У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 4 грудня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва  від 21 листопада 2006 року щодо нього.

         Цим вироком засуджено:                      

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

в силу ст.89 КК України не  судимого,­

-    за ч. 2 ст. 121 КК України на 8 років позбавлення волі.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 12.05.2006 року в проміжку часу між 17 і 18 год., перебуваючи в квартирі АДРЕСА_1, будучи  в стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_2 учинив з ним сварку, що переросла в обопільну бійку, під час якої наніс численні удари руками в голову та тулуб останнього, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, що потягли його смерть.

У апеляційному порядку вирок не оскаржувався.

У касаційній скарзі та доповнені до неї засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ненадання йому на досудовому слідстві захисника, стверджує, що він захищався від неправомірних дій потерпілого ОСОБА_2 і діяв у стані необхідної оборони.  У зв'язку з цим  просить вирок скасувати, а справу направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у скарзі і доповненні до неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом касаційної скарги, засуджений ОСОБА_1 оскаржує фактичні обставини справи, які були предметом оцінки суду першої інстанції і перегляду  у касаційному порядку відповідно до вимог ч.1 ст.398 КПК України не підлягають, а тому суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин справи, встановлених судом.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, визнаним судом доведеними, та ґрунтуються на сукупності належним чином зібраних та досліджених судом доказів, і є правильними.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на досудовому слідстві в явці з повинною, при допитах як підозрюваного і обвинуваченого, при відтворенні на місці обстановки та обставин події, у судовому засіданні зазначав, що саме він при сварці, яка переросла в бійку, протягом 5-10 хвилин завдавав ОСОБА_2 численних сильних ударів руками в голову та тулуб, внаслідок чого останньому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, від яких той помер 13.05.2006 року.

Такі показання засудженого підтверджені сукупністю інших наведених у вироку і належно оцінених судом доказів. У касаційній скарзі  засуджений  також наголошує на тому, що він спричинив тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_2, від яких останній помер, але стверджує, що діяв у стані необхідної оборони. Зазначені посилання засудженого є  безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Як визначено ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається від суспільно небезпечного посягання, шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 і ОСОБА_1, будучи в стані алкогольного сп'яніння, затіяли сварку, оскільки останній безпідставно приревнував свою співмешканку ОСОБА_3 до потерпілого. Зазначена сварка переросла в бійку, під час якої ОСОБА_1 спричинив ОСОБА_2 закриту травму живота у вигляді пошкодження внутрішніх органів, розриву нижньої брижечної вени, що супроводжувалося внутрішньою кровотечею і розвитком масивної крововтрати, шоку, а також переломи ребер зліва та праворуч, синці обличчя, синці і крововиливи в м'які тканини голови в лобній ділянці, в м'які тканини передньої поверхні шиї, перелом щитовидного хряща.

Ні під час досудового слідства, ні при розгляді справи в суді ОСОБА_1 не заявляв про те, що він захищався від дій ОСОБА_2, а, навпаки, стверджував, що він при нанесенні ударів потерпілому не розрахував силу своїх ударів і фізіологічні дані потерпілого.

Приведене свідчить, що ОСОБА_1 не перебував у стані необхідної оборони, оскільки з боку потерпілого не було суспільно-небезпечного посягання на життя та здоров'я засудженого, яке давало б ОСОБА_1 підстави для спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що потягли смерть  ОСОБА_2.

Не знайшло  підтвердження дослідженими по справі доказами і посилання ОСОБА_1 на те, що він діяв  у стані сильного душевного хвилювання внаслідок неправомірної поведінки потерпілого щодо його співмешканки ОСОБА_3.  

Як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні  ОСОБА_3 заперечувала, що ОСОБА_2 приставав до неї, а сам ОСОБА_1 стверджував, що його дії були пов'язані з вживанням ним 12.05.2006 року спиртних напоїв і перебуванням у стані алкогольного  сп'яніння. 

Повно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд правильно кваліфікував дії засудженого за ч.2 ст.121 КК України, і підстав для їх перекваліфікації на інші статті кримінального закону не встановлено.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для  скасування вироку, по справі не встановлено.

Твердження ОСОБА_1 про порушення на досудовому слідстві його права на захист є необґрунтованими, оскільки у справі наявні розписки про роз'яснення йому передбачених законодавством прав, у тому числі і права на захист, і про його відмову від захисника. При розгляді справи в суді ОСОБА_1 на його прохання  був забезпечений захисником, при цьому будь-яких скарг на виконання  останнім професійних обов'язків ОСОБА_1 не подавав.

 Тому колегія суддів вважає, що право ОСОБА_1 на захист порушено не було.

Призначене засудженому покарання за  ч.2 ст.121 КК України відповідає вимогам ст. 65 КК України. При його обранні суд урахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, його суспільну небезпеку, дані про особу винного, який характеризується посередньо та  в силу ст.89 КК України не судимий, обтяжуючої та пом'якшуючої покарання обставини.

За таких обставин немає підстав вважати призначене засудженому покарання надмірно суворим.

З огляду на викладене, підстави для призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, вказаних у ст.384 КПК України, відсутні.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

         відмовити засудженому ОСОБА_1 у задоволенні його касаційної скарги.

судді:

Міщенко С.М.                         Кліменко М.Р.               Вус С.М.