АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2007 року м.Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого: Заводян К.І.
Суддів : Яремка В.В., Чміля І.Х.
Секретаря: Скрипник С.В. за участю позивача ОСОБА_1, його представників ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4, відповідачаОСОБА_5, його представника ОСОБА_6,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 17 травня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 доОСОБА_5 про визнання заповіту, договору дарування, свідоцтва про право власності на домоволодіння , свідоцтва про право на спадщину недійсними та про визнання права власності на домоволодіння, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Позовні вимоги змінював та доповнював у листопаді 2003 року , у серпні та листопаді 2005 року (а.с.39-41,217-222, 313-314).
Зазначав, що проживав разом зі своїми батьками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у домоволодінні АДРЕСА_1, яке складалося з невеликого жилого будинку та сарая. У 1968 році він одружився і зважаючи на погані житлові умови у 1971 році разом з дружиною ОСОБА_2 почав будувати новий жилий будинок за тією ж адресою та перебудовувати наявний будинок, що належав його батькам.
Посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько, а ІНФОРМАЦІЯ_2 мати. При зверненні у 2003 році до нотаріальної контори він з'ясував, що правовстановлюючі документи на спірний будинок у 1997-1998 роках оформлені спочатку на батька, а потім на матір, від імені якої 27 вересня 1997 року складено заповіт на користь відповідача.
Ним також було з'ясовано, що між матір'ю та відповідачем ЗО січня 1998 року був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_2, яка належала матері.
Стверджував, що на час складання заповіту та договору дарування матір мала психічне захворювання, а оформленням документів на спірне домоволодіння на ім'я
справа № 22ц-63 категорія 2/5
Головуючий у першій інстанції Савчук М.В. Доповідач Яремко В.В,
2
батька та матері порушено його права та права його дружини, оскільки за їх кошти збудовано спірне домоволодіння для проживання їх сім'ї.
Просив визнати недійсними: заповіт, складений 27 вересня 1997 року від імені ОСОБА_8 , договір дарування спірної квартири від 30 січня 1998 року, свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння, що видане Чернівецьким міським житловим управлінням 26 листопада 1997 року на ім'я ОСОБА_7, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Третьою Чернівецькою державною нотаріальною конторою ЗО січня 1998 року на ім'я ОСОБА_8.
Просив також визнати за ним, позивачем, право власності на спірне домоволодіння.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 17 травня 2006 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що судом не було прийнято до уваги пояснень свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та інших, суд прийшов до необгрунтованого висновку про пропущення ним позовної давності, судом безпідставно не призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги.
Відповідач та його представник апеляційної скарги не визнали. Вважають, що судом по суті правильно вирішено спір.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту та договору дарування спірної квартири недійсними є обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Виходячи зі змісту позовних вимог в цій частині, позивач мав довести, що спадкодавецьОСОБА_8 на час складання заповіту та укладення договору дарування спірної квартири не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Подані позивачем та наявні у справі докази не підтверджують такого факту.
Як на докази психічної хвороби та стану неосудності ОСОБА_8 на час вчинення нею згаданих дій позивач та його представники посилаються на показання свідків, а також висновки судово-психіатричної експертизи від 20 грудня 2006 року, 14 березня та 6 квітня 2007 року, проведені в ході апеляційного розгляду справи.
Однак, пояснення допитаних по справі за клопотанням сторін свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_15,ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19,ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 містять протиріччя і з достовірністю не можуть свідчити про стан неосудності ОСОБА_8 на час складення заповіту на укладення договору дарування .
Що ж до висновків експертизи № 18 від 20 грудня 2006 року, № 3 від 14 березня зі змінами від 6 квітня 2007 року, то вони також не свідчать про те, що на час складання заповіту та укладення договору даруванняОСОБА_8 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Вказані висновки містять протиріччя щодо психічного стану ОСОБА_8.
Відповідно до нихОСОБА_8 дійсно хворіла на психічне захворювання, однак, за своїм станом вона не була неосудною, а лише в повній мірі не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Експерти зробили висновок, що за своїм психічним станом хвора могла бути визнана обмежено дієздатною, а не недієздатною.
3
На інші достовірні докази неосудності ОСОБА_8 позивач та його представник не посилалися.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту та договору дарування спірної квартири недійсними за недоведенням позовних вимог є по суті правильним, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
Що ж до доводів апеляційної скарги про неправильність рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання свідоцтва про право власності на домоволодіння, свідоцтва про право на спадщину недійсними та про визнання права власності, то вони є частково обгрунтованими і апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що хоча позивач і подав докази участі у будівництві будинку літ. «Б» та реконструкції будинку літ. «А» у спірному домоволодінні, однак подані ним документи про придбання будівельних матеріалів не підтверджують факту належності йому домоволодіння, правовстановлюючі документи на домоволодіння було оформлено спочатку на його батька ОСОБА_7., а далі - на матірОСОБА_8 і з цим позивач погоджувався. Судом першої інстанції також зроблено висновок про те, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Однак, до таких висновків про безпідставність позовних вимог та пропущення строку давності суд першої інстанції прийшов внаслідок неповного з'ясування обставин справи, які мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що відповідно до п.п.1, 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення у згаданій частині та ухвалення нового рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог.
Виклад позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням пояснень, даних ним в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції свідчить про те, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги зводилися до того, що оскільки вони з дружиною, неповнолітніми дітьми та батьками ОСОБА_7, ОСОБА_8 проживали однією сім'єю у домоволодінні АДРЕСА_1 , і за їх з дружиною ОСОБА_2 кошти, їх працею та за участі батьків впродовж 1971 - 1994 років було зведено два жилих будинки та підсобні будівлі, то вони набули права власності на спірне домоволодіння.
По справі встановлено, що позивач з дружиною ОСОБА_2, яка фактично приймала участь у розгляді справи, та з його батьками ОСОБА_7,ОСОБА_8 замість споруд, які прийшли у непридатний стан, за адресою - АДРЕСА_1 за спільні кошти, а також власною працею впродовж 1971 - 1994 років звели два житлових будинки та спірні підсобні будівлі.
Зокрема, в домоволодінні, забудовником у якому був визначений батько позивача ОСОБА_7, за участю позивача, його дружини та його батьків з метою створення спільної власності було зведено жилий будинок літера «А», загальною площею 55, 8 кв. м, жилий будинок літера «Б», загальною площею 79, 5 кв. м , літню кухня літера «В», сараї літери «Г», «Д», «Е», «Ж», вбиральню, підвал, криницю, огорожу № 1-2.
Це стверджується наявними у справі доказами, які свідчать про постійне проживання позивача, його дружини, а також батьків позивача в одному домоволодінні, їх спільну участь працею та коштами у зведенні споруд.
Такими доказами є постанова про накладення стягнення на позивача за ведення самочинного будівництва (а.с.231), рішення виконавчого комітету Першотравневої районної ради № 89/9 від 5 травня 1972 року (а.с.232), договори на виконання та акти приймання окремих будівельних та інших робіт, квитанції про придбання матеріалів (а.с. 235 - 308).
Встановлено, що жилі будинки продовжували зводитись під час дії Закону України «Про власність» і здані в експлуатацію у 1997 році.
4
Згідно із ст, 17 вказаного закону право приватної власності на жилий будинок виникає коли будівництво велося за рахунок праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.
Встановлено, що між позивачем, його дружиною та його батьками не було укладено письмової угоди про створення власності у відповідних частках. Тому, за відсутності конкретних доказів про внесок кожного у зведенні будівель частки у домоволодінні позивача з дружиною та його батьків слід визнати рівними.
У зв'язку з наведеним, доводи апелянта-позивача про те, що спірне домоволодіння зведено лише за його кошти та за кошти дружини не можуть бути підставою для визнання за ними права на власності на домоволодіння вцілому. Земельна ділянка для будівництва жилого будинку виділялася не позивачеві, а його батькові - ОСОБА_7.
Встановлено, що правовстановлюючі документи на домоволодіння після зведення спірних будівель були оформлені лише на ім'я батька позивача - ОСОБА_7, а згодом як спадкове майно переоформлені на матір позивача - ОСОБА_8.
З огляду на виникнення спору між сторонами у даній справі та заперечення відповідачем права позивача на домоволодіння і зважаючи на факт набуття позивачем та його дружиною права на спірне домоволодіння, із зазначених вище підстав позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню
Зокрема, за ним та його дружиною слід визнати право на 1/2 спірного домоволодіння як членів сім'ї забудовника, за рахунок коштів та праці яких зводилися жилі будинки та підсобні будівлі з метою створення спільної сумісної власності.
Відповідно, слід визнати частково недійсними свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, що видане на ім'я ОСОБА_7 Чернівецьким міським житловим управлінням 26 листопада 1997 року, зареєстроване Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації 18 грудня 1997 року в реєстровій книзі № 11, стор. 176 за реєстровим номером 1976 «а», та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_8 Третьою Чернівецькою державною нотаріальною конторою 30 січня 1998 року, зареєстроване у реєстрі нотаріальної контори за № 4-455 та Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації, реєстраційний номер 600708, номер запису 1976 «а», у книзі № 107, стор. 44 , в частині права власності на 1/2 вказаного домоволодіння.
При видачі цих правовстановлюючих документів не було враховано право позивача та його дружини на 1/2 частину спірного домоволодіння.
Доводи відповідача про те, що позивач не набув права власності та пропустив строк позовної давності є безпідставними.
Встановлено, що позивач з дружиною постійно проживав та проживає у спірному домоволодінні, його батьки при житті не оспорювали його права на частку у ньому, а оформлення правовстановлюючих документів лише на його батьків не свідчить про те, що про порушення свого права він дізнався на час видання цих документів.
На підставі ст. 17 Закону України «Про власність», ст.. 392 ЦК України та керуючись ст. ст.209, 218, 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 17 травня 2006 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 доОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право власності на домоволодіння, свідоцтва про право на спадщину недійсними та про визнання права власності на домоволодіння скасувати.
Вказані позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
5
Визнати частково недійсними свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, що видане на ім'я ОСОБА_7 Чернівецьким міським житловим управлінням 26 листопада 1997 року, зареєстроване Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації 18 грудня 1997 року в реєстровій книзі №11, стор. 176 за реєстровим номером 1976 «а», та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_8 Третьою Чернівецькою державною нотаріальною конторою 30 січня 1998 року, зареєстроване у реєстрі нотаріальної контори за № 4-455 та Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації, реєстраційний номер 600708, номер запису 1976 «а», у книзі № 107, стор. 44 , в частині права власності на 1/2 вказаного домоволодіння.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літера «А», загальною площею 55, 8 кв. м , житлового будинку літера «Б», загальною площею 79, 5 кв. м , літньої кухні літера «В», сараїв літери «Г», «Д», «Е», «Ж», вбиральні, підвалу, криниці, огорожі № 1-2 загальною вартістю 46371 грн..
Стягнути зОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 115 гривень 92 коп. - витрат по сплаті судового збору.
В решті рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 17 травня 2006 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців .