Справа № 2-а-287/11

ПОСТАНОВА

іменем            України

"14" лютого 2011 р.

Дзержинський районний суд в складі: Грищенко Н. М.,

При секретарі                                                                      Желдак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в скороченому  провадженні та в порядку ст. 41 КАС України адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі м. Кривого Рогу про поновлення пропущеного строку для звернення до суду  та про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -

                                                     В С Т А Н О В И В:          

               Від позивача ОСОБА_2  04 січня  2011 року до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу надійшов адміністративний позов до відповідача, у якому позивач просить суд поновити йому строк звернення до суду; визнати дії відповідача про відмову йому в нарахуванні та виплаті на його користь щомісячної соціальної державної допомоги до пенсії неправомірними; зобов’язати відповідача перерахувати та виплатити недоплачену допомогу відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

           В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він як дитина війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та рішень Конституційного  суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року має право отримувати державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, проте відповідач не виконує вимог Закону, чим порушує його права та законні інтереси.

          У 2006, 2007 роках така допомога йому  взагалі не виплачувалася відповідачем, а з 01.01.2008 року виплачувалась частково, але не в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. З цього приводу вона зверталася до управління Пенсійного Фонду у Дзержинському районі м. Кривого Рогу, але отримала відповідь, що за 2007 рік йому така надбавка не нараховувалась у зв’язку з призупиненням дії ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» Законом України «Про державний бюджет України». А з 01.01.2008 року відповідно до змін, внесених до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» підвищення дітям війни встановлюється у розмірі 10% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, що й стало причиною звернення до суду.

               Відповідач 25.01.2011 року   надав до суду заперечення, позов не визнає. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що дії Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському  районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області повністю відповідають чинному законодавству України, відповідач діяв у межах своїх повноважень і у  спосіб, встановлений чинним законодавством, а вимоги позивачки не можуть бути задоволені, так як вони не ґрунтуються і не відповідають вимогам чинного законодавства України.

            Справу   розглянуто суддею одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

           Оскільки справу розглянуто без участі сторін, відповідно до ст. 41 КАСУ фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд  не здійснює.

             Суд,  дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

         Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 народився  ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5), і відповідно до вимог ст. 1 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006 року, набув статусу «Дитини війни», що надає йому  право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом  України «Про соціальний захист дітей війни», у тому числі і ст. 6 вказаного Закону, якою встановлено право на підвищення пенсії, яка нараховується та сплачується особам, які мають статус «Дитини війни», на 30% мінімальної пенсії за віком.

Починаючи з 01.01.2008 року позивач отримує від відповідача щомісячно, надбавку до пенсії за віком як «Дитина війни» в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що підтверджується довідкою (а.с.12-14).

Не погоджуючись з нарахованими та виплаченими сумами державної соціальної допомоги до пенсії за віком як «Дитині війни», позивач 15.11.2010 року звернувся до відповідача з письмовою заявою щодо перерахунку та виплати недоотриманої ним соціальної допомоги з розрахунку 30% мінімальної пенсії за віком щомісячно, на що відповіддю УПФУ в Дзержинському районі м. Кривого Рогу від 18.11.2010 року № 2917/05-33 йому було відмовлено у здійсненні таких перерахунку та виплати та рекомендовано звернутися до суду (а.с. 9-11).

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року вказаний пункт статті 77 виключено та статтю 110 викладено в такій редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету".

Кабінет Міністрів України протягом 2006 року будь-яких рішень на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймав.

Таким чином, у 2006 році пільги дітям війни, що передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджено не було.  Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» також було зупинено на 2007 рік.

         Рішенням Конституційного Суду України № 6-рн/2007 від 09.07.2007 року визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.   

          Після прийняття Конституційним Судом України вказаних рішень знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни. Тобто з 09.07.2007 року відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 28.12.2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 6 цього Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Зазначені зміни набрали чинності з 01 січня 2008 року.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії «дітям війни» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, суд вважає, що відповідач, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року на виконання рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року повинен був керуватися ст. 6 ЗУ «Про соціальний  захист дітей війни» та, починаючи з 22.05.2008 року, неправомірно застосовує п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, якою встановлено, що «дітям війни» (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»), бо ці положення протирічать ЗУ «Про соціальний  захист дітей війни» та рішенню Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року.   

Вищевикладені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного Суду не виконував, що стало причиною звернення позивачки до суду.   

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року  № 2195-ІV дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком згідно статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Положення частини третьої статті 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Посилання відповідача у відповіді на звернення позивачки на неможливість застосування мінімальної  пенсії за віком у зв’язку з не визначенням її величини для обчислення підвищення позивачу як «Дитині війни» є непереконливими, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, ніж передбачено ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімального розміру пенсії за віком.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», мінімальний розмір пенсії за віком включено до основних державних соціальних гарантій, а ч. 2 вказаної норми закону стверджує, що основні державні соціальні гарантії, які є джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом, тому посилання відповідача на відсутність механізму порядку обчислення підвищення до пенсії «дітям війни», суд вважає безпідставними.

Тому, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, при здійсненні нарахування підвищення пенсії позивачу як «Дитині війни» застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установленого в законах про Державний бюджет на відповідний рік, та відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати»,  з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

При цьому суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлене у залежність від бюджетних асигнувань.

     Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

      Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління.

     Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст. 87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст. 21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч. 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.

    Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача (який має статус дитини війни), яка передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» – покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.

Оскільки правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених норм, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем його права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.  Тому у задоволенні частини вимог позивача щодо зобов’язання відповідача враховувати в подальшому при нарахуванні пенсії на його користь недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу відповідно до закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд відмовляє.

                Відповідно до  ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.  

          В силу ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.  

     Ухвалою суду від 10 січня 2011 року  позовні вимоги позивача  за період з 01.01.2006 року по 03.07.2010 року відповідно до ст.100 КАС України, суд залишив без розгляду у зв’язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

           Суд, ґрунтуючись на встановлених в судовому засіданні фактичних даних та на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої, розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, вважає, що частина позовних вимог підлягає залишенню без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.   

       З вхідного штампу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу вбачається, що позивач з вказаним адміністративним позовом звернувся до суду до відповідача щодо перерахунку та виплати підвищення до пенсії як дитині війни 04.01.2011 року. Тому суд вважає, що саме з 04.01.2011 року слід рахувати шестимісячний строк для звернення позивача до суду.

     Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням всіх обставин, які мають суттєве значення по справі, а саме за період: з 03.07.2010 року по 14.02.2011 року включно.

     При цьому суд відповідно до ч.2 ст.11 КАС України для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає можливим вийти за межі його позовних вимог та конкретніше сформулювати резолютивну частину постанови з метою можливості її виконання в подальшому.

         На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про соціальний захист дітей війни»,  ст.ст. 3, 8, 9, 11, 18, 69, 70, 71, 86, 94,99,100, 158-163 КАС України,   суд

           П О С Т А Н О В И В:

            Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі м. Кривого Рогу про поновлення пропущеного строку для звернення до суду  та про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни - задовольнити частково.

           Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 підвищення до пенсії як дитині війни згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  за період з 04 липня  2010 року по 14 лютого 2011 року включно.

           Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з показника, встановленого частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та прожиткового мінімуму, який діяв у період   з 04 липня  2010 року по 14 лютого 2011 року включно, з урахуванням виплачених сум.

              Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 (три) гривні  40 копійок.    

             В іншій частині позову відмовити.

            Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні  апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя:Н. М. Грищенко