Ширяївський районний суд Одеської області

 , м.  ,  тел. (факс):

_____________________________________________________________________________

04.02.2011 Справа №: 2-а-242/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2011  року            Ширяївський районний  суд Одеської області  в складі: головуючого судді                           Николайчука В.О.

при секретарі                                                   Паліловій О.В.

з участю:     позивача                                      ОСОБА_1

представника  позивача                                  ОСОБА_2

представника  відповідача                               Непомящої Т.О., Загон Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Ширяєве Одеської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціальної політики Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області про визнання неправомірною відмову відповідача у виплаті щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації за санаторно-курортну путівку відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  

ВСТАНОВИВ:

          Позивач посилається на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 1-ї категорії. Згідно п.4 ст.20 та ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», йому повина виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, та компенсація за санаторно-курортну путівку, у розмірі її середньої вартості по Україні. Не зважаючи на ці підстави відповідач на протязі тривалого часу, зазначені виплати не проводить, чим порушує його права.

На підставі викладеного, просить дії Управління праці та соціального захисту населення Ширяївської РДА  в частині не донарахування та недоплати разової допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки та компенсації за санаторно-курортну путівку, у розмірі її середньої вартості по Україні за 2007-2009 роки  визнати протизаконними та протиправними, а також стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ширяївської РДА  на його користь   недоплачену щорічну компенсацію на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки у  розмірі п’яти мінімальних заробітних плат та компенсацію за санаторно-курортну путівку за зазначені роки.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав свої вимоги, додатково пояснивши, що за наданням йому санаторно-курортної путівки до відповідача не звертався і самостійно в санаторії не лікувався, а тому за компенсацією витрат теж до відповідача не звертався.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та пояснив, що управління праці  виконало свої зобов'язання перед позивачем за  2007 - 2009 роки, виплативши йому щорічну одноразову грошову допомогу на оздоровлення в розмірі встановленому Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»,  Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», а також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07. 2005 р «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи». В задоволені позову просить відмовити.

Судом встановлено, що позивач  є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 році, категорія 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданим 02.07.1997 року Одеською обласною державною адміністрацією. Перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Ширяївської районної державної адміністрації як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, інвалід 2 групи, категорія 1,(посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.07.1997 року) у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".   

Згідно ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.   

У Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-ХІІ від 28 лютого 1991 року викладені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я, довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.   

Зокрема, ст.48 ч.4 Закону №796-XII (в редакції до 27.12.2007 року)  передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам постраждалим внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС які є інвалідами 1,2 групи у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати допомоги (ч.7 ст.48 Закону№796-XII).   

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу, її норми - є нормами прямих дій.

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»чітко визначено, що визначаються: мінімальний розмір заробітної плати і що державні соціальні гарантії є обов’язковими для державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до ч.4 ст.4 цивільного кодексу України, якщо постанови Кабінету Міністрів України суперечать цьому кодексу чи іншому закону, то застосовуються відповідно засади пріорітетності законів над підзаконними актами, що мають вищу юридичну силу.

Згідно з положеннями ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи з вимог ст.22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Згідно рішень Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 р. №10-рп/2008 від 22.05.2008 р. щодо відповідності Конституції України (конституційності положень ЗУ „Про державний бюджет") закони і постанови Кабінету Міністрів, які допускають обмеження конституційних прав громадян, визнані не конституційними, і підлягають відміні, втрачають чинність.

Таким чином, виходячи із загальних засад преоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає, що застосуванню підлягають положення, визначені саме відповідними законами, які мають вищу юридичну силу, а не підзаконними актами, якими є постанови КМУ, оскільки відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема,

основи соціального захисту.

З наведених вище підстав пріоритетності законів, як нормативних актів вищої юридичної сили, над підзаконними актами, якими є постанови КМУ, суд приходить до висновку про безпідставність таких дій відповідача, оскільки всупереч нині діючим умовам визначення розміру належних позивачеві, який є інвалідом 2 групи, виплати  щорічної допомоги на оздоровлення, встановленої ст.48 Закону України  "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідач ігноруючи вимоги зазначеного Закону, керується положеннями підзаконного акту - постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з послідуючими змінами та  постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які фактично, дублюють попередні положення, визнані неконституційними рішеннями Конституційного Суду України від №6-рп/2007 від 09.07.2007 р. та 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.                      

Таким чином, позиція відповідача ґрунтується виключно на постановах Кабінету Міністрів України, огляд яких не підтверджує доводи відповідача стосовно того, що будь-яким із них визначений мінімальний розмір одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення, у тому числі інвалідам, внаслідок захворювання від аварії на ЧАЕС.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.   

Оскільки пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвій рівень, тому звуження підзаконним актом (зокрема постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року) змісту та обсягу права, наданого Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є безпідставним.   

Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.      Крім того в ст.71   Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім  законів про внесеня змін до цього Закону.   

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст.75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент —Верховна Рада. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім —своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.     

В постанові від 14.11.2006 року, в основу якої були покладені правові висновки Судової палати у цивільних справах Верховного Суду, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність застосування при вирішенні аналогічного спору ст.48 закону, зазначила, що встановлений ще в 1996 році постановою КМУ №836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом багатьох років не змінювався, незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, і не відповідає розміру, встановленому законами.       

Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.   

Згідно зі ст.75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. У Конституції України та законах України   немає норм,  які встановлювали б преорітет  застосування  того чи іншого  закону  та які регулювали б питання вирішення колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.   

Відповідно до ст.147 Конституції України вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційне тлумачення Конституції  України та законів України належить до повноважень Конституційного Суду України.   

Згідно зі статтею  58  Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними,  втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.   

Згідно з ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” - суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду, як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції “Кожна ... особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права”.

Розглядаючи борги у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч.1 ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як “майнові права” і, таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи “Качко проти України (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).

В зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно якого встановлені надбавки з бюджету, і який є діючим, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.26 рішення Качко проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі Бірдов проти Росії, № 59498/00).

Тому посилання відповідача на відсутність фінансових можливостей держави, судом, не можуть бути прийняті до уваги.

Приходячи до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 7240 гривень, суд приймає до уваги розміри мінімальних заробітних плат за 2007-2009 роки та виходить зі слідуючих розрахунків:

розмір мінімальної заробітної плати на  2007 рік становить –400,00 грн. на місяць; 2008 рік становить –515,00 грн. на місяць;  2009 рік становить –605, 00 грн. на місяць.

За 2007, 2008, 2009 роки виплата повинна становити 7600.00  грн.. а саме:-                              

2007 р. –400.00 х 5 мінімальних заробітних плат = 2000,00 грн.;  

2008 р. –515,00 х 5 мінімальних заробітних плат  = 2575,00 грн.;  

2009 р. –605.00 х 5 мінімальних заробітних плат = 3025.00 грн.

На оздоровлення йому фактично за 2007, 2008, 2009 роки виплачено  360 грн.:                                         

2007 р. –120,00 грн.;

2008 –120,00 грн.;

2009 рік –120, грн..

Згідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(796-XII), недоплата щорічної компенсації на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки склала  7240,00 грн. (сім тисяч двісті сорок  грн.. 00 коп.), відповідно до розрахунку: 2007 рік –400,00 грн. х 5 мінімальних заробітних плат –120,00 =  1880,00 грн. 2008 рік –515,00 грн.  х 5 мінімальних заробітних плат –120,00 = 2455,00 грн. 2009 рік -  605.00 грн. х 5 мінімальних заробітних плат –120,00 = 2905,00 грн. Всього  на суму  7240 (сім тисяч двісті сорок) гривень.

Таким чином, при вирішені позову,  суд вважає необхідним, при визначенні належної до виплати позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення, керуватись ч. 4 ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка встановлює розмір   щорічної допомоги для інвалідів 2 групи на рівні п’яти мінімальних заробітних плат, чинних на момент виплати допомоги, як нормою нормативно-правового акту, що має вищу юридичну силу, а не постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з послідуючими змінами та постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12 липня 2005 року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка передбачає виплату щорічної допомоги в розмірі 120 гривень.   

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання протиправними та незаконними дії відповідача по не виплаті компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку за 2007-2009 роки, суд виходить з того, що позивач за наданням йому санаторно-курортної путівки до відповідача не звертався і самостійно в санаторії не лікувався, а чинним законодавством компенсація витрат за лікування, яке фактично не проводилось, не передбачена.

Витрати по оплаті державного мита та витрати з інформаційно-технічного забезпечення віднести за рахунок держави, так як сторони звільнені від оплати  судових витрат у встановленому чинним законодавством порядку.   

На підставі викладеного, керуючись ст.3, 8,19,22,46,58,75, 92,147 Конституції України, ст..4 ЦК України,  ст. ст. 8, 9, 10, 11, 88, 99, 159, 116, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,   

                                                ВИР І Ш И В:

Позовні вимоги  задовольнити частково.   

Визнати  неправомірною відмову управління праці та соціального захисту населення  Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області щодо не донарахування та недоплати   щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1, як інваліду 2 групи Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області на користь  ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки   в сумі 7240 гривень (сім тисяч двісті сорок гривень), відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».   

В іншій частині позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Ширяївський районний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

      Суддя:                                                                            Николайчук В.О.