 8,70 в умовних кадастрових гектарах, як колишній член КСП „Світанок” Чернігівського району.

Батькові  позивачки, ОСОБА_3 належало  право    на  земельну  частку (пай) розміром 8,70 в умовних кадастрових гектарах на  підставі   сертифікату  серії  ЗП № 0218882  року   виданого  05.07.2000р. Чернігівською  районною  державною  адміністрацією, (а.с.44).

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі. Громадяни зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х “Перехідні положення” ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність. Тобто,  судом  встановлено,  що  позивачка  та  її  батько,    як  громадяни  України,   набули  права  власності,  позивачка на  земельну  ділянку,  а її  батько  на  право  на  земельну  частку (пай).

Позивачка  та  її  батько  в 1999році  змінили  місце   проживання  та  переїхали  на  проживання  до  Республіки  Казахстан.

Позивачка 27.12.2001р.  прийняла  громадянство Республіки  Казахстан,  а її батько,  ОСОБА_3.,  05.10.2001р.   

04.12.2001р.  позивачка,  як  громадянка  України та  її   батько,   вже  як  громадянин Республіки  Казахстан, ОСОБА_3,  надали    відповідачу,  ОСОБА_2  довіреність  строком  на  3  роки,  відповідно  до  якої  уповноважили    ОСОБА_2  бути  їх  представником    з  питань    реалізації  належного   їм  права    на  земельну  ділянку,  яка  знаходиться    на  землі    колишнього  КСП  «Світанок» села  Довге  Чернігівського  району  Запорізької  області   та  подальшого  розпорядження    земельною  ділянкою  на  свій  розсуд.  Для  чого  надають  відповідачу  право    здійснювати  нагляд   за  належною    їм  землею.  Мати  вільний  доступ  до  ділянки.  При  настанні  сезону    оброблювати  землю,    вносити  необхідні  платежі,  які  торкаються   реалізації  їхнього  права,  представлять  їхні  інтереси    у любих    організаціях,  підприємствах  незалежно  від  їх  форми  власності  і  підпорядкування   з  питань    права  власності  на  землю,  підписання  договорів    купівлі-продажу,  міни,  дарування,  застави   в  забезпечення    їхніх  майнових    зобов»язань  перед  кредитними  організаціями,  оренди,  оформлення  та  одержання    документів:  (  в  тому  числі  державного  акту    на  право  приватної  власності  на  землю),  з  правом   у  випадку  виникнення  такої необхідності,  ставити  питання  перед  компетентними  органами    про  припинення  права  власності    на  землю,  оскаржувати  дії  посадових  осіб    в  судовому  порядку,  представлять  їхні інтереси     в  судових  органах України    відносно  вказаної  земельної  ділянки  і  виконання    вказаних  в  довіреності  повноважень   із  всіма  правами   наданими   законом  позивачу,  відповідачу,    третій  особі  та  потерпілому  в  тому  числі  з  правом пред’явленням  позову,  повної  чи  часткової  відмови   від  позовних  вимог,  визнання  чи  відмови   повністю  або  частково    від  позовних  вимог    з  правом  закінчення    справи  миром,  оскарження    рішення  суду  ,  отримання  майна  та  грошей,  подавати  всякі  заяви    та  розписуватися  за  них. Подавати  від їх  імені  які-небудь  заяви,  як  письмові  та  усні  які  торкаються    відносно  довіреності,  обґрунтовувати  прохання,  побажання  в  ній  викладені  в  ній.  Одержувати  довідки,  а  також  інші  документи    у  випадку  виникнення  такої  необхідності,  розписуватися  за  них    в  т.ч.    підписувати  договори  визначаючі  умови    на  свій   розсуд,  за  ціну   та  на  умовах    на  свій  розсуд,  а  також  здійснювати    інші  дії  пов»язані    з  виконанням  їхнього  доручення    і  не  заборонені  законодавством  України  для  виконання  їхнього  доручення.(а.с.80).

Як  вбачається із  вищевказаної  довіреності,   позивачка  та  її  батько,  ОСОБА_3 не  надавали відповідачу повноваження на відчуження земельної  ділянки  та  права  на земельну  частку (пай)   в  порядку  дарування.  Крім  того,  в  довіреності   йдеться  мова  тільки  за  одну  земельну  ділянку  та   зовсім  не  вказано  про вчинення  дій  відносно  права  на  земельну  частку (пай).  Окрім,  того  в  довіреності  не  вказано,  імені  обдарованого. Передставник повинен діяти лише на підставі довіреності виданої довірителем (дарувальником).Передставник укладає договір дарування, щодо того майна яке вказано в довіреності. Довіреність на укладання договору дарування, у якій не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемною.

Відповідач, ОСОБА_2 порушуючи  закони  України  та  всупереч  умовам   вищевказаної  довіреності, звернувся  до  нотаріальної  контори   і 04.02.2004р.  уклав  договір  дарування  земельного  сертифікату     від  імені    батька  позивачки, ОСОБА_3   за  дорученням,   відповідно  до  якого,  начебто ОСОБА_3     подарував ОСОБА_5,  матері  відповідача,  своє право    на  земельну  частку (пай) розміром 8,70 в умовних кадастрових гектарах яке  належало  йому на  підставі   сертифікату  серії  ЗП № 0218882  року   виданого  05.07.2000р. Чернігівською  районною  державною  адміністрацією (а.с.46).

 А  також  05.02.2004р.   уклав  договір  дарування  земельної  ділянки    від  імені    позивачки,   за  вищевказаним  дорученням , відповідно  до  якого,  начебто позивачка  подарувала ОСОБА_5,  матері  відповідача,  земельну  ділянку для ведення  товарного сільськогосподарського виробництва, площею 8,86 га, яка розташована на території Просторівської сільської ради Чернігівського району Запорізької  області  та  належала  позивачці  на  підставі   державного  акту    на  право  приватної  власності   на  землю серії  ЗП IV- № 003917  від 22.08.2003р.,   наданої  для  ведення    товарного  сільськогосподарського  виробництва(а.с.45).

Відповідно  до  виданої  ОСОБА_2  довіреності  він  мав  право  вчиняти  дії   на  виконання  доручення  позивачки  та  її  батька    які  не  заборонені  законодавством  України.  Однак,  всупереч цьому  були  укладені  договори  дарування   в  період  дії  мораторію  на  відчуження  земельних  ділянок  та  земельних часток (паїв). На  час  укладення  договорів  дарування  діяв  мораторій,  який був запроваджений  прийняттям 18.01.2001 Закону України “Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)”. Закон забороняв відчужувати земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб. Згодом із прийняттям нового Земельного кодексу України від 25.10.2001р.,  мораторій не лише не було скасовано, навпаки, його сферу було розширено. З 1 січня 2002 року ЗК України (п. 15 Розділу Х “Перехідні положення”) заборонив відчуження не лише земельних часток (паїв), а й земельних ділянок для ведення  товарного сільськогосподарського виробництва. Така  заборона  діє до   теперішнього  часу.

          Договір є недійсним , якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин),  відповідно до Цивільного кодексу України та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, посвідчення довіреностей на укладення договору дарування має деякі особливості. Так ст. 720 Цивільного кодексу України та п. 146 Інструкції передбачено, що довіреність на укладення договору дарування, в якій не вказано імені обдаровуваного, є нікчемною.

В  порушення  закону, на  підставі  договорів  дарування, матері  відповідача, ОСОБА_5    видані  державні  акти, 26.03.2004р. на  підставі  договору  дарування  від  05.02.2004р.   ВАР №980994 видано державний  акт  серії  1-ЗП  №031489,  а  також на підставі,  не  зрозуміло  для  суду вказана  підстава,    свідоцтво  про  спадщину  за  законом, а  дата серія  і  номер  договору  дарування  від  04.02.2004р.  ВАР № 986987,  отримала   державний  акт  серії  1-ЗП  №031485.(а.с.19,20).

          Відповідно  до  свідоцтва    про  право  на  спадщину  за  заповітом  14.11.2006р.,  після   смерті  матері,  ОСОБА_5,   відповідач,  ОСОБА_2  отримав  у  спадщину  дві  вищевказані  земельні  ділянки  про  що  свідчать  державні  акти,   видані  01.07.2007р.  серії ЗП  №043208  та  серії  ЗП  №043209(а.18,22).   

Відповідно до вимог ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину  визнається  недійсним  за рішенням суду,  якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не  мала  права  на  спадкування,  а  також  в   інших   випадках, встановлених законом.

          В  судовому  засіданні встановлено,  що проведено  незаконно виділення  в  натурі   земельної  ділянки   на  підставі  отриманого  безпідставно  в  дар  ОСОБА_5,  право  на  земельну  частку (пай), розміром 8,70 в умовних кадастрових гектарах яке  належало  ОСОБА_3  на  підставі   сертифікату  серії  ЗП № 0218882  року   виданого  05.07.2000р. Чернігівською  районною  державною  адміністрацією.  Відповідач  порушуючи  закони  незаконно  в  супереч  інтересам  держави  користувався даною  земельною  ділянкою. За  таких  обставин  вищевказана  земельна  ділянка  повинна  бути  повернута  у  власність  держави.

          Не може здійснюватися перехід права власності за судовими рішеннями (через визнання права власності на відчужену земельну ділянку на земельні ділянки, щодо яких встановлена заборона на продаж або іншим способом відчуження, а саме, відчуження та зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян  для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості), а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону (без доплат) і вилучення (викуп) для суспільних потреб (пункт 15 розділу X “Перехідні положення” ЗК).

Дарування,  а також угоди, укладені власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, відповідно до статті 210 ЗК повинні визнаватися недійсними –із наслідками, передбаченими відповідними статтями ЦК.

