Справа №  2-а-380/11

ПОСТАНОВА

27 січня 2011 року Ленінський районний суд  м. Запоріжжя у  складі головуючого судді Нікітенко Н.П., при  секретарі –Висоцькій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну  справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про оскарження бездіяльності суб’єкта владних повноважень та зобов’язати вчинити певні дії, -   

  ВСТАНОВИВ:   

19 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Запоріжжя, у позові зазначав, що він як інвалід І групи внаслідок захворювання пов’язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до 1 категорії, має право на пенсію, передбачену Законом України № 796-Х11 від 28.02.1991 р. «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Посилаючись на те,  що розміри призначених і виплачуваних йому пенсій не відповідають розмірам передбаченим цим Законом, і на відмову УПФ привести їх у відповідність з вимогами Закону, позивач просить суд поновити строк звернення до суду з зазначеним позовом, визнати дії відповідача неправомірними, зобов’язати його усунути зазначені порушення, провівши вказані перерахунки та виплати з 22.05.2008 року з розрахунку державної пенсії у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком для непрацездатних громадян та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з розрахунку 100 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком дорівнюючої прожитковому мінімуму, встановленому відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період, та зобов’язати відповідача сплатити заборгованість, а також допустити негайне виконання судового рішення.   

В судовому засіданні ОСОБА_1, та представник позивача підтримав позовні вимоги   просить їх задовольнити.   

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, пояснив, що УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя діяв у межах закону та відповідно до своїх повноважень, в тому числі заявив, що позивач, звернувшись до суду, пропустив строк звернення до суду встановлений ст. 99 КАС України, просить у задоволенні позову відмовити.   

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та, давши оцінку доказам у їх сукупності, суд вважає необхідним задовольнити частково позовні вимоги, виходячи із наступних підстав.   

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.   

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".   

Як видно з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і йому встановлено І групу інвалідності, що підтверджується посвідченням громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, вкладкою до посвідчення, довідкою МСЕК.   

Позивач одержує пенсію по інвалідності на підставі ст. 54 Закону України № 796 та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, на підставі статті 50 Закону України № 796.   

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»пенсії, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3 та 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно частини 4 статті 54 вищевказаного Закону, яка визначає підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по І групі інвалідності –10  мінімальних пенсій за віком. Відповідно до ст. 50 вказаного Закону особам, віднесеним до категорії 1, зокрема інвалідам І групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 цього Закону здійснюється повністю, незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.   

При таких обставинах позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 10 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком.   

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46).   

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.   

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.   

Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постановами Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»та від 16.07.08 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», на підставі якої була нарахована пенсія позивачу, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав.   

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч.5 ст.54 вищезгаданого Закону, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабміну України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальних пенсій за віком.   

Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що за основу нарахування пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".   

З огляду на викладене суд не приймає до уваги посилання відповідача на положення ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи в розміру мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.ст. 49, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".   

Відповідно до ч.3 ст.67 зазначеного Закону, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.   

Частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.   

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.   

Оскільки позивачеві слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.   

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".   

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.   

В рішеннях Конституційного Суду України у справах № 1-21\05 від 11. 10. 2005 р., № 8 від 06. 07. 1999 р., № 5-рп02 від 20. 03. 2002 р,. № 7 –рп04 від 17. 03. 2004 року, № 20-рп04 від 01.12.2004 р, № 10 –рп08 від 22.05.2008 року, що стосувались спорів, пов’язаних з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, КСУ зазначив, що пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних, відповідно до ст. 22 Конституції України є неприпустимим.   

Таким чином, при розрахунку розміру пенсії та додаткової пенсії позивача слід керуватися ст. ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до яких особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами 1 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком та розмір пенсії для інвалідів 3 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 10 мінімальних пенсій за віком.   

Статтею 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.   

Ст.99 КАС України встановлений шестимісячний строк для звернення до суду з адміністративним позовом.     

Статтею 100 КАС України передбачає, що пропуск зазначеного строку є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.  

Суд вважає, що позовні вимоги в частині призначення пенсії повинні бути призначено з 08.03.2010р., з моменту коли особа дізналась про порушення своїх прав (08.09.2010р.)

Керуючись  ст. 50, ч. 4 ст. 54, ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796,ст.ст. 158-163  КАС  України,  суд, -   

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про оскарження бездіяльності суб’єкта владних повноважень –задовольнити частково.   

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо не перерахунку пенсії ОСОБА_1 протиправною з 08.03.2010 року.   

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя призначити та здійснити перерахунок   ОСОБА_1 державної пенсії та додаткової пенсії, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду І групи, у відповідності з вимогами, встановленими ст. 50, ч. 4 ст. 54, ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з 08.03.2010 року з розрахунку державної пенсії у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком для непрацездатних громадян та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з розрахунку 100 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком дорівнюючої прожитковому мінімуму, встановленому відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.   

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Дніпропетровського апеляційного адміністративного  суду протягом 10 днів з дня проголошення постанови.  

Суддя:                                                                                          Нікітенко Н. П.