ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
11.09.06 Справа № 9/530н-ад
Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом
Державного підприємства «Свердловантрацит», м. Свердловськ Луганської області
до Державної податкової інспекції у м. Свердловську
про визнання нечинним рішення
в присутності представників:
від позивача –Портнова О.В., гол.економіст, дов. № 14-27д від 05.01.05, Гейко І.Х., гол.бухгалтер, дов. № 14-148д від 10.02.06, Степаненко О.А., нач.юрид.відділу, дов. № 14-146д від 10.02.06,
від відповідача –Баранова С.О., в.о. нач.юрид.відділу, дов. № 7 від 05.06.06.
Суть спору: позивачем заявлена вимога про визнання нечинним рішення № 000088 від 14.07.06р.ДПІ у м. Свердловську про застосування адміністративного арешту активів платника податків, як таке, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.
Відзивом на позовну заяву від 03.08.06р. № 12772/10 відповідач, ДПІ у м. Свердловську, просить у задоволенні позову відмовити, виклавши таке.
1. Предметом цієї справи є рішення про застосування адміністративного арешту активів позивача, яке було прийняте з огляду на норми чинного законодавства, зокрема:
* Відповідно до пп. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (далі –Закон 2181) адміністративний арешт активів платника податків є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу;
* Підпунктом «е»9.1.2 цієї статті передбачено, що арешт активів може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з обставин, у т.ч. коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, здійснює дії з переведення активів за межі України, їх приховування або передачі іншим особам.
Активами платника податків за змістом п. 1.7 ст. 1 Закону 2181 є кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.
2. Відповідно до пп. «е»9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону 2181 обставиною для застосування арешту активів є наявність податкового боргу у платника податків при здійсненні ним дій з переведення активів за межі України. Цією нормою не встановлюється мета переведення, а саме приховування або передача третім особам.
3. Щодо доводу позивача про повторне накладання адмінарешту за підставами накладання попередніх адміністративних арештів.
Для здійснення кожної експортно-імпортної операції позивачем було укладено окремі контракти з різними контрагентами. У зв’язку з цим підставою для прийняття рішення від 14.07.06р. № 000088 про наявність обставин, які є підставою для застосування арешту у вигляді зупинення операцій на рахунку по цій справі стали: наявність податкового боргу у позивача під час здійснення переведення активів за межі України на підставі укладеного контракту № 2006/60 від 18.05.06р. з ТОВ «ПСП»«Дорпромсервіс»РГООИ «Ніка».
Щодо прийняття інших рішень –при прийнятті рішення податкового органу № 000086 від 16.06.06р., відповідач вважає підставою для його винесення наявність податкового боргу у позивача під час здійснення переведення активів за межі України на підставі укладеного контракту № 172 від 29.12.06р. з «Юнікрест ЛЛС»; при прийнятті рішення № 000087 від 26.06.06р. підставою стала наявність податкового боргу у позивача під час здійснення переведення активів за межі України на підставі укладеного контракту № 270519276/06-2661 від 10.03.06р. з іншим контрагентом.
4. Позивач посилається на пп. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 Закону 2181 щодо його права здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, однак відповідач наполягає на тому, що відповідно до пп. 9.1.2 «е»п. 9.1 ст. 9 Закону 2181 арешт активів може може бути застосовано незалежно від того, підлягає операція платника податків з активами узгодженою з податковим органом чи вона не обов’язкова.
5. Щодо доводу позивача стосовно того, що він здійснював продаж товарів, а не переведення активів за межі України, їх приховування або передачу іншим особам відповідач зазначає, що активами платника податків за змістом п. 1.7 ст. 1 Закону 2181 є кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній особі за правом власності або повного господарського відання.
Крім того, рішення, що оскаржується, діяло в межах строку, передбаченого пп. 9.3.3 п. 9.3 ст. 9 Закону 2181 (96 годин).
Оцінивши доводи позивача та відповідача і надані докази, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до пп. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 Закону 2181 адміністративний арешт активів платника податків є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.
Дійсно, відповідно до пп. «е»9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону 2181 для застосування арешту активів (у спірних правовідносинах за цією справою) необхідні наявність податкового боргу у платника податків при здійсненні ним дій з переведення активів за межі України.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що чинним законодавством поняття «переведення»чітко не визначене і може включати всі можливі варіанти, внаслідок яких активи платника податків опиняються за межами України. Але в основу рішення податкового органу, а тим більше суду, не може бути покладене лише припущення.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій»суди при здійсненні правосуддя повинні забезпечувати на засадах верховенства права захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Щодо прав і законних інтересів позивача.
Відповідно до пп. 8.6.1 «а»п. 8.6 ст. 8 Закону 2181 платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має право здійснювати вільне розпорядження ними, за виключенням операцій, які потребують письмовому узгодженню з податковим органом, у т.ч. продажу готової продукції, товарів та товарних запасів за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.
Під податковою заставою розуміється спосіб забезпечення податкового зобов’язання платника податків, яке не погашено у відповідний строк. В силу податкової застави орган стягнення має право у разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов’язання погасити його за рахунок вартості заставного майна переважно перед іншими кредиторами.
Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.05р. № 2-рп/2005 положення пп. 8.2.2 Закону 2181 визнані неконституційними в частині розповсюдження права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу. Тому з 24 березня 2005 року пп. 8.2.2 вже не діє, а до активів податкового боржника повинен застосовуватися індивідуальний підхід, який враховує суму податкового боргу.
Таким чином узгодження операцій з податковим органом стосується не всіх активів, а лише тих, які з урахуванням суми податкового боргу перебувають у податковій заставі.
Після 24.03.05р. податкова застава у сумі податкового боргу відповідача не була зареєстрована, тому твердження податкового органу про те, що вугільна продукція на момент прийняття спірного рішення знаходилась у податковій заставі відповідачем документально не підтверджено.
Щодо поняття «переведення активів за межі України».
Позивач здійснює підприємницьку діяльність з видобутку та реалізації вугільної продукції, у т.ч. на експорт, відповідно до правил, встановлених Митним кодексом України. Суд вважає, що не може бути дискримінації щодо реалізації продукції позивача за грошові кошти за звичайними цінами іноземним підприємствам по відношенню до реалізації продукції позивача за грошові кошти за звичайними цінами українським покупцям. Така дискримінація суперечить приписам пп. 8.6.1 «а»Закону 2181, згідно якому платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, взагалі має право здійснювати вільне розпорядження ними, у т.ч. у разі продажу готової продукції, товарів та товарних запасів за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, не зважаючи на те, де платник податків реалізує свою продукцію –на території України чи за її територією.
Щодо повторності накладення адміністративного арешту.
Відповідно до пп. 9.7 Закону 2181 у разі коли активи платника податків звільняються з-під адміністративного арешту у зв’язку із закінченням граничного строку його застосування, повторне накладення адміністративного арешту за підставами накладення першого адміністративного арешту не дозволяється.
16.06.06р. позивачем вже було прийняте рішення № 000086 про застосування адміністративного арешту.
Підставами накладення адміністративного арешту за рішенням від 16.06.06р. були:
· наявність податкового боргу у позивача;
· наявність переведення активів за межі України.
Підставами для накладення адміністративного арешту за рішенням податкового органу № 000088 від 14.07.06р., яке оспорюється за цією справою, є:
· наявність податкового боргу у позивача;
· наявність переведення активів за межі України.
Враховуючи такі обставини, суд погоджується з доводами позивача про повторність накладення адміністративного арешту за оспорюваним рішенням.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що позовна вимога підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ст. 94 КАС України з Державного бюджету України стягуються судові витрати на користь позивача.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинним рішення податкового органу № 000088 від 14.07.06р. про застосування адміністративного арешту активів платника податків, як таке, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.
3. Стягнути з Державного бюджету України з рахунку 31111095600006, банк –УДК в Луганській області, одержувач –ВДК Ленінського р-ну м. Луганська, МФО 804013, код 24046582, КБК 22090200, символ звітності 095, на користь позивача, державного підприємства «Свердловантрацит», код ЄДРПОУ 32355669, 94800, Луганська обл., м. Свердлогвськ, вул. Енгельса, 1, на рахунок 26005301220740 у філії відділення Промінвестбанку в м. Свердловську, МФО 304472, судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 18.09.2006р.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.Г.Ворожцов