Справа N 22ц -158/11 Головуючий у 1 інстанції Гречана С.І.
Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Мурлигіна О.Я.
У Х В А Л А
Іменем України
13 січня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Кулик О.В.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Васильчикова І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_4
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2010 року
за позовом
ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» (далі – ПАТ «ПУМБ») про визнання кредитного договору недійсним,
У С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2009 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ПАТ «ПУМБ» (до перейменування закрите акціонерне товариство), про визнання недійсним кредитного договору укладеного між ним та банком 8 квітня 2008 року з підстав передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що договір суперечить вимогам законодавства України. За твердженням позивача банк, не маючи індивідуальної ліценції, наявність якої обумовлена використанням банком на території України іноземної валюти, в порушення законодавства України видав кредит в доларах США та безпідставно поклав обов’язки на нього виплачувати кредит в тієї ж валюті.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. На думку апелянта, висновки суду суперечать вимогам матеріального й процесуального права.
Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити рішення суду без змін.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між сторонами 8 квітня 2008 року укладено кредитний договір №6307525, за яким позивач отримав 53646 доларів США під 13,49% для придбання нерухомості та повинен повернути кредит 8 квітня 2028 року. На час укладення договору банк мав банківську ліцензію № 8 від 2 жовтня 2006 року, яка давала йому право на здійснення банківських операцій, визначених ч.1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (далі –Закон), а також дозволи від 2 жовтня 2006 року № 8-1 на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч. ч.2, 3 вказаної статті.
За такого суд дійшов правильного висновку, що оспорюваний позивачем договір кредиту відповідає вимогам чинного цивільного законодавства. У зв’язку з чим, суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.
Доводи апелянта суперечать доказам у справі та вимогам матеріального права.
Так, договір укладений в належній формі і був спрямований на реальне настання виписаних в ньому правових наслідків; волевиявлення його учасників було вільним і відповідало їх внутрішній волі; обидві сторони у договорі мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а тому підстав для визнання його недійсним немає.
Названі дії сторін не суперечили ст.ст. 524, 533 ЦК України; ст.ст. 2, 47, 49 Закону України “Про банки та банківську діяльність”; Закону України “Про захист прав споживачів”; статтям 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; пунктам 2.1, 2.3, 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою НБУ України № 275 від 17 липня 2001 року.
Щодо використання іноземної валюти, то ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Однак Основний Закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав, а обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до ст. 2 Закону кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Отже уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Підпункт «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93 передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, який має відповідні банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями.
Отже, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 згаданого Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Щодо повернення кредиту в іноземній валюті, то використання фізичними особами валюти (в даному випадку позивачем), при погашенні заборгованості за згаданими договорами не заборонено законом.
За викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 305, п. 3 ч. 1 ст. 309, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий: Судді: