ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" листопада 2007 р.

Справа № 1/27-2264

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Левандовського Ю.Я.             

Розглянув справу

за позовом  Прокурор м. Тернополя бул. Шевченка, 7,Тернопіль,46000    в особі Фонд державного майна України вул. Кутузова, 18/9,Київ 1,01001   в особі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області вул. Танцорова, 11,Тернопіль,46001      

до  Відкрите акціонерне товариство "Тернопільській комбайновий завод" вул. Лук'яновича, 8,Тернопіль,46000            

про  визнання неправомірним включення гуртожитків до статуного фонду.

За участю представників сторін:

Позивача: Микитович М.М. –головний спеціаліст юрисконсульт

Відповідача: не з’явився

Третьої особи: не з’явився

Прокурора: Зарівна Г.В. –ст.пом.прокурора м.Тернополя

        Суть справи: Прокурор м.Тернополя в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ від імені якого діє Регіональне відділення Фонду державного майна України в Тернопільській області, м.Тернопіль; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Тернопільська міська рада, м.Тернопіль звернувся до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Тернопільський комбайновий завод”, м.Тернопіль про визнання неправомірним включення гуртожитків до статутного фонду ВАТ «Тернопільський комбайновий завод», визнання права власності на гуртожитки за державою, вилучення з незаконного володіння ВАТ «Тернопільський комбайновий завод»гуртожитків та передачу у володіння держави до сфери управління регіонального відділення Фонду державного майна України в Тернопільській області.

       Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що включення гуртожитків по вул.С.Бандери,74, вул.Лук’яновича,1,2,3, вул.Бродівській,50,54 в м.Тернополі до статутного фонду ВАТ «Тернопільський комбайновий завод»під час корпоратизації державного підприємства проведено всупереч вимогам ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна». Також вказує на порушення відповідачем п.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»згідно якої , кімнати в гуртожитках не підлягають приватизації.

      Таким чином, майно, що належало державі, безпідставно було включено в статутний фонд ВАТ «Тернопільський комбайновий завод»під час корпоратизації підприємства, тобто на даний час знаходиться в його не законному володінні.

       В судовому засіданні 29 листопада 2007 року прокурором та позивачем подано доповнення до позовних вимог, в порядку ст.22 ГПК України , в яких просить доповнити п.3 позовних вимог, виклавши його в такій редакції: Визнати право власності на гуртожитки за адресами: вул.С.Бандери,74, вул.Лук’яновича 1,2,3, вул.Бродівська, 50,54 в м.Тернополі за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в Тернопільській області з моменту включення до статутного фонду, зобов’язати його включити зазначені об’єкти в Єдиний реєстр об’єктів державної власності, як майно, що не увійшло до статних капіталів господарських товариств, створених в процесі приватизації, корпоратизації.

       Відповідач у відзиві на позов вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, посилання прокурора м.Тернополя на те, що передача до статутного фонду ВАТ „Тернопільський комбайновий завод» гуртожитків відбулася з порушеннями чинного законодавства України, є помилковим, і не відповідає фактичним обставинам справи, виходячи з наступного:

      - Увесь процес корпоратизації, в ході якого було створене ВАТ „Тернопільський комбайновий завод»та було передане до його статутного фонду спірне майно, супроводжувався представниками Фонду державного майна України.

      - Листом № 01-6/3674 від 02.12.2004 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна по Тернопільській області було підтверджено правомірність передачі та перелік майна, яке під час приватизації було передане до статутного фонду ВАТ „Тернопільський комбайновий завод".

       - Відповідно до ст. 3 Закону України „Про приватизацію державного майна»(в його в редакції станом на 1994 рік, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону поширюється на об'єкти державного житлового фонду, які належать підприємствам, що приватизуються.

      - Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду»передбачено, що у разі заміни форми власності підприємств, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) передається у комунальну власність.

      Вважає твердження позивача про те, що спірні гуртожитки передані з порушеннями чинного законодавства України, такими, що не відповідають фактичним обставинам та дійсності, а тому не є підставою для визнання такої передачі незаконною (недійсною). Крім того, вважає за необхідне зазначити, що набуття відповідачем права власності на спірні гуртожитки відбулось внаслідок корпоратизації, а не приватизації, так як останні були включені в статутний фонд ВАТ „Тернопільський комбайновий завод»при корпоратизації, а отже останній набув на них право власності до проведення приватизації та згідно Закону України „Про корпоратизацію підприємств».

      Відповідач у відзиві звертає увагу також на інструктивний лист № 10-25-21463 від 30.12.2005 року Фонду державного майна України, долучений до позовної заяви в якому йдеться мова про те, що гуртожитки, як об'єкти державного житлового фонду не підлягають приватизації відповідно до Закону «Про приватизацію державного майна»; враховуючи відсутність чітких актів законодавства щодо обов’язкової передачі гуртожитків, інших об’єктів державного житлового фонду, що належать державним підприємствам, у комунальну власність, керуючись роз’ясненням Міністерства юстиції України від 20.03.1998 року № 11-8-1122, Мінекономіки України від 17.03.1998 року № 2323/378 та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.03.1998 року № 5-79, органи приватизації включали вартість гуртожитків до вартості цілісних майнових комплексів підприємств, що підлягали приватизації; на підставі вищенаведеного, акти органів приватизації щодо включення вартості гуртожитків до вартості ЦМК, що підлягають приватизації, можуть бути визнані недійсними в судовому порядку.

       Вважає, що такі твердження позивача є безпідставними, тому що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках»від 03.03.2005 р. № 2453-V було внесено зміни до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»в частині передачі гуртожитків у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій.

       Разом з тим зазначає, що даний закон не може бути застосований до відносин, що існували під час приватизації ВАТ «Тернопільський комбайновий завод», оскільки ч. 1 ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

       Тому вважає відповідач, питання щодо законності включення до статутного фонду ВАТ «Тернопільський комбайновий завод»гуртожитків повинно вирішуватись згідно законодавства про приватизацію 1992-1996 років.

Крім того зазначає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках»від 03.03.2005 р. № 2453-У свідчить про те, що до його прийняття вартість гуртожитків правомірно поряд з іншим майном включалась до акту оцінки вартості державного майна, плану передачі та акту приймання-передачі, і гуртожитки мали передаватись до статутного фонду створюваного акціонерного товариства.

Згідно з п. 9. ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного жилого фонду», в редакції станом на 1994 рік, зазначалось, що в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському  віданні  яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Аналогічне положення зазначено і в п. 2. Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 р. № 891: «передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків)».

Крім того, звертає увагу на те, що прокурором міста Тернополя у позовній заяві наведено обґрунтування пропущення строку звернення до суду з позовом як такого, що пропущений з поважних причин. Зокрема, позивачем зазначено, що порушення, які мали місце в період корпоратизації підприємства та створення ВАТ „Тернопільський комбайновий завод»і водночас включення до його статутного фонду гуртожитків, були зазначені у зверненні мешканців гуртожитків, які надходили в прокуратуру м. Тернополя впродовж 2006-1 кварталу 2007 року та за результатами перевірки яких вони знайшли підтвердження.

Разом тим зазначає, що прокурор міста Тернополя є позивачем по даній справі в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, від імені якого діє Регіональне відділення Фонду державного майна України в Тернопільській області, але аж ніяк не в інтересах громадян-мешканців гуртожитків, які звертались до прокуратури м. Тернополя.

       Крім того, представник Фонду державного майна України входив у склад комісії, яка визначала оціночну вартість майна, переданого до статутного фонду відповідача (акт оцінки від 04.04.1994р. наданий прокурором міста Тернополя в якості додатку до позовної заяви).

Таким чином, про передачу спірних гуртожитків до статутного фонду відповідача Фонду державного майна України було відомо ще у 1994 році, а тому вказаний орган не був позбавлений права звернення до суду з цього приводу в межах строків позовної давності, передбачених законодавством України.

