Справа № 2-999/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

29 грудня 2010 року

        Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого –судді  Спаї В.В.,  

при секретареві -  Гудим О.І.,   

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

        Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що  надав  09.06.2006 р.  у борг відповідачеві за цим позовом грошову суму в розмірі 153 000,00 грн.,  яку позичальник зобов’язався повернути до 01.01.2009 р., надавши на підтвердження укладеного договору розписку.  Як зазначається позивачем при зверненні до суду, не зважаючи на сплив обумовленого строку повернення, грошова сума з боку позичальника, не зважаючи на звернення до нього, повернута не була, що є порушенням взятих на себе позичальником зобов’язань,    та  що й стало приводом для звернення до суду із даним позовом та заявленою у позові вимогою про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, про вирішення питання про розподіл судових витрат тощо.   

        У судове засідання позивач не з’явився, водночас надав до суду заяву про розгляд справи у його  відсутності, позов просив у письмовій  заяві задовольнити повністю, проти заочного розгляду не заперечував тощо.

        Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

        У судове засідання відповідач, який був повідомлений належним чином про розгляд справи, не з’явився, причини неявки суду не повідомив та не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, та не скористався правом надання заперечень  проти позову, у зв’язку з чим суд у порядку ч. 1 ст. 224 ЦПК України  вирішує справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.

        Таким чином, суд, дослідивши докази, дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову  повністю  з огляду на таке.  

        Згідно зі змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

        Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; на виконання ч. 1 ст. 1047 цього Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

        Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

        Як було встановлено судом, 09.06.2006 р.   між сторонами за цим позовом було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 надав ОСОБА_2, а останній отримав у борг грошові кошти в розмірі 153 000,00  грн., надавши  підтвердження укладеного договору позики розписку у простій письмовій формі та взяв на себе зобов’язання повернути грошові кошти в строк до 09.06.2006 р. , утім, з боку позичальника зобов’язання виконано не було,  грошові кошти позикодавцеві повернуті не були.

         Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

        За ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

        Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

      Згідно частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

        Підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за статтею 559 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

        Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України;  відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

        Як було встановлено судом, факт отримання відповідачем за цим позовом грошових коштів від позичальника підтверджується розпискою, складеною в простій письмовій формі, в якій ОСОБА_2  підтвердив отримання грошових коштів від ОСОБА_1 в розмірі 153 000,00 грн., взяв на себе зобов’язання повернути грошові кошти в строк до 01.01.2009 р. Оскільки відповідач не скористався правом брати участь у судовому засіданні та правом надання заперечень проти позову, та справа розглядається у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів, суд зазначає, що доводи позивача є слушними, адже зобов'язання з боку відповідача на порушення ч. 1 ст. 526 ЦК не було виконано належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного  Кодексу.     

       Таким чином, беручи до уваги те, що відповідач порушив зобов’язання за договором позики, укладеним  09.06.2006 р., допустивши його невиконання, правові наслідки порушення зобов’язання договором обумовлені не були, для суду вбачаються правові підстави задля поновлення  порушених прав позивача в обраний останнім спосіб, а саме для присудження до стягнення грошової суми із особи, яка допустила порушення виконання боргового зобов’язання за договором позики та із настанням передбаченої ст. 625 ЦК України відповідальності за порушення грошового зобов’язання, та вважає правомірним ухвалення рішення про присудження до стягнення на користь позивача з відповідача за цим позовом грошової  суми в розмірі  172  477,11 грн., з яких 153 000,00  грн. сума боргу за договором позики від 09.06.2006 р.,  15 453,00 грн. – грошова сума, пов’язана із інфляцією за даний період, 4 024,11 грн. –3% річних від простроченої суми тощо.        

       Вирішуючи в обов’язкову порядку відповідно п. 4 ч. 1  ст. 215 ЦПК України питання про розподіл судових витрат, суд бере до уваги те, що позивач не має пільг щодо сплати судового збору та при подачі позову позивачем були в повному обсязі сплачені судові витрати, тому, у порядку ч. 1 ст. 88 ЦПК України, згідно зі змістом якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, на користь позивача з відповідача підлягають присудженню до стягнення  судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі  1700 грн. та оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі  120 грн.     

        Керуючись ст. 11, ч. 1 ст. 88, ст.ст. 212, 214-215, 224 та ст. 226  ЦПК України,  суд  

ВИРІШИВ:

        Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики  задовольнити  повністю.    

        Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики  в розмірі  172 477,11 грн.        

        Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі 1700 грн. та оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 гривень.  

        Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

        Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

       Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України: рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Суддя