КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.02.2011 № 13/2262
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з’явився
від відповідача: ОСОБА_1. директор, розпорядження №198 від 06.10.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна екологічна інспекція в Черкаській області
на рішення Господарського суду м.Києва від 07.12.2010
у справі № 13/2262 ( .....)
за позовом Державна екологічна інспекція в Черкаській області
до Багатофункціональне обслуговуюче екологічно-комунальне підприємство "Агроекологія"
про стягнення 122971,20 грн. шкоди
СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:
На розгляд Господарського суду Черкаської області передані вимоги Державної екологічної інспекції в Черкаській області до Багатофункціонального обслуговуючого екологічно-комунального підприємства “Агроекологія” про стягнення 122 971, 20 грн. заподіяної шкоди на користь бюджету в особі Державної екологічної інспекції в Черкаській області із зарахуванням вказаної суми на рахунок Червонослобідської сільської ради.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Державною екологічною інспекцією в Черкаській області 22.04.2010 р. проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в КП “Агроекологія”в с. Червона Слобода.
Перевіркою додержання вимог Водного Кодексу встановлено факт самовільного водокористування, тобто без відповідного дозволу. Даний факт підтверджується листом Державного управління з охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області № 4977/03 від 16.08.2010р.
За наслідками перевірки були складені акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 22.04.2010 р., протокол про адміністративне правопорушення від 07.05.2010р. №002580 та постанову про накладення адміністративного стягнення від 11.05.2010р. №002118 стосовно посадової особи –директора КП “Агроекологія”. ОСОБА_1 Згідно квитанції від 11.05.2010р. №38 було сплачено накладений штраф в розмірі 136 грн.
Згідно даних статистичної форми звітності звіту 2-ТП (водгосп) за І-квартал 2010р. БОЕКП “Агроекологія” самовільно використало 27400м3 підземної води, чим порушило вимоги ст. ст. 44, 49 Водного кодексу України, ст. ст. 16, 56 Кодексу України “Про надра”, відповідальність за що передбачена ст. 68 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”.
БОЕКП “Агроекологія” самовільно використовує підземну воду, завдавши матеріальну шкоду державі, згідно з розрахунком Державної Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009р. та зареєстрованої Мінюстом України 14.08.2009р. №767/16783 - в сумі 122 971,20 грн.
Позивач, посилаючись на ст. 69 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”, вважає, що БОЕКП “Агроекологія” зобов’язане відшкодувати шкоду, нанесену природним ресурсам України.
Представник відповідача зазначає, що підприємство здійснило всі необхідні та передбачені законодавством дії, необхідні для отримання дозволу на спеціальне водокористування, але з незалежних від підприємства причин термін виготовлення документів виявився тривалішим. Представником подано копію дозволу на спеціальне водокористування. Відповідач є комунальним обслуговуючим підприємством, вода подається населенню, дитячим садкам, школам, лікарні. Припинити водопостачання підприємство не мало права. Директор КП “Агроекологія” пояснив, що немає його вини у тривалому оформленні документів геологічною службою. Власником мереж водогону є сільська рада і підприємство лише експлуатує ці мережі.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.12.2010 року у справі №13/2262 в позові відмовлено.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивач використав неналежний спосіб захисту порушеного права. Крім цього, відповідач не ухилявся від належного оформлення дозволу на спеціальне водокористування. Оцінка діям дозвільної системи позивачем не дана. Отже, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у заподіянні шкоди.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 07.12.2010 року у справі №13/2262, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Черкаської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник стверджує, що суд передчасно зробив висновки щодо ненадання Позивачем доказів про нанесені збитки у розумінні ст.623 ЦК України. Проте, апелянт вважає, що заявлена вимога про стягнення з Відповідача саме шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, ніяким чином не впливає на загальні правила відшкодування шкоди, визначені у ст.1192 ЦК України. Адже відшкодування завданих збитків являється одним із способів відшкодування особою шкоди. А тому, приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції зробив висновки про відмову у задоволенні позовних вимог не надавши належної оцінки фактичним обставинам справи та зібраним доказам. Натомість відмова була мотивована лише ненаданням доказів про нанесені Відповідачем збитків.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2010 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 02.02.2011 року.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Черкаської області від 07.12.2010 року у справі № 13/2262.
Представник позивача в судове засідання 02.02.2011 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 02.02.2011 року за відсутності представника позивача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
02.06.2003 року між Черврнослобідською сільською радою (власник) та Багатофункціональним обслуговуючим екологічно-комунальним підприємством “Агроекологія” (орендар) було укладено договір передачі в безоплатну оренду комунального майна, системи водозабезпечення с. Ч. Слобода, БОЕКП “Агроекологія”(далі-Договір).
Відповідно до п. 1. 1 Договору власник передає, а Орендар приймає на обслуговування комунальне майно–сільську систему водозабезпечення (надалі систему), (склад і вартість якого визначено відповідно актом прийому-передачі та
передавального балансу системи водозабезпечення, складеного за станом на
14.05.2003 р., вартість якого становить 457018,77 грн., у тому числі: основні фонди за залишковою вартістю 22025,00 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що Державною екологічною інспекцією в Черкаській області 22.04.2010 р. проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в КП “Агроекологія” в с. Червона Слобода.
За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 22.04.2010 р., яким встановлено, що водопостачання відповідачем здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування від 06.11.2008 року терміном дії до 31.12.2009 року. На момент перевірки встановлено, що користування водою з 31.12.2009 року здійснюється без дозволу на спеціальне водокористування , що є порушенням ст. ст. 44, 48 Водного кодексу України.