Вважає позовні вимоги безпідставними, такими, що суперечать нормам чинного законодавства України,  та такими, що не підлягають до задоволення, просить суд в позові відмовити.

       В розпочатому судовому засіданні представникам сторін роз’яснено належні їм права та обов’язки передбачені ст.ст. 22, 27, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

       За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

       Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та думку прокурора, судом встановлено наступне:

       У відповідності до ст.121 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян і держави у судах.

       Відповідно до ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»на органи прокуратури покладено обов’язок щодо представництва в суді інтересів держави у випадку наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій(бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

        Регіональне відділення Фонду державного майна України є державним органом, який створений Фондом державного майна і йому підпорядковується. Відділення в межах повноважень, визначених фондом здійснює державну політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності. Одним і з основних завдань відділення є організація та проведення приватизації майна, що перебуває у державній власності.

       Згідно статуту ВАТ «Тернопільський комбайновий завод», затвердженого загальними зборами акціонерів ВАТ «Тернопільський комбайновий завод»протоколом №1 від 22 серпня 2001 року, засновано у відповідності з рішенням Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 04 квітня 1994 року №70Д шляхом перетворення державного підприємства «Тернопільський комбайновий завод»у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію державних підприємств»№210/93 від 15 червня 1993 року.

Відкрите акціонерне товариство «Тернопільський комбайновий завод», м. Тернопіль вул. Лук’яновича 8 є юридичною особою, яка включена до ЄДРПОУ , ідентифікаційний код 05754502, згідно довідки Головного управління статистики в Тернопільській області.

       Відповідно до відомостей розрахунку вартості основних засобів НВО «Тернопільський комбайновий завод»станом на 01.03.1994 року на балансі заводу перебували гуртожитки, зокрема по вул.С.Бандери,74, Лук’яновича,1,2,3, Бродівська,50,54, які під час корпоратизації підприємства включені та передані на баланс новоствореного ВАТ «Тернопільський комбайновий завод».

     Відповідно до Наказу Мінмашпрому України від 04 лютого 1994 року №156 було затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу станом на 01 березня 1994 року з урахуванням вимог Методики оцінки вартості об’єктів приватизації.

     Відповідно до акту передачі акцій ВАТ «Тернопільський комбайновий завод»державному органу приватизації від 26.12.1994 року Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу та конверсії України передало до Фонду державного майна України ряд документів, в тому числі і акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу «Тернопільський комбайновий завод»від 04.04.1994 року.

     Згідно акту оцінки цілісного майнового комплексу, затвердженого Міністром машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України 04 квітня 1994 року з майна заводу вилучено державний житловий фонд на незазначену суму.

      Відповідно до інструктивного листа №10-25-21463 від 30.12.2005 року Фонду державного майна України, гуртожитки, як об’єкти державного житлового фонду не підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна». Враховуючи відсутність чітких актів законодавства щодо обов’язкової передачі гуртожитків, інших об’єктів державного житлового фонду, що належать державним підприємствам, у комунальну власність, керуючись роз’ясненням Міністерства юстиції України від 20.03.1998 року №11-8-1122, Мінекономіки України від 17.03.1998 року №2323/378 та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.13.19998 року №5-79, органи приватизації включали вартість гуртожитків до вартості цілісних майнових комплексів підприємств, що підлягали приватизації, можуть бути визнані недійсними у судовому порядку.

      Право громадян на житло є пріоритетним, гарантованим та не відчужуваним (ст.47 Конституції України).

      Законність включення шести спірних гуртожитків до цілісного майнового комплексу підприємства та статутного фонду ВАТ «ТКЗ»є предметом дослідження у даній справі.

      Відповідно до ст.4 Житлового кодексу УРСР до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі становлять державний житловий фонд.

