ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
іменем України
18 лютого 2011 року справа № 5020-10/316
Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(99041, АДРЕСА_1)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(99057, АДРЕСА_2)
про стягнення 142 274,00 грн.,
за участю представників сторін:
позивача –ОСОБА_3, довіреність №486 від 16.02.2011;
відповідача – ОСОБА_4, довіреність №1235 від 20.05.2010.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 142 274,00 грн, з яких: 20 000,00 грн –основний борг, 11 643,56 грн –курсова різниця за розпискою, 8499,00 грн –інфляційні втрати, 1791,78 грн –3% річних, 17638,40 грн –неотриманий прибуток 5% (упущена вигода), збитки (виплата процентів кредитору) –34359,18 грн, збитки (штрафні санкції за договором сумісної діяльності) 10 % - 35276,80 грн, покупка бізнес-ідеї –10000,00 грн, пеня –1065,21 грн, неустойка у вигляді штрафу 10 % - 2000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем договору поставки №16/07 від 05.12.2007, а саме, обов’язку передати обладнання.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у відзиві від 14.02.2011 /а.с.85-86/, зокрема, посилається на відмову Позивача від отримання обладнання та погодження останнім відшкодування вартості обладнання будівельними матеріалами, які, як стверджує представник Відповідача, були отримані покупцем на суму 37 378,50 грн., а також через недоведеність завдання збитків Позивачеві.
Крім того, 14.02.2011 представником Відповідача заявлене клопотання про об’єднання справи №5020-10/316 зі справою №5020-3/090-12/140 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 47231,11 грн, з яких 44 998,40 грн –сума основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, 2 242,71 грн –3 % річних /а.с. 81-82/.
17.02.2011 представник Позивача заявив клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення спору у справі №5020-3/090-12/140 /а.с. 92-93/.
Ці клопотання обґрунтовані тим, що між сторонами проведений взаємозалік, та спір у справі №5020-3/090-12/140 стосується стягнення вартості будівельних матеріалів, які були отримані покупцем у рахунок відшкодування вартості обладнання за договором поставки №16/07 від 05.12.2007.
Розглянувши ці клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки представником Відповідача не надані належні та допустимі докази звернення хоча б однією із сторін із заявою про зарахування зустрічних вимог. Думка представника Відповідача про те, що позовну заяву про стягнення 47231,11 грн (справа №5020-3/090-12/140) слід вважати заявою про зарахування зустрічних вимог, є помилковою.
Передбачене статтею 56 Господарського процесуального кодексу України надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів є процесуальним обов'язком позивача як учасника судового процесу і не підпадає під ознаки заяви про зарахування зустрічних вимог, про яку йдеться у частині другій статті 601 ЦК України.
Більш того, позовна заява у справі №5020-3/090-12/140 /а.с.84/ не містить жодних посилань на наявність зустрічних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та їх зарахування.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
05.12.2007 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Постачальник) укладений договір поставки технологічного обладнання №16/07 (далі –Договір), згідно якого Постачальник зобов`язувався виготовити та передати у власність Покупцеві, а Покупець оплатити і прийняти технологічне обладнання, призначене для нанесення на поверхню будівельних матеріалів захисного декоративного покриття на основі цементно-піщаної суміші, по вартості і в кількості відповідно до Специфікації, яка є невід’ємною частиною цього Договору /а.с.11/.
Відповідно до пунктів 2.1-2.4 Договору Постачальник поставляє обладнання Покупцю протягом 30 днів з моменту надходження платежу на розрахунковий рахунок Постачальника. Загальна вартість обладнання складає 20 000,00 грн (двадцять тис.) грн. Порядок оплати –100% передоплата. Право власності на обладнання переходить від Постачальника до Покупця з моменту повної оплати Покупцем всій суми по цьому Договору.
Згідно з пунктом 6.1 Договору строк його дії встановлений з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань /а.с. 11/.
Судом встановлено та підтверджується представниками сторін, що обладнання повністю оплачено Позивачем 05.12.2007. Про це свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру б/н від 05.12.2007 на суму 20 000,00 грн /а.с.14/.
Проте, обладнання по Договору Позивач не отримав, у зв’язку з цим звернувся до суду з цим позовом.
Судом визначено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором поставки.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України) та Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Частина перша статті 712 ЦК України встановлює, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Пунктом 2.3 Договору передбачена попередня оплата 100% вартості товару.
Як зазначено вище, обладнання повністю оплачено Позивачем 05.12.2007 (квитанція до прибуткового касового ордеру б/н від 05.12.2007 на суму 20 000,00 грн /а.с.14/).
Згідно з пунктом 2.1 Постачальник поставляє обладнання Покупцю протягом 30 днів з моменту надходження платежу на розрахунковий рахунок Постачальника.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Проте, обладнання в установлений строк поставлено не було, та станом на час вирішення спору Позивачу не передано.
Згідно з частиною першою статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до змісту Договору сторонами не визначено порядок прийняття-передачі товару, обов’язок Продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні.
За правилами ЦК України (стаття 664) товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідачем не надані належні та допустимі докази інформування Покупця про готовність товару до його передання або здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки Покупцеві, тому відсутні підстави вважати виконаним обов’язок Постачальника передати товар.
Відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Судом встановлено, що Позивач звертався до Відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, перерахованих ним на виконання Договору, це підтверджується: листом №1 від 12.02.2008 та доказами його надіслання /а.с.94-95/, претензією від 21.04.2010 №31/4 та доказами її надіслання /а.с.16-18/, претензією від 11.05.2010 №32/5 та доказами її надіслання і отримання Відповідачем /а.с.96-97/.
Проте, станом на час вирішення спору грошові кошти, перераховані Позивачем за квитанцією до прибуткового касового ордеру б/н від 05.12.2007, Відповідачем не повернуті.
Твердження представника Відповідача про те, що звернення із заявою про зарахування зустрічних вимог відбулось із поданням позову у справі №5020-3/090-12/140 є неспроможним, виходячи з наступного.
Надіслання копії позовної заяви відповідачеві не може вважатися заявою про зарахування зустрічних вимог у розумінні частини другої статті 601 ЦК України, оскільки надіслання сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів є виконанням позивачем, прокурором чи його заступником процесуального обов'язку, покладеного на них статтею 56 Господарського процесуального кодексу України, а не зверненням з заявою про зарахування.
Крім того, позовна заява у справі №5020-3/090-12/140 /а.с.84/ не містить жодних посилань на наявність зустрічних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та їх зарахування.
Доводи представника Відповідача щодо неправомірності застосування Позивачем до спріних правовідносин ЦК України є помилковими, оскільки абзацем 2 частини першої статті 175 ГК України визначено, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Це також підтверджується змістом статті 265 ГК України. А ГК України не містить спеціальних правил, що виключають застосування до спірних правовідносин норм параграфу 1 «Загальні положення про купівлю-продаж»глави 54 «Купівіля-продаж»ЦК України.
До того ж, заперечення представника Відповідача щодо виду договірних зобов`язань спростовується змістом частини першої статті 656 ЦК Укрїани, відповідно до якої предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача 20 000,00 грн, що дорівнює розміру грошових коштів, перерахованих Позивачем на виконання Договору за квитанцією до прибуткового касового ордеру б/н від 05.12.2007.
У зв’язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов’язань Позивач просить суд стягнути з нього: 11 643,56 грн –курсова різниця за розпискою, 8499,00 грн –інфляційні втрати, 1791,78 грн –3% річних, 17638,40 грн –неотриманий прибуток 5% (упущена вигода), збитки (виплата процентів кредитору) –34359,18 грн, збитки (штрафні санкції за договором сумісної діяльності) 10 % - 35276,80 грн, покупка бізнес-ідеї –10000,00 грн, пеня –1065,21 грн, неустойка у вигляді штрафу 10 % - 2000,00 грн.
Розглянувши матеріали справи, надані документи, вивчивши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача суми інфляційних втрат та 3% річних через те, що стаття 693 ЦК України встановлює спеціальні правила, які не передбачають застосування відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України. А саме, відповідно до частини третьої статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Крім того, слід враховувати, що відповідальність у вигляді індексації грошової суми та сплати 3% річних встановлена статтею 625 ЦК України лише за порушення грошового зобов’язання, та не стосується повернення виконаного за зобов’язанням.
