ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4436/24 Справа № 190/1331/23 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Космачевської Т.В.,

суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року в цивільній справі номер 190/1331/23 за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області звернулось Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 02 березня 2020 року відповідач уклав з позивачем кредитний договір, відповідно до умов якого останній надав в тимчасове платне користування грошові кошти на споживчі потреби у розмірі 299600,00 грн строком на 60 місяців з кінцевим строком повернення до 02.03.2025 року, зі сплатою процентної ставки за користування кредитом на строкову заборгованість у розмірі 0,001% річних та процентної ставки за користування кредитом на прострочену заборгованість у розмірі 56,0% річних. В свою чергу відповідач зобов`язувався повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом та щомісячної комісії згідно умов договору, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

Відповідач свої зобов`язання за договором не виконує, не здійснює платежі в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 18.05.2023 року складає 330439,50 грн, з яких залишок строкового кредиту - 196758,57 грн, залишок простроченного кредиту - 45296,24 грн, залишок прострочених відсотків - 2,69 грн, залишок простроченої комісії - 88382,00 грн.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 330439,50 грн, з яких залишок строкового кредиту - 196758,57 грн, залишок простроченного кредиту - 45296,24 грн, залишок прострочених відсотків - 2,69 грн, залишок простроченої комісії - 88382,00 грн, а також судові витрати по справі у розмірі 4956,59 грн.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» - 242057,50 грн заборгованість за кредитним договором №22039000310199 від 02 березня 2020 року, з яких з яких залишок строкового кредиту - 196758,57 грн, залишок простроченного кредиту - 45296,24 грн, залишок прострочених відсотків - 2,69 грн та сплачений судовий збір у розмірі 3630,86 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості по сумі несплачених комісій не погодився позивач АТ «Банк Кредит Дніпро», подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року по справі №190/1331/23 в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Доводами апеляційної скарги наведено, що при ухваленні рішення не повно з`ясовані всі обставини, що мають значення для справи, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права та процесуального права.

За розрахунково-касове обслуговування рахунку та за інші послуги, що надаються банком клієнту за договором банківського рахунку, банк нараховує комісії та інші плати у порядку і розмірах, передбачених тарифами банку, діючими на дату здійснення операції за рахунком (пункт 4.5.4. умов договору банківського обслуговування).

За обслуговування рахунку та платіжної картки/карток та за інші послуги, що надаються банком клієнту за цим договором про надання платіжної картки, банк нараховує комісії та інші плати у порядку і розмірах, передбачених тарифами банку, діючими на дату здійснення операції за рахунком. Банк має право вносити зміни до тарифів банку, про що повідомляє клієнта у порядку, визначеному п. 2.7. Умов договору банківського обслуговування (пункт 5.6.5. цих Умов).

Клієнт перевіряє правильність відображення у виписці за рахунком усіх операцій і у випадку незгоди із залишком коштів на рахунку або іншими відомостями, зазначеними у виписці, письмово повідомляє про це у банк протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання виписки. Якщо банк у зазначений термін не одержить відповідного повідомлення від держателя, виписка вважається підтвердженою держателем (пункти 5.6.23, 5.6.24 умов договору банківського обслуговування).

Банк виконав умови кредитного договору та надав відповідачу кредитні кошти, однак відповідачем належним чином не виконувалися умови кредитного договору, несвоєчасно та не в повному обсязі здійснювалося погашення заборгованості.

Відповідач будь-якими належними доказами не довів, що при укладенні кредитного договору йому була надана неповна чи недостовірна інформація щодо умов укладеного договору. Також, ОСОБА_1 не звертався до банку з письмовим повідомленням про приведення договору у відповідність із зазначеною інформацією, чи про зміну укладеного договору.

Відповідачем не надано жодного доказу про те, що договір споживчого кредиту вчинений в результаті обману та із застосуванням нечесної підприємницької діяльності.

В свою чергу, якщо певні умови не влаштовували ОСОБА_1 , чи викликали у нього сумнів, останній мав можливість відмовитись від його підписання, провести консультації з юридично обізнаними особами і лише потім вирішити питання щодо укладення вказаного договору.

Плату за розрахунково-касове обслуговування передбачено законодавством України, чинним на момент укладення кредитного договору і на даний час, зокрема Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про банки і банківську діяльність», постановою Правління Національного банку України від 08.06.2017 року №49, постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22.

Від відповідача ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 року по справі №190/1331/23 залишити без змін.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатної інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, нікчемною відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного суду у постанові від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.