Враховуючи вимоги ст. 81, ст. 145 Земельного кодексу України вбачається, що відчужувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення іноземні громадяни мають право тільки у випадку, якщо ця земельна ділянка прийнята у спадщину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину  стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний  правочин). У цьому разі  визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках,  встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За ст. 216 Цивільного кодексу України відповідно до якої встановлено, що недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього   правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди,  вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори  вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами  виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом  вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або  землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти,  користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку,  визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Суд, вважає  за  необхідне  відмовити  позивачу  в  задоволенні  позову  в  частині  стягнення  з  відповідача,  ОСОБА_2  збитків за  користування  ним двома  земельними ділянками, в  сумі  11630грн.  в  зв”язку  з  необґрунтованістю  даної  позовної  вимоги. Крім  того,  не  наведено  розрахунок  суми  збитків.

Суд  також  вважає  за  необхідне  відмовити  позивачу  в  задоволенні  позову  в  частині    визнання  за  нею  права  власності в  порядку  спадкування  за  законом  після  смерті  її  батька,  ОСОБА_3  на  земельну  частку  (пай) розміром 8,70 в умовних кадастрових гектарах на  підставі   сертифікату  серії  ЗП № 0218882  року   виданого  05.07.2000р. Чернігівською  районною  державною  адміністрацією,  так  як    позивачка  не  надала  до  суду  докази,  що  вона  зверталася    з  цього  приводу  до  нотаріальної  контори після  смерті  батька, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і  їй  було  відмовлено  у  видачі  свідоцтва  про  право  на  спадщину  за  законом.

В  частині  стягнення  судових  витрат  суд  задовольняє  позов пропорційно  задоволеним  позовним  вимогам.

Керуючись ст.ст. 3, 11,60,209,212-215,223 ЦПК України, ст.ст. 717-720, 203,215, 321, 1225, 1266,1269 ЦК України, ст.ст. 78-81, 153, 158,210,  Перехідними  положеннями Земельного Кодексу України,  суд,

                                                                              В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Чернігівської районної державної нотаріальної контори  Запорізької  області  про визнання договорів дарування земельних ділянок недійсними, скасування державних актів на право власності на землю та визнання права власності  –задовольнити  частково.

Поновити  ОСОБА_1  строк  для  звернення  до  суду.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 05.02.2004 року посвідченого державним нотаріусом  Чернігівської державної нотаріальної контори Запорізької  області  Бугайчук Г. А. зареєстрований  в  реєстрі   за  №44, укладений ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_5, яка прийняла в дар земельну ділянку сільськогосподарського призначення розміром 8,86 га, розташованої на території Просторівської сільської ради Чернігівського району  Запорізької  області  відповідно  до   державного акту серії ІV-ЗП № 003917 від 22.08.2003р. виданого  на  ім.»я  ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір дарування земельного сертифікату від 04.02.2004 року посвідченого державним нотаріусом Чернігівської районної державної нотаріальної контори Запорізької  області Бугайчук Г. А.,  зареєстрований   в  реєстрі  за  №38,  укладений  ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_3 на  підставі  довіреності та ОСОБА_5,   яка  отримала  в  дар    право  на  земельну  частку  (пай)  на  підставі  сертифікату  серії ЗП №  0218882 від 05.07.2000 року   виданого Чернігівською  райдержадміністрацією  Запорізької  області   на  ім.»я   ОСОБА_3.

       Сторони повернути в первісний стан.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НОМЕР_1 від 14.11.2006 року виданого Чернігівською державною нотаріальною конторою Запорізької  області на ім’я ОСОБА_2, після померлої ОСОБА_5  в  частині   спадкування ОСОБА_2  двох  земельних  ділянок  площею  8.86га кожна,  які  належали  спадкодавцю,  ОСОБА_5  на  підставі  державних  актів   серії  1-ЗП №031485,  та  серії  1-ЗП №031489  виданих   Чернігівською    райдержадміністрацією   Запорізької  області    26.03.2004р.  на  підставі  договорів  дарування від  05.02.2004р.  та  04.02.2004р.  зареєстрованих  в  реєстрах  №44,  №38.

          Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЗП № 043208 від 01.06.2007 року   та серії ЗП № 043209 від 01.06.2007 року   зареєстровані на  ім’я ОСОБА_2,   видані   йому    на  підставі  свідоцтва    про  право  на  спадщину  за  заповітом    від  14.11.2006р. та  зняти їх   з  реєстру    державних  актів  на  право  власності  на  землю.

          Зобов’язати   державного   нотаріуса Чернігівської державної нотаріальної контори  Запорізької  області  Зиріну Є.О.  повернути ОСОБА_1    оригінал державного   акту  серії  ЗП IV- № 003917    на право власності на земельну ділянку  площею 8,86га  виданого  22.08.2003р. Чернігівською  районною  державною  адміністрацією,  площею 8,86га,  розташованої на території Просторівської сільської ради Чернігівського району  Запорізької  області   на  ім»я  ОСОБА_1 .    

               Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати   в  сумі  910грн.

         В  іншій  частині  задоволення позову  позивачу  -  відмовити.

         Рішення суду може бути оскаржене  до апеляційного суду   Запорізької області  протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя