БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа  № 2-а-78/11

Категорія 70

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

14.02.2011 року,  суддя Болградського районного суду Одеської області Кодінцева С.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до  Управління пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області (надалі Управління)  про визнання дій Управління неправомірними та зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_1, 12 січня 2011 року звернувся до суду з вищеназваним позовом, яким просив визнати дії відповідача щодо невиплати йому щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком –неправомірними та  зобов`язати Відповідача здійснити перерахунок пенсії з підвищенням йому на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та провести відповідні нарахування і виплати на його, Позивача, користь недоплачену йому, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006 року по 31.12.2010 року та наступні часи.

          В обґрунтування своїх вимог Позивач зазначив, що є «дитиною війни»в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Позивач зазначив, що він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

          Позивач також вказав, що бездіяльність Відповідача грубо порушила його законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку Управління Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області.

          В позовній заяві позивач зазначив клопотання про розгляд справи у його відсутність (а.с.2, 6).

          Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи, що він діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема, Відповідач зазначив, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України. Крім того, Відповідач зазначив, що частиною третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. З цього Відповідач робить висновок, що зазначений мінімальний розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій він не застосовується.           

          Також вказав, що жодним законом не передбачено, які органи повинні виплачувати підвищенні пенсії, за рахунок яких коштів та джерел, в якому процедурному порядку здійснювати призначення і яким чином обчислювати вказаний розмір. Відповідач зазначив, що статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. Виходячи із зазначеного, Відповідач вважає, що він діяв в межах своїх повноважень та не порушив вимоги чинного законодавства України, а також вказав на те, що починаючи з січня 2008 року і до цієї пори нараховує і виплачує пенсію Позивачу, як дитині війни у розмірі 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

          В представлених запереченнях відповідач зазначив клопотання, про розгляд справи без участі представника управління (а.с.11-12).

          Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

          Позивач, ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідач Управління  не заперечує того факту, що Позивач є дитиною війни. Виходячи із того, що Позивач є дитиною війни, суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Згідно зі ст. 6 названого Закону (відповідно до редакції статті чинної на час розгляду і вирішення справи), дітям війни пенсії, або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

                  Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року і дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

          Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік»зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону.

          Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-VІ внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань Бюджету.

          Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни та питання щодо конституційності Закону № 3235-IV від 20.12.05 року Конституційним судом України не вирішувалось, то вимоги Позивача, що стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.

                   Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 року, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність затверджено: з 1 січня  - 380 гривень, з 1 квітня –406 гривень, з 1 жовтня –411 гривень.

                  Частиною 3 цієї ж норми у редакції Закону України від 15.03.2007 року № 749-V Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини першої зазначеної статті, збільшений на 1%. Тобто розрахунковий мінімальний розмір пенсії за віком складає: з 1.04.2007 року  410,06 грн. (406 грн. х 1,01); з 1.10.2007 року  415,11 грн.  (411 грн. х 1,01).

                   При цьому, пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», від 19.12.2006 року № 489-V, дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»на 2007 рік було зупинено з урахуванням ст. 111 того ж Закону, якою обмежено коло суб`єктів підвищення пенсії, а також встановлені інші його розміри.

Однак Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року визнав положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(п. 12. ст. 71), яким призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони,  інші правові  акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.  

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладено в новій редакції, а саме: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року вказані зміни у статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно п. 5  постанови  Кабінету Міністрів України № 530  від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»(діє з  22.05.2008 року) дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»)  до пенсії або щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах :з 22 травня –48,10 гривні, з 1 липня –48,20  гривні та з  1 жовтня –49,80 гривні.

          В даний час відповідач нараховує і виплачує позивачу пенсію за віком із надбавкою, як дитині війни, відповідно до п. 8 постанови КМУ від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», що підтверджується  запереченням відповідача на позов позивача.

           Станом на 1 січня 2009 року і по теперішній час, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої дітям війни пенсії…. підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком, є діючою.

            Закон –це акт вищого органу державної влади, який має вищу юридичну силу по відношенню до інших правових актів, оскільки вони (інші правові акти) повинні йому, закону відповідати, прийматися на підставі і з метою виконання закону, як акту вищого органу державної влади.

           Таким чином Закон України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі і його ст. 6, має пріоритет, а також вищу юридичну силу по відношенню до постанови КМУ від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання захисту окремих категорій громадян», яка є підзаконним актом.

           Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, суд вважає, що вимога позивача щодо покладення зобов’язання на відповідача починаючи з 1 січня 2009 року нараховувати і виплачувати йому, як дитині війни, 30 % мінімальної пенсії за віком підлягає задоволенню з урахуванням вже проведених відповідачем нарахувань.

          Разом з тим частиною 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

          Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

          В той же час, що відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

          Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

          Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

          Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

          Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

          Враховуючи те, що Позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

          Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

          Тобто, між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

          Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

          Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

          Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), тому суд вважає, що право на соціальний захист не може бути обмежено та строк позовної давності не поширюється на соціальні виплати.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України, при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду –як джерело права.

          Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до названої Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції  і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.

          Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

          Керуючись ст. 19, 22, 46, 48, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статтями 2, 17, 18, 69-71,160-164, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

          1. Адміністративний позов задовольнити частково.

          2. Визнати дії Управління Пенсійного Фонду України в Болградському районі Одеської області щодо не виплати ОСОБА_1, як дитині війни підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії –неправомірними.

          3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення у розмірі 30 відсотків надбавки до мінімальної пенсії за віком, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, за повний 2009 рік, за повний 2010 рік за рахунок коштів Державного бюджету України, з урахуванням фактично проведених нарахувань та виплачених сум.

4. Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області провести підвищення та виплачувати ОСОБА_1, у розмірі 30 відсотків надбавки до мінімальної пенсії за віком, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 1 січня 2011 року, за рахунок коштів Державного бюджету України, з урахуванням вже проведених нарахувань.

          5. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається  протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя:                                                                                          С.В.Кодінцева

          Замовлене з повідомленням

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

68702,  Одеська область, м. Болград, вул. 25 Серпня, 192

тел. 8 (04846) 4-23-46, факс: 4-31-21, E-mail:

14.02.2011 № 2-а-78/11/1507                                                  ОСОБА_1

АДРЕСА_1,

                                                                                Управлінню пенсійного фонду України

                                                                                в Болградському районі Одеської                                                                                                               області

                                                                                вул. Лиманна, 39,  м. Болград

                                                                                Одеська область, 68702

Болградський районний суд Одеської області на виконання вимог ч.3 ст. 167 КАС України надсилає копію постанови суду від 14.02.2011 року  про розгляд адміністративного позову ОСОБА_1 до  Управління пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області про визнання неправомірними дій Управління та зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни.

Додаток:  на 2-х  аркушах в 1-му примірнику кожному адресату.

Суддя Болградського районного суду

Одеської області                                                                                                Кодінцева С.В.