Справа №22-ц-320/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Чорнобай
Категорія - 5 Суддя-доповідач - Смирнова
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Смирнової Т. В.,
суддів - Ільченко О. Ю., Таран С. А.,
при секретарі - Пархоменко А.П.,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 09 грудня 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, сектору громадянства, реєстрації і міграції фізичних осіб Ковпаківського РВ СМУ, третя особа ОСОБА_6,
про усунення перешкод у користуванні жилим будинком шляхом зняття з реєстрації
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6,
треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, сектор громадянства, реєстрації і міграції фізичних осіб Ковпаківського РВ СМУ, приватні нотаріуси Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8,
про визнання права власності на частину житлового будинку, визнання недійсним договору дарування, поділ житлового будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою, визнання недійсним договір довічного утримання, -
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вони є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_1 на підставі договору забудівлі від 09 березня 1968 року належить на праві особистої власності 62/100 частин вказаного будинку, а ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 25 вересня 2002 року належить на праві власності 38/100 частин спірного будинку.
ОСОБА_3, яка є колишньою співмешканкою ОСОБА_1 зареєстрована у спірному будинку з 26 лютого 1982 року, ОСОБА_4, який є сином ОСОБА_1 – зареєстрований з 13 лютого 1992 року, ОСОБА_5, яка є дочкою ОСОБА_1 – зареєстрована з 08 жовтня 1996 року.
Влітку 1993 року, ОСОБА_3 після виходу на пенсію виїхала проживати на постійне місце проживання в АДРЕСА_2, де проживає до теперішнього часу.
В 1995 році, ОСОБА_4 також виїхав на постійне місце проживання до своєї матері ОСОБА_3 в с.Піщане, де проживає до теперішнього часу.
ОСОБА_5 у 2000 році вийшла заміж і переїхала на постійне місце проживання до свого чоловіка у АДРЕСА_3, де проживає до теперішнього часу.
Але всі відповідачі залишились зареєстрованими у спірному будинку по теперішній час і не хочуть у добровільному порядку виписуватися з нього.
За час проживання у спірному будинку, відповідачі не набули права на будинок, тому відмовляючись знятись з реєстрації обмежують права позивачів у користуванні, володінні і розпорядженні спірним будинком. З цієї причини позивачі не мають змоги оформити субсидію і вимушені нести додаткові витрати на оплату будинку та інші комунальні послуги.
Просили усунути перешкоди з боку відповідачів у користуванні жилим будинком шляхом зняття їх з реєстрації.
ОСОБА_3 звертаючись до суду з зустрічним позовом, свої вимоги обґрунтовувала тим, що з квітня 1973 по 2003 рік вона перебувала з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах і більше 30 років проживали однією сім’єю у спірному будинку, вели спірне господарство. Від цивільного шлюбу з ОСОБА_1 вона має двох дітей: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 За час спільного проживання із ОСОБА_1, за спільні кошти, вони замінили у спірному будинку систему опалення на парову, у зв’язку з чим встановили котел з чавунними батареями, покрили кришу шифером, зробили капітальний ремонт в середині будинку, прибудову у виді житлової кімнати, коридору, кладової, сіней, у дворі поклали асфальт, встановили паркан біля будинку, збудували два цегляних сараї.
Під час спільного проживання ОСОБА_1 визнавав її право власності на частку спірного будинку. Але, 25 вересня 2002 року ОСОБА_1 оформив на свою дочку від першого шлюбу ОСОБА_2 договір дарування на 38/100 частин спірного будинку, чим порушив її право власності на частку цього домоволодіння.
З 1996 року по жовтень 2003 року ОСОБА_1 проживав з нею в АДРЕСА_2, де працював водієм у колгоспі, а коли в 2003 році пішов на пенсію, то відмовився проживати разом з нею і переїхав жити в Суми у спірний будинок, заявивши, що спірний будинок він залишить своїм дітям від першого шлюбу, а їх спільні діти від нього нічого не отримають.
Просила визнати за нею право власності на 40/100 частин спірного будинку, визнати недійсним договір дарування, провести поділ спірного житлового будинку, визначити порядок користування земельною ділянкою та визнати недійсним договір довічного утримання.
Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 09 грудня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні їх позову.
При цьому вказують, що ОСОБА_3 (з 1993 року), ОСОБА_4 (з 1996 року), ОСОБА_5 (з 2000 року) дійсно не проживали у спірному будинку, що було підтверджено свідками у судовому засіданні місцевого суду, не платили за комунальні послуги, не брали участь у витратах по утриманню будинку та проведенні ремонту. Зазначають, що вони вже не є членами сім’ї ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2, а тому вважають що вони згідно ст.71 ЖК України втратили право користування житловим приміщенням.
Рішення суду про відмову в задоволенні зустрічного позову сторонами не оскаржується.
Вивчивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення апелянтів, підтримавших скаргу, заперечення ОСОБА_4, ОСОБА_5, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що спірний будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_1
05 вересня 2002 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 38/100 частин спірного будинку, що підтверджується нотаріально оформленим договором дарування.
16 січня 2004 року ОСОБА_1 уклав договір довічного утримання із ОСОБА_6, згідно якого передав їй у власність належні йому 62/100 частини спірного будинку.
ОСОБА_1, на час звернення з позовом, не являвся власником спірного будинку, а тільки мав право довічного користування 62/100 частинами спірного будинку, що зазначено у п.7 Договору довічного утримання.
ОСОБА_3 з 26.02.1982 року, ОСОБА_4 з 13.02.1993 року, а ОСОБА_5 з 08.10.1996 року зареєстровані у спірному будинку як члени сім’ї ОСОБА_1
Судом також встановлено, що за час спільного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_1 проводилися роботи по покращенню стану спірного будинку та господарських споруд, але це покращення не настільки суттєве щоб давало право ОСОБА_3 на визнання за нею права власності на спірний будинок.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, місцевий суд виходив з того, що вимога позивачів про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом зняття з реєстрації є передчасною і не підлягає задоволенню, оскільки не було заявлено вимоги про визнання відповідачів втратившими права користування спірним будинком та не зазначено з яких підстав вони підлягають зняттю з реєстрації.
Так, порядок реєстрації та зняття з реєстрації осіб, які постійно проживають або перебувають на території України встановлено Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року.
Згідно зі ст. 7 зазначеного Закону підставами для зняття з реєстрації місця проживання може бути рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою, померлою.
У своєму позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заявили вимоги про визнання відповідачів втратившими право користування спірним будинком, та не зазначили будь-які інші підстави для зняття з реєстрації місця проживання відповідачів, які передбачені вищезазначеним законом, а тому, виходячи з диспозитивності цивільного судочинства, визначеної у ст. 11 ЦПК України, суд розглянув справу лише в межах заявлених вимог, та оскільки, позивачі не довели наявності підстав для зняття відповідачів з реєстрації місця проживання, обґрунтовано відмовив у позові.
Доводи апеляційної скарги, з посиланням на ст. 71 ЖК України, як на підставу для скасування рішення та задоволення позову не ґрунтуються на законі, оскільки позов з цих підстав про визнання втратившими право користування жилим приміщенням не був заявлений та, крім того, ст. 71 ЖК України регулює користування житловими приміщеннями у будинках державного та суспільного житлового фонду, а в даній справі йдеться про приватний будинок.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 09 грудня 2010 року в даній справі залишити без зміни.
Ухвала набрала законної сили з часу проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -