У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 лютого 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого судді - Ковальчук Н.М.,
суддів –Буцяка З.І., Мельника Ю.М.,
при секретарі –Сеньків Т.Б.,
за участю позивачів - ОСОБА_1,ОСОБА_2,
представника позивачів - ОСОБА_3,
відповідача - ОСОБА_4,
представника відповідача - ОСОБА_5,
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду від 20 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Здолбунівського районного суду від 20 грудня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
В поданій на рішення суду апеляційній скарзі позивачі вказують, що воно є незаконним, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. А саме, суд в своєму рішенні послався на акт посмертної судово-психіатричної експертизи № 157/10 від 26-30 квітня 2010 року де зазначено, що даних про наявність у ОСОБА_7 психічних розладів, які позбавляли б його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними в момент укладення заповіту не має. Разом з тим, суд, в порушення вимог ст. 57 ЦПК України, не взяв до уваги інші докази по справі і не врахував, що висновок експерта є одним з доказів, на підставі яких встановлюються обставини. Суд не досліджував інших доказів про те, що спадкодавець страждав психічним розладом здоров”я. Судом безпідставно відхилено клопотання про проведення повторної судово-психіатричної експертизи. З цих підстав просять рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному об”ємі.
Заслухавши, пояснення осіб що з'явились у судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог недійсності заповіту із заявлених позивачами підстав.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.
З матеріалів справи вбачається: у жовтні 2009 року позивачі звернулись із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_7 2 лютого 1998 року склав на ім'я відповідача, свого онука, заповіт, відповідно до якого заповів житловий будинок по АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер. Відповідач прийняв спадщину і проживав у будинку з сім”єю. В даний час він залишив дружину з трьома дітьми, одружився вдруге і з новою співмешканкою намагається виселити бувшу дружину з дітьми із спадкового будинку. Просили визнати заповіт від 2 лютого 1998 року недійсним з тих підстав, що ОСОБА_7 був хворою людиною у зв’язку із цим на момент складання заповіту не міг розуміти
______________________________________________________________________________________
Справа 22-363-2011 р. Головуючий в 1 інстанції:Калюжний А.Є. Доповідач : Ковальчук Н.М.
значення своїх дій та керувати ними.
Судом встановлено, що 2 лютого 1998 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким заповів відповідачу все своє майно. Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу ОСОБА_8, підписаний заповідачем. Процесуальних порушень при складенні та посвідченні заповіту не встановлено. Достовірних доказів того, що волевиявлення ОСОБА_7 при складанні заповіту не було вільним і не відповідало його волі не наведено.
Відповідно до ст. 55 ЦК України (1963 року), який діяв на час складення заповіту, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який на момент її укладення перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дії або керувати ними, може бути визнана судом недійсною.
Як зазначено у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" правила статті 55 ЦК УРСР (1963 року, що діяла на час складання заповіту) поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.
Згідно акту посмертної судово-психіатричної експертизи № 157/10 від 26-30 квітня 2010 року даних про наявність у ОСОБА_7 психічних розладів, які б позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент укладення заповіту 20 червня 2006 року, не має.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно медичної докуметації, висновку судово-психіатричної експертизи від 26-30 квітня 2010 року ОСОБА_7 усвідомлював значення своїх дій та керував ними.
З огляду на вищенаведені обставини, доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що рішення суду є незаконним, суд першої інстанції повно з”ясував обставини справи, дав правильну правову оцінку доказам у справі, і прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.
За таких обставин апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.307,308,314,315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Здолбунівського районного суду від 20 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення.
Сторони мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: Ковальчук Н.М.
Судді: Мельник Ю.М.
Буцяк З.І.