Номер провадження: 11-кп/813/771/22

Номер справи місцевого суду: 521/16396/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2022 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2021 року у кримінальному провадженні №12021162470000771 від 19.06.2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.1 ст. 186 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення.

Оскаржуваною ухвалою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 11.02.2022 року.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано наявністю достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, даних про зменшення чи відсутність яких не встановлено, зважаючи на обставини інкримінованого обвинуваченому злочину проти життя та здоров`я особи, що є особливо тяжким.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу.

Доводи апеляційної скарги адвокат обґрунтовує тим, що:

- обвинувачений безпідставно перебуває за гратами вже протягом місяців;

- прокурором доказів того, що підозрюваний не виконував процесуальні обов`язки надано не було;

- тяжкість інкримінованого злочину не є достатньою підставою для твердження про існування ризику переховування, жодних належних та допустимих доказів існування цього ризику стороною обвинувачення надано не було;

- у клопотанні слідчого, у супереч вимогам п.2 ч.1 ст.177 КПК України, не зазначеного які саме речі або документи може знищити або переховувати підозрюваний;

- не надано стороною обвинувачення і жодного належного та допустимого доказу існування ризику впливу на свідків, потерпілих та інших учасників судового провадження, того, що він продовжує існувати, не зменшився або з`явились нові обставини на підтвердження його існування. Натомість на даний час допитано потерпілого, який підтвердив безпідставність обвинувачення за ч.1 ст.186 КК України, та наявність підстав вважати хибність кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України;

- обвинувачений одружений, має малолітнього сина, на його утриманні знаходяться дружина та син, має постійне місце проживання, на момент затримання був офіційно працевлаштований, жодних зв`язків з особами, які вчиняють злочини не мав, має позитивні характеристики з місця роботи.

- обвинувачений 18.05.2021 року переніс операцію, на даний час стан його здоров`я погіршується.

На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нову, якою обрати обвинуваченому більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час з 21:00 год. до 07:00 год.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Прокурор, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду апеляційної скарги, у судове засідання, призначене на 26 січня 2022 року, не з`явився, причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення судового засідання до апеляційного суду не подававав.

Відповідно до положення ч.4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Обвинувачений та його захисник доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.

Мотиви апеляційного суду.

Дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Згідно з положеннями ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 331 КПК України до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.

Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Так, з зазначених матеріалів вбачається, що в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12021162470000771 від 19.06.2021 року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.1 ст. 186 КК України.

Щодо посилань апелянта на недоведеність невиконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків чи вчинення ним спроб впливу на свідків, потерпілих чи інших учасників судового провадження, не зазначення прокурор які саме документи може знищити чи спотворити обвинувачений, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Перевіряючи обґрунтування суду першої інстанції щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК, апеляційний суд встановив належне обґрунтування судом наявності зазначених ризиків в оскаржуваній ухвалі.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, які були підставою для застосування найбільш суворого запобіжного заходу не зменшилися, продовжують існувати та виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, ст. 331 КПК України та розглянув питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, з урахуванням положень глави 18 КПК України.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апелянта на неможливість посилання на тяжкість покарання при оцінці вірогідності втечі, враховує обставини інкримінованих злочинів на підставі обвинувального акту, з якого вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, за якою може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п`ятнадцяти років, у зв`язку з чим тяжкість покарання є достатнім мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було обґрунтовано прийнято до уваги, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні зважаючи на таке.

Доводи захисника щодо безпідставності обвинувачення за ч.1 ст.186 КК України та наявності підстав вважати хибною кваліфікацю дій обвинуваченого за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Обвинувачення, відповідно до приписів Розділу IV КПК України «Судове провадження у першій інстанції» є предметом судового розгляду, його обґрунтованість або безпідставність встановлюється шляхом дослідження доказів обвинувачення й захисту в судовому засіданні та при ухваленні обвинувального або виправдувального вироку відносно особи, тому на теперішній час твердження про безпідставність обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину є передчасним, оскільки судовий розгляд кримінального провадження триває.

Приймаючи до уваги зазначене, апеляційний суд вважає, що обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.1 ст. 186 КК України, на даній стадії, при розгляді апеляційного провадження на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перевіряється.

Враховуючи вищенаведені обставини апеляційний суд відхиляє і посилання захисника на безпідставність перебування обвинуваченого за гратами.

Посилання захисника на те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, на момент затримання був офіційно працевлаштований, жодних зв`язків з особами, які вчиняють злочини не мав, має позитивні характеристики з місця роботи та перебуває у шлюбі, апеляційний суд не може взяти до уваги, оскільки, на переконання апеляційного суду, такі обставини не є достатньо переконливими, щоб нівелювати ризики, встановлені судом першої інстанції.

Обставина ж щодо перебування на утриманні в обвинуваченого дружини та сина належними доказами стороною захисту підтверджена не була, сам по собі факт наявності у особи дитини, не підтверджує прийняття активної участі у її вихованні та перебуванні на утриманні, не підтверджує і сам факт перебування особи у шлюбі факту утримання нею другого із подружжя.

Крім того, захисником не надано будь-яких документів на підтвердження доводів щодо працевлаштування обвинуваченого та джерел його доходів, а отже і можливості утримання дитини та дружини.

Посилання ж обвинуваченого на незадовільних стан здоров`я ОСОБА_7 , як на підставу неможливості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, апеляційний суд відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в слідчому ізоляторі організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я.

Положеннями наказу Міністерства юстиції України № 460/5 від 18.03.2013 року «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10.02.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув`язненим і засудженим.

Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.

Окрім того, в матеріалах провадження не міститься жодних медичних документів з приводу того, що обвинувачений не може отримувати належне лікування в умовах утримання в слідчому ізоляторі, вільно обирати лікаря чи бути направленим на лікування до обраного закладу охорони здоров`я в передбаченому законом порядку.

Матеріали справи не містять відомостей про обставини, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.

У відповідності до п.п. 61, 62 рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи.

У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, апеляційним судом не встановлено та стороною захисту не доведено.

Згідно з п.1 ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 – залишити без задоволення.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2021 року у кримінальному провадженні № 12021162470000771 від 19.06.2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.1 ст. 186 КК України, - залишити без змін

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2                                 ОСОБА_4                         ОСОБА_3