Нараховані Позивачем пеня та неустойка у вигляді штрафу 10 % також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (частини перша, друга статті 547 ЦК України).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частини перша статті 548 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частини перша статті 549 ЦК України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частини друга статті 551 ЦК України).
Судом встановлено, що ані Договором, ані актами цивільного законодавства, не передбачена неустойка (штраф, пеня) за порушення зобов`язань за Договором.
Стосовно відшкодування з Відповідача збитків, завданих покупкою бізнес-ідеї –10000,00 грн, суд вказує на те, що договір від 05.11.2007 /а.с.26-27/, на який посилається Позивач, є неукладеним через відсутність підпису Позивача у цьому договорі.
Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
До того ж, відсутній підпис Позивача і на акті здачі-приймання робіт (без номеру та дати) /а.с.28/, це також свідчить про те, що зобов’язання не виникли.
Доказів оплати зазначених робіт Позивачем також не надано.
З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з Відповідача збитків, пов’язаних з покупкою бізнес-ідеї в розмірі 10000,00 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідача збитків у вигляді: неотриманого прибутку 5% (упущена вигода), штрафних санкцій за договором сумісної діяльності у розмірі 10 %, виплати процентів кредитору за договором позики, курсової різниці, суд зазначає наступне.
За загальним правилом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.
Тобто, на Позивачеві лежить тягар доказування: факту заподіяння йому збитків; причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями відповідача та завданими збитками, та розміру зазнаних збитків.
Підставою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, є наявність цивільного правопорушення із наступним складом: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, а їх стягнення (відшкодування) передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачене законом. Крім того, розмір збитків, що виникли в результаті господарського правопорушення доводиться потерпілим суб’єктом господарювання. Для цього необхідно виконати певні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які беззастережно підтверджували б їх реальний розмір на визначену дату.
Відповідно до статей 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Збитки складають, зокрема, неодержаний постачальником прибуток (доход), який він одержав би в результаті виконання зобов'язання, а також сума, на яку збільшились його умовно-постійні витрати.
Так, підприємство самостійно планує свою діяльність і основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності на всіх підприємствах незалежно від форм власності є прибуток (доход). Визначаючи ці показники, підприємства незалежно від форми власності повинні керуватися Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з яким прибуток визначається як скоригований валовий доход відповідного звітного періоду, зменшений на суму валових витрат виробництва та обігу і суму амортизаційних відрахувань, і включає зокрема загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг).
Тобто, прибуток –це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.
Згідно з пунктом 4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 30.03.1995 №02-5/218 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки” при вирішенні таких спорів господарському суду слід мати на увазі, що позивач у кожному конкретному випадку повинен подати відповідний обґрунтований розрахунок заподіяних йому збитків.
Так, Позивач не врахував, що за таких обставин обґрунтування теоретичної можливості отримання суми прибутку ще не є підставою для її стягнення. Як вже було зазначено вище, стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, притягнення до якої потребує наявності повного складу цивільного правопорушення, зокрема, безпосереднього причинного зв’язку між протиправною поведінкою і збитками.
Проте, правові підстави вважати, що Позивачу спричинені збитки за обставин, викладених ним, як і складова збитків та причинно-наслідковий зв'язок, відсутні.
Крім того, привертає увагу відсутність жодних доказів виконання Позивачем зобов’язань перед третіми особами, наявністю яких обґрунтовуються ним вимоги про стягнення збитків з Відповідача.
Таким чином, вимоги Позивача щодо стягнення збитків є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та задоволенню не підлягають.
Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (99057, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, рр НОМЕР_4 в СФ КБ «Приватбанк», МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99041, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, р/р НОМЕР_3 в СФ КБ «Привтбанк», МФО 324935) 20 000,00 грн. (двадцять тисяч грн. 00 коп.), а також державне мито в розмірі 200,00 грн. (двісті грн. 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 33,17 грн. (тридцять три грн. 17 коп.).
3. В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.М. Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 19.02.2011.