ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
02.02.11 Справа № 5/84-14/120
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: Желік М.Б. /головуючий/, Кузь В.Л., Юркевич М.В., розглянувши апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (м. Івано-Франківськ)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області
від 02.12.2010р. у справі № 5/84-14/120
за позовом Державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця»(м. Львів)
до відповідача суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (м. Івано-Франківськ)
про стягнення збитків у вигляді неодержавного прибутку (втраченої вигоди) в сумі
за участю представників:
від Позивача: Дейнека І.С.
від Відповідача: не з’явився
З правами та обов’язками, передбаченими ст. 22 ГПК України, представники Позивача ознайомлені.
Рішенням від 02.12.2010р. у справі №5/84-14/120 Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Булка В.І.) задоволено позов Державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця»(м. Львів) до суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (м. Івано-Франківськ) про стягнення збитків у вигляді неодержавного прибутку (втраченої вигоди) в сумі.
Не погоджуючись із зазначеним процесуальним документом, суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій Скаржник просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області скасувати, з огляду на наступне:
- місцевим господарським судом залишено поза увагою рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2010 року у справі №2/36, яким відмовлено в аналогічному позові;
- оскільки ні договір оренди не було переукладено, ні зміни в частині збільшення розміру орендної плати, виходячи зі зміни вартості майна (п.1.1 договору оренди) не внесено не з моєї вини, про що детально аргументовано у відзиві на позов, то і право вимоги неодержаного прибутку відсутнє на підставі ст. 614 ЦК України, інше
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника Позивача у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що підстави для скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області - відсутні, з огляду на наступне:
Відповідно до припису ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
При цьому, як вірно встановлено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні 01.06.02 між Львівською державною залізницею в особі відокремленого підрозділу «Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 4»(Орендодавцем) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (Орендарем) укладено договір оренди №5 (надалі –Договір, а.с. 13-15).
Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення загальною площею 16,7 м кв за адресою: АДРЕСА_1, м. Івано-Франківськ, вартість якого станом на 16.01.2002 року становить 5 567,00грн.
Договір укладено строком на один рік десять місяців та діяв з 01.06.02 до 31.03.04 (п.10.1 Договору).
Позивач в засіданні суду зазначив, що строк дії вказаного договору закінчився 31.03.04.
Дана обставина, окрім іншого, встановлена і у рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 25.09.07 у справі № 13/142 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області до Приватного підприємця ОСОБА_1 за участю третіх осіб на стороні Позивача без самостійних вимог: Відокремленого підрозділу «Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №4»та приватного підприємця ОСОБА_2 про звільнення нежитлового приміщення. Рішення суду у справі №13/142 залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.08 та постановою Вищого господарського суду України від 15.05.08.
Разом з цим, Відповідач не звільнив орендоване приміщення в установлений договором термін, що ним і не заперечується.
Відповідно до акту державного виконавця орендар звільнив вищезгадане приміщення тільки 09.12.09, чим порушив умови договору.
На засіданні конкурсної комісії по передачі в оренду державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 28 м кв в двохповерховій будівлі, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, АДРЕСА_1, 18.06.07, конкурсна комісія визнала переможцем конкурсу підприємця ОСОБА_2 (протокол №2 від 18.06.07). В конкурсі приймав участь і Відповідач у даній справі.
За таких обставин, у випадку укладення договору оренди з приватним підприємцем ОСОБА_2 протягом 12 місяців Позивач, як балансоутримувач нерухомого майна, одержував би 30 % орендної плати, яка розраховується згідно із Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.95, що становить 5 912,33 грн. Розрахунок знаходиться в матеріалах справи.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що у разі закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Пунктом 2.4 Договору встановлено, що у разі припинення договору майно повертається орендарем. Орендар повертає майно орендодавцю (балансоутримувачу) аналогічно порядку встановленому при передачі майна орендарю цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Ч. 1 ст. 526 частиною Цивільного кодексу України передбачені загальні умови виконання зобов’язання, а саме зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з приписом ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законами або договором.
За таких обставин, місцевий господарський сул дійшов обґрунтованого висновку про те, що Позивачу завдано збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди) в розмірі 5 912,33 грн.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками визнаються:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч.І ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається:
1) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;
2)неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
3)матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За таких обставин та з врахуванням вищенаведених норм матеріального права Позивачем доведено завдання збитків йому у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди) в сумі 5 912,33 грн.
При цьому, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що доводи Скаржника, викладені у апеляційній скарзі як підстава для скасування оскаржуваного рішення про те, що місцевим господарським судом залишено поза увагою рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2010 року у справі №2/36, яким відмовлено в аналогічному позові, є необґрунтованими, оскільки рішення суду по іншій справі відповідно до припису норми ст. ч. 2 ст. 35 ГПК України має значення для вирішення конкретної справи лише в тому випадку, коли в обох спорах брали участь ті самі сторони щодо встановлення фактів, які мають значення для вирішення справи.
Щодо відсутності вини Відповідача у заподіянні ним збитків, то такі твердження спростовуються вищенаведеними обставинами та наявними у справі матеріалами, а тому таке твердження також є необґрунтованим та не може вважатись підставою для скасування оскаржуваного рішення.
За таких обставин, та з врахуванням вищенаведеного, приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суду належним чином дослідив усі обставини, що мають значення для справи при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому воно є таким, що підлягає залишенню без змін.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –
п о с т а н о в и в:
Рішення від 02.12.2010р. у справі №5/84-14/120 Господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Кузь В.Л.
суддя Юркевич М.В.