      Статтями 127-131 Житлового кодексу УРСР та п.3 «Примірного положення про гуртожитки», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року №208, передбачено, що гуртожитки –це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

      Враховуючи положення ч.2 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна», яка діяла на момент приватизації спірних гуртожитків, дія цього Закону не поширюється на приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фонду, у тому числі гуртожитків, а також об’єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються із державного бюджету, в тому числі об’єктів сфери охорони здоров’я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються; зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації, приватизація державного житлового фонду суб’єктами підприємницької діяльності –юридичними особами, законодавством не передбачена.

     Зазначена обставина свідчить про незаконність внесення спірних гуртожитків до статутного фонду відповідача (їх приватизації відповідачем).

     Виходячи із вищенаведеного, гуртожитки, як об’єкти державного житлового фонду, приватизації не підлягали.

      Такі об’єкти відповідно до ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»за бажанням держаних підприємств, організацій та установ, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких вони знаходились, могли передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону на користь громадян. Вказана стаття також передбачає, що у разі зміни форми власності підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

       Гуртожитки, які у процесі перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство не передавалися до комунальної власності, могли залишатися на балансі товариства, так використовувалися з метою забезпечення житлом працівників товариства, але права включення їх до статутного фонду законодавством не передбачено.

       В ході судового розгляду справи відповідачем не надано суду документів, які підтверджують факт передачі майна (гуртожитків) до статутного фонду, зокрема не видається за можливе встановити і вартість гуртожитків при можливому включенні їх до статутного фонду.  

      Не доведено відповідачем і зміни права державної власності спірних гуртожитків, а відтак спірні гуртожитки на момент розгляду справи перебувають у державній власності.

      Заперечення відповідача на які він посилається у відзиві на позов, не є доказом права власності відповідача на спірне майно, оскільки відповідно до п.2 Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна                                    України від 22.07.1998 року № 450 підтвердження права власності на нерухоме майно при         створенні (перетворенні з державних підприємств) відкритих акціонерних товариств встановлено, що невід'ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства (про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство) в процесі приватизації є акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства.

       На вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства), або  осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, державний орган приватизації видає Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству.

      Визначення вартості статутного фонду господарського товариства, що створюється на основі державного підприємства, здійснюється відповідно до Методики, що затверджується Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 року №36. Відповідно до якої оцінці вартості об'єкта приватизації може передувати його повна інвентаризація, проведена відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 року №158 із подальшими змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України  №897 від 14.09.2005 року –інвентаризація майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), проводиться за рішенням державних органів приватизації (під час корпоратизації - органів, уповноважених управляти державним майном) чи орендодавців. Інвентаризації підлягає все майно державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), чи їх окремих структурних підрозділів, включаючи об'єкти невиробничого призначення, діючі об'єкти, об'єкти та предмети, що передані у прокат, оренду або перебувають на реконструкції, модернізації, консервації, у ремонті, запасі або резерві незалежно від  їх технічного стану, а також зараховані чи не зараховані з різних причин на баланс.

        Головною метою інвентаризації є визначення фактичної наявності й стану майна об'єкта інвентаризації, перевірка фактичної наявності майна з даними бухгалтерського обліку, врегулювання інвентаризаційних різниць та відображення результатів інвентаризації у передаточному балансі. Для проведення інвентаризації майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), утворюється інвентаризаційна комісія за наказом державного органу приватизації про проведення інвентаризації. Державні підприємства, що приватизуються (корпоратизуються), подають на затвердження органу приватизації (під час корпоратизації - органу, уповноваженому управляти державним майном) орієнтовний склад зазначеної комісії. До складу інвентаризаційної комісії включаються керівник і головний бухгалтер підприємства, що приватизується (корпоратизується). Представник державного органу приватизації не може входити до складу інвентаризаційної комісії. Склад інвентаризаційної комісії затверджується державним органом приватизації (під час корпоратизації - органом, уповноваженим управляти державним майном).

        Інвентаризаційні описи у матеріалах справи відсутні, а також відсутні і баланс підприємства на дату інвентаризації при корпоратизації та передаточний баланс, що в свою чергу вказує на неправомірність включення гуртожитків до статутного фонду ВАТ «Тернопільський комбайновий завод».