З наведеного витікає, що положення пункту 1,2 кредитного договору №22039000310199 від 02.03.2020 року, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини 2 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» від 19 червня 2024 року позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України (в редакції, що діяла на час відкриття апеляційних проваджень у цій справі) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки судове рішення оскаржується в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості несплачених комісій, апеляційний суд переглядає законність ухваленого судового рішення в цій частині.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 02 березня 2020 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Банк Кредит Дніпро» кредитний договір №22039000310199, за умови якого позивач надав відповідачу в тимчасове платне користування грошові кошти на споживчі потреби у розмірі 299600,00 грн строком на 60 місяців до 02.03.2025 року зі сплатою процентної ставки за користування кредитом на строкову заборгованість у розмірі 0,001% річних та процентної ставки за користування кредитом на прострочену заборгованість у розмірі 56,0% річних (а.с. 9-12, том 1).

Пунктом 1.3 договору № 22039000310199 від 02 березня 2020 року визначено, що банк формує графік платежів, який викладено в розділі 4 цього Договору, із зазначенням сум погашення основного боргу за кредитом, сплати процентів за користування кредитом, щомісячної комісії, вартості всіх супутних послуг, реальної процентної ставки та ін.

Кредит надається шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок клієнта, відкритий у АТ «Банк Кредит Дніпро». Датою видачі кредиту вважається день зарахування суми кредиту на рахунок клієнта. Якщо сума кредиту не зарахована на рахунок потягом 7 (семи) операційних днів з дати укладення договору, цей договір вважається не укладеним (п. 1.4. договору).

Пунктом 2.1. договору № 22039000310199 від 02 березня 2020 року передбачено, що платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюється у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів, далі - обов`язковий платіж.

У розділі 4 кредитного договору № 22039000310199 від 02 березня 2020 року сторони погодили Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки за цим договором (а.с. 9, том 1).

Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 позивач надав йому кредит в сумі 299600,00 грн, перерахувавши 02.03.2020 року кредитні кошти на рахунок позичальника, відкритий у АТ «Банк Кредит Дніпро» (а.с. 20-81, том 1).

Згідно з розрахунком заборгованості, ОСОБА_1 станом на 18.05.2023 року має заборгованість за кредитним договором, яка складається, зокрема, з залишку прострочених комісій 88382,00 грн (а.с. 17-19, том 1).

12 квітня 2023 року АТ «Банк Кредит Дніпро» направило на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про повернення кредиту, в якій банк, зокрема, вимагає протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги повернути всю суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 321451,09 грн, що підтверджується копією списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів (а.с. 108,109, том 1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі несплачених комісій, суд першої інстанції виходив з того, що положення кредитного договору щодо сплати комісії, є нікчемними, оскільки, відповідачу встановлено плату за послуги банку з обслуговування кредиту, які за законом повинні надаватись безоплатно.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В Цивільному Кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

Судом встановлено, що 02 березня 2020 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Банк Кредит Дніпро» кредитний договір №22039000310199, за умови якого позивач надав відповідачу в тимчасове платне користування грошові кошти на споживчі потреби у розмірі 299600,00 грн., строком на 60 місяців до 02.03.2025 року, зі сплатою процентної ставки за користування кредитом на строкову заборгованість у розмірі 0,001% річних та процентної ставки за користування кредитом на прострочену заборгованість у розмірі 56,0% річних

Згідно з розрахунком заборгованості, ОСОБА_1 станом на 18.05.2023 року має заборгованість за кредитним договором, яка складається, зокрема, з залишку прострочених комісій 88382,00 грн.

До матеріалів справи долучено універсальний договір банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро».

Оцінюючи зміст оспорюваного положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту 3,5% від суми кредиту та зміст положень пункту 6.9.3. Загальних умов кредитування розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», чинними на час укладення оспорюваного договору, якими визначено, що банк здійснює обслуговування кредиту (здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, шляхом направлення SMS - повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості, тощо, апеляційний суд доходить висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку, визначеним пунктом 6.9.7. Загальних умов кредитування, про надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов`язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними.

Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.

Суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі №180/1434/20, від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19, від 14 вересня 2022 року у справі №755/11636/21.

Виходячи з наведеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача комісії в розмірі 88382,00 грн, оскільки положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що встановлення у кредитному договорі щомісячної комісії за обслуговування кредиту не суперечить законодавству на момент укладення сторонами кредитного договору є безпідставними.

Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» залишити без задоволення, рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді: