У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 27 листопада 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 11 вересня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області від 31 січня 2007 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2,

встановила:

цим вироком виправдано

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1  року народження,

раніше не судиму,

і

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження,

раніше не судиму,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, за відсутністю події злочину.

^{Органами досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за таких обставин.}

^{12.04.1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір довічного утримання, предметом якого була ј частина будинку АДРЕСА_1. Цей договір рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20.04.1999 року  було розірвано та за ОСОБА_3 визнано право власності на ј  частину цього будинку. На підставі цього рішення суду у травні 1999 року Ірпінським БТІ зареєстровано право власності на ј  частину вказаного будинку за ОСОБА_3, яка у ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла.}

^{У зв'язку зі смертю ОСОБА_3 та  відсутністю у неї спадкоємців право власності на спадщину повинно було перейти до територіальної громади Бучанської селищної ради.}

^{13.04.2004 року ОСОБА_2, працюючи на посаді інженера-реєстратора Ірпінського БТІ, будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем і діючи в інтересах ОСОБА_4, здійснила неправомірну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на ј зазначеного будинку на підставі договору довічного утримання від 12.04.1997 року шляхом внесення запису до реєстру прав власності на нерухоме майно. Вказана реєстрація була здійснена без відповідної заяви ОСОБА_4 про реєстрацію за нею права власності на вказану частину будинку. При цьому ОСОБА_2 достовірно знала про існування  рішення Ірпінського міського суду від 20.04.1999 року та про те, що ОСОБА_3  зареєстрована як власниця  ј  частини будинку по АДРЕСА_1.}

^{ОСОБА_1, працюючи на посаді головного інженера Ірпінського БТІ, будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи в інтересах ОСОБА_4, засвідчила своїм підписом у витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно правильність реєстрації права власності на ј частину будинку по вул. Островського, 1 у смт Буча Київської області за ОСОБА_4}

^{Завдяки неправомірним діям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ОСОБА_4 незаконно набула право власності на ј  частину будинку по вул. Островського, 1 у смт Буча Київської області, ринкова вартість якої становить 31376 гривень. У зв'язку з цим неправомірними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було спричинено тяжкі наслідки державним та громадським інтересам.}

Виправдовуючи ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд у вироку на підставі аналізу зібраних органами досудового слідства  і досліджених судом доказів дійшов висновку, що вони не підтверджують вини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їм злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Суд установив, що ОСОБА_2 провела реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання від 12.04.1997 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, правомірно, без порушень покладених на нею обов'язків, а ОСОБА_1 відповідно правомірно посвідчила правильність даної реєстрації. При цьому суд зазначив, що слідством не вказано, які саме вимоги чинного законодавства були порушені ОСОБА_2 при реєстрації права власності за ОСОБА_4 на ј частину будинку. Також суд визнав безпідставними доводи обвинувачення про те, що ОСОБА_2 достовірно знала, що рішення Ірпінського міського суду від 20.04.1999 року набрало законної сили і саме на підставі цього рішення за ОСОБА_3 в травні 1999 року було  зареєстровано право власності на ј частину будинку по вул. Островського, 1 в с. Буча.

При цьому суд урахував, що рішення Ірпінського міського суду від 20.04.1999 року, копія якого, що знаходилась в БТІ, не була  завірена належним чином,  скасоване ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 01.06.2006 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області від 31 січня 2007 року вирок щодо ОСОБА_2 і  ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, доводить про наявність події злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, та винуватість ОСОБА_1 і  ОСОБА_2 у його вчиненні. Стверджує, що судами було неправильно застосовано кримінальний закон, та  просить судові рішення щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, то суди першої та апеляційної інстанції прийняли законні та обґрунтовані рішення про невинуватість ОСОБА_1, ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

Як убачається з матеріалів справи, рішення суду про виправдання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їм злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, є правильним. Вирок суду відповідає вимогам ст.323 КПК України, оскільки в його основу покладено належні й допустимі докази, досліджені в судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Доводи прокурора про те, що копія рішення Ірпінського міського суду від 20.04.1999 року, яка, на його думку, відповідала вимогам цивільно-процесуального закону і була для Ірпінського БТІ правовстановлюючим документом, який мав бути врахованим ОСОБА_2 при реєстрації права власності на ј частину будинку по АДРЕСА_1, як і те,  що в матеріалах справи достатньо доказів, які підтверджують неправомірність реєстрації ОСОБА_2 права власності ОСОБА_4 на частину будинку та подальше неправомірне посвідчення ОСОБА_1 цієї реєстрації, перевірялися судом першої та апеляційної інстанцій та свого підтвердження не знайшли.

Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в сукупності з іншими наведеними у вироку та узгодженими між собою доказами суди належним чином мотивували.  З цими висновками погоджується і колегія суддів.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не навів ніяких інших доводів і доказів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій за обговорюваними питаннями.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції прийняв рішення щодо виправдання ОСОБА_1 і  ОСОБА_2 на законних підставах.  

Апеляційний суд розглянув справу в межах поданої прокурором апеляції  та доповнень до неї повно та всебічно, а ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області відповідає вимогам ст.377 КПК України.

Інших обґрунтованих доводів щодо незаконності постановлених відносно  ОСОБА_1 і  ОСОБА_2 судових рішень, які б давали підстави для їх зміни чи скасування, у касаційному  поданні не наведено.

З огляду на викладене, підстав для призначення справи до розгляду з повідомленням осіб, визначених ст. 384 КПК України, немає.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

         відмовити у задоволенні касаційного подання прокурору, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції,  на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 11 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 січня 2007 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Судді:

Міщенко С.М.                            Кліменко М.Р.                              Вус С.М.