Міністерством охорони навколишнього природного середовища України складено протокол про адміністративне правопорушення від 07.05.2010р. №002580 та постанову про накладення адміністративного стягнення від 11.05.2010р. №002118 стосовно посадової особи –директора КП “Агроекологія” ОСОБА_1 Згідно квитанції від 11.05.2010р. №38 було сплачено накладений штраф в розмірі 136 грн.
Державне управління з охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області листом № 4977/03 від 16.08.2010р. повідомило позивача про те, що в період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року у відповідача був відсутній дозвіл на спеціальне водокористування.
05.10.2009 року відповідачем було надіслано позивачу лист №222, в якому відповідач просив продовжити дозвіл на спеціальне водокористування від 06.11.2008 року, який діє до 31.12.2009 року.
02.11.2009 року відповідачем було надіслано ДП “Центрукргеологія” лист №229, в якому відповідач просить для продовження дії дозволу на спеціальне водокористування погодити умови на спеціальне водокористування підземними водами.
04.11.2009 року ДП “Центрукргеологія” надіслано відповідачу листа від №604/08-04, в якому повідомлялось, що матеріали на оформлення висновку для отримання дозволу на спеціальне користування отримані 02.11.2009 року та передані в роботу.
27.04.2010 року ДП “Центрукргеологія” було направлено відповідачу гідрогеологічний висновок для погодження умов на спеціальне водокористування підземними водами.
17.05.2010 року Державним управління охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області було видано дозвіл на спеціальне водокористування відповідачу, терміном дії до 31.12.2012 року.
Позивач зазначає, що відповідач самовільно використовує підземну воду, завдавши матеріальну шкоду державі, згідно з розрахунком Державної Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009р. та зареєстрованої Мінюстом України 14.08.2009р. №767/16783 - в сумі 122 971,20 грн. В зв’язку з чим, посилаючись на ст. 69 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”, позивач вважає, що відповідач зобов’язане відшкодувати шкоду, нанесену природним ресурсам України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Згідно пункту 9 статті 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Згідно ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, воно здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових та інших державних і громадських потреб.
За ст. 49 Водного кодексу України видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреб у воді, погодженого з державними органами. Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно норм статті 50 Водного кодексу України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.
Статтею 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001, № 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" спеціальне використання природних ресурсів здійснюється за наявності дозволу, що видається відповідним державним органом згідно з Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.92 N 459 (з подальшими змінами і доповненнями), за наявності заявки підприємства, а також документа, що засвідчує внесення плати.
Згідно з пунктом 8 названого Положення спори щодо відмови у погодженні клопотання або видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів вирішуються в порядку, передбаченому статтею 67 Закону. Тому у разі відмови у видачі такого дозволу або неодержання відповіді у встановлений термін від державного органу, який уповноважений видавати дозвіл, заінтересоване підприємство має право звернутися до господарського суду із заявою про спонукання названого органу видати такий дозвіл. Попереднє звернення зі скаргою до вищого за підпорядкованістю державного органу у такому випадку не є обов'язковим. Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів може бути скасовано органом, який його видав. У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід враховувати, зокрема, вимоги пункту 6 згаданого Положення, де встановлено вичерпний перелік підстав, з яких може бути скасовано дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів. Господарському суду слід у рішенні встановлювати строк для видачі дозволу.
Використання природних ресурсів без відповідного дозволу є самовільним. За змістом статей 68, 69 Закону заподіяні державі внаслідок такого використання збитки підлягають відшкодуванню незалежно від сплати збору за спеціальне використання природних ресурсів. Розмір цих збитків обчислюється на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик. ( п. 4.5.2. Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 27.06.2001, № 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища").
Згідно норм статті 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.
Відповідно до норм статті 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
Згідно норм статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.95 року N 37, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.06.95 року за N 162/698 затверджена Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Збитки при самовільному водокористуванні розраховуються відповідно до норм розділу 6 даної Методики.
Відповідно до п. 4 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затверджених наказом Мінекобезпеки України N 37 від 18.05.95 р., з наступними змінами та зареєстрованого в Мінюсті України 01.06.95 р., шкода заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації юридичними та фізичними особами, в тому числі іноземними, як правило, в повному обсязі, без застосування норм зниження розміру стягнення і незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відповідальність юридичних і фізичних осіб настає внаслідок порушення ними встановлених умов водокористування, а саме: самовільного водоспоживання, тобто забору води з поверхневих чи підземних джерел без дозволу на спец водокористування.
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається, зокрема, нормами Цивільного кодексу України, а саме - статтею 1166, то правовідносини між сторонами у даній справі виникли з приводу заподіяння шкоди.
Для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природно - ресурсного, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки необхідна наявність таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю), шкодою та виною відповідача.
Як вже зазначалось вище, водопостачання відповідачу здійснювалось на підставі дозволу на спеціальне водокористування від 06.11.2008 року терміном дії до 31.12.2009року.
Листами від 05.10.2009 року №222, від 02.11.2009 №229 та від 04.11.2009 року №604/08-04 підтверджується факт, що відповідачем було здійснено всі необхідні та передбачені законодавством дії, які необхідні для отримання дозволу на спеціальне водокористування, але з неналежних від підприємства причин термін виготовлення документів виявився тривалим.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність вини відповідача у заподіянні шкоди.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Черкаської області у справі № 13/2262 від 07.12.2010 року відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Черкаській області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 07.12.2010 року у справі №13/2262 залишити без змін.
Матеріали справи № 13/2262 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді