У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 4 грудня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника Генерального прокурора України на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2007 року щодо ОСОБА_1.

Зазначеним вироком засуджено   

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

 в силу ст. 89 КК України не судимого,

- за ч.2 ст.296 КК України на 3 роки позбавлення волі,

- за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим  ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання  з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на підставі ст. 76 КК України  обов'язків повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання і роботи та періодично з'являтися на реєстрацію в ці органи.

Цим же вироком засуджено  за ч. 2 ст. 296 КК України ОСОБА_2, касаційне подання щодо якого не внесено та касаційна скарга не подана.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

11.08.2006 року близько 2 год., керуючи автомобілем “таксі”, ОСОБА_1 зупинився на вул. Шевченка у м. Біла Церква і, діючи у групі осіб зі своїм знайомим - пасажиром ОСОБА_2 використовуючи незначний привід, вдвох грубо порушили громадський порядок, а саме: підійшли до пішоходів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та з особливою зухвалістю побили їх: ОСОБА_1 вдарив в обличчя ОСОБА_3, а ОСОБА_2- тричі вдарив в обличчя ОСОБА_2, після чого потерпілим вдалося втекти.  

Цього ж дня близько 2 год. 10 хв., побачивши потерпілих на перехресті вулиць Шевченка і Голубиної,  ОСОБА_2наздогнав ОСОБА_3 і наніс йому ряд ударів ногою по тулубу, а ОСОБА_2- два удари кулаком в обличчя. Під час побиття потерпілих ОСОБА_1 знаходився поряд та спостерігав за навколишньою обстановкою.

Продовжуючи свої хуліганські дії, близько 2 год. 25 хв. ОСОБА_1, який був за кермом автомобіля,  біля кафе “Артеміда” по вул. Шевченка наздогнав ОСОБА_3, зупинив автомобіль, з якого вийшов ОСОБА_2і  наніс ще ряд ударів потерпілому. ОСОБА_1 при цьому спостерігав за навколишньою обстановкою.

У результаті побиття ОСОБА_3 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я.

Після нанесення  потерпілому  ОСОБА_3 тілесних ушкоджень  ОСОБА_1 з погрозою застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я, відкрито заволодів  мобільним телефоном  потерпілого на суму 580 грн.

У апеляційному порядку вирок  оскаржено не було.

У касаційному поданні заступник Генерального прокурора України стверджує, що вирок щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню з направленням справи на нове розслідування у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Доводить, що в діях ОСОБА_1 є склад злочину, передбачений ч.1 ст.187 КК України, хоча обвинувачення за цією статтею кримінального закону ОСОБА_1  не пред'являлось. Також вважає, що суд безпідставно  застосував ст. 75 КК України і звільнив ОСОБА_1  від відбування покарання з випробуванням. Окрім того, зазначає, що у мотивувальній частині вироку при кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 186 КК України за ознакою погрози застосування насильства, яке не є  небезпечним для життя  чи здоров'я потерпілого, суд безпідставно послався як на  кваліфікуючу ознаку цього злочину  і на  втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність, хоча цей закон такої ознаки не містить.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинів та правильність кваліфікації дій засудженого за ч.2 ст.296 КК України у касаційному поданні не заперечуються.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_1 за ч.2 ст.186 КК України кваліфіковано правильно, оскільки він після вчинення хуліганських дій щодо ОСОБА_3, діючи самостійно та використовуючи  погрозливу обстановку, за якою ОСОБА_3 боявся продовження побиття, підійшов до потерпілого та  відкрито витягнув з кишені його штанів мобільний телефон, заволодівши ним.

За епізодом  заволодіння майном потерпілого ОСОБА_3 кримінальна справа була порушена за ч. 2 ст. 186 КК  України і за цим же законом органом досудового  слідства було пред'явлено обвинувачення ОСОБА_1, яке і підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.   Потерпілий ОСОБА_3 також погоджувався із зазначеним обвинуваченням ОСОБА_1 та просив його суворо не карати. 

Суд, розглядаючи справу у межах пред'явленого ОСОБА_4 обвинувачення і виходячи з установлених обставин справи, правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 186 КК України. Підстав  для скасування вироку з направленням справи на нове розслідування для  кваліфікації дій ОСОБА_1  за більш тяжким злочином - ч. 1 ст.187 КК України, як про це просить прокурор у касаційному поданні,  колегія суддів не вбачає.          

З матеріалів справи видно, що  на досудовому слідстві дії ОСОБА_1  в частині заволодіння мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_3 були кваліфіковані як відкрите викрадення  чужого майна з погрозою застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.

Однак суд, розглядаючи справу щодо ОСОБА_1 та правильно кваліфікуючи його дії за ч.2 ст.186 КК України як відкрите викрадення  чужого майна з погрозою застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, у мотивувальній частині вироку помилково вказав  кваліфікуючою ознакою цього злочину і втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Оскільки  така кваліфікуюча ознака не передбачена  ч.2 ст.186 КК України, не пред'являлась  ОСОБА_1 та по справі не проходять будь-які неповнолітні особи,  посилання на цю кваліфікуючу ознаку є опискою суду. Такий допущений недолік  вироку є очевидним, він не стосується суті прийнятого рішення та не дає підстав для скасування законного та обґрунтованого вироку.

При призначенні ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.186, ч.2 ст.296 КК України суд відповідно до ст.65 КК України урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого, який працював, характеризувався позитивно, має сім'ю, неповнолітню дитину, щиро розкаявся у вчиненому. Як видно зі справи,  шкода, заподіяна  ОСОБА_3 відкритим викраденням мобільного телефону, відшкодована;  обставин, обтяжуючих покарання  ОСОБА_1, судом не встановлено.   

За таких обставин слід визнати, що призначене засудженому покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів. Підстав вважати таке покарання надмірно м'яким немає.

Твердження прокурора про неврахування  судом при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням  з іспитовим строком часткового  визнання  ним вини необґрунтовані, оскільки така позиція захисту є правом останнього і  вона не може враховуватись при призначенні засудженому покарання.

З огляду на викладене, підстав для скасування вироку щодо ОСОБА_1 та направлення справи на нове розслідування не встановлено.

Таким чином, при перевірці даної справи не виявлено передбачених ст. 398 КПК України підстав для перегляду судових рішень щодо ОСОБА_1 у касаційному порядку з повідомленням осіб, зазначених у ст.. 384 КПК України.

Керуючись ст. ст. 394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

відмовити у задоволенні касаційного подання заступника Генерального прокурора України на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2007 року щодо ОСОБА_1.

С у д д і:

Міщенко С.М.                               Кліменко  М.Р.                             Вус С.М.