      Органи приватизації при оцінці майна цілісного майнового комплексу керуються типовими формами документів, затвердженими наказом Фонду державного майна України від 13.06.1994 року №345 «Про затвердження типових форм Реєстру акцій (паїв, часток), що належать державі в майні господарських товариств», а саме Додатком 2 «Відомість вартості державного майна, що не увійшло в статутний фонд господарського товариства». Відповідно до п.1.3 підпункту «Б»вказаного додатку вартість гуртожитків вилучається із акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу.

       Одночасно слід зазначити, що вирішуючи спори, пов'язані з  визнанням  права  власності, відповідно до роз’яснення Вищого арбітражного суду від 02.04.1994 року №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності», слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Таким чином спір, як правило, виникає не про визнання права власності, а про те, яке підприємство (організація) має право повного господарського відання (оперативного управління) державним майном.

       Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

       Одним з основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

         Посилання відповідача на пропуск прокурором трирічного строку позовної давності не приймається судом до уваги, оскільки відповідно до положень ст.83 Цивільного кодексу УРСР Позовна давність не поширюється: на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР; у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги.

        Відповідно до ст.326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

       Власник  має  право витребувати своє майно від особи,  яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, згідно ст.387 Цивільного кодексу України.

       Власник майна може  пред'явити  позов  про  визнання  його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, передбачає ст.392 ЦК України.

        Главою 83 Цивільного кодексу України встановлено набуття, збереження майна без достатньо правової підстави, зокрема положення ст.1212 ЦК України особа,  яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

       Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

       Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

        Відповідно до вимог ст.1213 згаданого вище кодексу набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

       У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

        Враховуючи вище наведене, позовні вимоги прокурора м.Тернополя в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ від імені якого діє Регіональне відділення Фонду державного майна України в Тернопільській області, м.Тернопіль є такими, що підлягають до задоволення, а заперечення відповідача такими, що спростовуються вищенаведеним, та такими, що до уваги судом не приймаються.

        Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33-36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

        1.  Позов задоволити повністю.

        2. Визнати неправомірним включення до статутного фонду ВАТ «Тернопільський комбайновий завод»гуртожитків за адресами: вул.С.Бандери,74, вул.Лук’яновича 1,2,3, вул.Бродівська, 50,54 в м.Тернополі.

         3. Визнати право власності на гуртожитки за адресами: вул.С.Бандери,74, вул.Лук’яновича 1,2,3, вул.Бродівська, 50,54 в м.Тернополі за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в Тернопільській області з моменту включення до статутного фонду.

        4.  Вилучити з незаконного володіння ВАТ «Тернопільський комбайновий завод»гуртожитки за адресами: вул.С.Бандери,74, вул.Лук’яновича 1,2,3, вул.Бродівська, 50,54 в м.Тернополі та передати їх у володіння держави до сфери управління регіонального відділення Фонду державного майна України в Тернопільській області.

       5. Зобов’язати Регіональне відділення Фонду державного майна України в Тернопільській області включити гуртожитки за адресами: вул.С.Бандери,74, вул.Лук’яновича 1,2,3, вул.Бродівська, 50,54 в м.Тернополі в Єдиний реєстр об’єктів державної власності, як майно, що не увійшло до статних капіталів господарських товариств, створених в процесі приватизації, корпоратизації.

        6. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Тернопільський комбайновий завод», м.Тернопіль, вул.Лук’яновича,8 в доход державного бюджету України 85 грн. –державного мита, 118 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

       7. Ухвалу направити сторонам у справі, третій особі - Тернопільській міській раді, м.Тернопіль, вул.Листопадова,5 та Державній виконавчій службі у м.Тернополі, м.Тернопіль, вул.Київська,3а.

 Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний термін з дня підписання рішення.

          Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, протягом десяти днів з дня його підписання 05 грудня 2007 року, через місцевий господарський суд.

 

Суддя                                                                                          Ю.Я. Левандовський