ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.02.11р.Справа № 15/19-10

За позовом  Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Слобідка, Косівського району, Івано-Франківської області 

до  Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", м.Дніпропетровськ  

про визнання недійсним договору              

Суддя  Петренко Н.Е.

Представники:

  від позивача:ОСОБА_2, довіреність  № б/Н від 06.09.10р.

  від відповідача: Пилипчук С.В.,  довіреність № 3515 від 07.09.09р. 

СУТЬ СПОРУ:

           Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 18.11.10р. порушено провадження у справі № 21/129 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", м. Дніпропетровськ (далі - відповідач)  про визнання  недійсним договору №IFWA5Н/5 про надання овердрафтного кредиту від 29.07.08р.

                    Ухвалою  господарського  суду  Івано-Франківської  області від  08.12.10р. передано справу № 21/129 за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області.

       Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.10р. прийнято справу № 21/129 до провадження, далі справа № 15/19-10, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 18.01.11р.

       Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною вимогою відповідача про повернення суми кредиту, відсотків та неустойки за вищезазначеним договором в часи настання світової  фінансової кризи та не відповідності договору вимогам Цивільного кодексу України.

                    Відповідач проти задоволення позовних вимог позивача заперечує, зазначаючи на їх необґрунтованості та безпідставності. Так, відповідач вказує на те, що при укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору.

      Дослідивши подані документи, 15.02.11р. у судовому засіданні оголошено перерву до 15:00 години.

            Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

          За згодою представників сторін, в судовому засіданні 15.02.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення згідно зі ст. 85 ГПК України.

     Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши подані докази, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

      29.07.2008 року між відповідачем та позивачем укладено додаток 7 від 29.07.08р. до договору банківського рахунку № IFWA5Н/5 про надання овердрафтного кредиту на термін безперервного користування (далі - додаток до Договору), відповідно якого відповідачем було надано позивачу  кредит лімітом 10 000,00 грн.

       Відповідно до підпункту 1.5. розділу 1 додатку до Договору позивач сплачує відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно з пп. 3.1, 3.2, 3.3 цього додатка до Договору.

          Підпунктом 3.1. розділу 3 цього додатка до Договору передбачено, що за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на картковому рахунку позивача після закриття банківського дня позивач сплачує відсотки, виходячи з диференційованої процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом і встановлений  у розділі 4 цього додатка до Договору.

          Крім того, п.3.2 розділу 3 цього додатка до Договору встановлено, що відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України у разі порушення позивачем будь-якого із зобов'язань з погашення кредиту, передбачених цим додатком до Договору, позивач сплачує відповідачу відсотки за користування кредитом у розмірі подвійної облікової ставки річних інтервалу "16-30 днів" від суми залишку непогашеної заборгованості.

          Також,  п.3.3 розділу 3 цього додатка до Договору встановлено, що сплата відсотків за користування кредитом, розрахованих згідно з пп. 3.1, 3.2 цього додатка до Договору, здійснюється в порядку, визначеному в пп. 1.11, 2.3 цього додатка до Договору. Відсотки, не сплачені після закінчення періоду безперервного користування кредитом, вважаються простроченими.

     Як вважає позивач, спірний договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність відповідача: ні за невиконання, ні за неналежне виконання відповідачем умов договору, що є суттєвою  умовою, тому договір в цілому, суперечить ч. 1 п. 9  ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Відповідно до зазначеного пункту договір про надання фінансових послуг обов'язково має містити положення про відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

    Позивач зазначає про те, що в  пп. 1.12.4 цього додатку до Договору передбачені дискримінаційні правила щодо зміни та розірвання договору.

       Крім того, позивач зазначає про те, що безпідставна вимога відповідача про повернення наданої йому суми ставить позивача в скрутне фінансове становище, що є несправедливим, оскільки  в країні  на даний час економічна криза.

           Відповідач з вимогами позивача не згоден, зазначає про те, що при укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору.

          Як зазначає відповідач, позивачем визнано всі умови договору, тим більше, до моменту подання даної позовної заяви з його боку будь-яких вимог до банку чи яких-небудь пропозицій змінити умови договору в будь-якій частині не надходило.  Надаючи грошові кошти позивачеві, банком було задоволено його потреби у повному обсязі, надавши йому в користування кредитні грошові кошти. Таким чином, позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав, оскільки кредит ним отримано в повному обсязі та використано на необхідні цілі.

       Крім того, відповідачем надано рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29.06.2010р. по цивільній справі № 2-709/10 за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 20 827,75 грн., який задоволено в повному обсязі. У зазначеному рішенні встановлено, що за вказаним кредитним договором позивач належним чином не виконав своїх зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 11.03.10р. його заборгованість становила 20 827,75 грн., з якої  10 230,80 грн. заборгованість за кредитом, 6 565,05 грн. - прострочені відсотки, 3 720,45 грн. - пеня за несвоєчасне виконання  зобов'язань за договором. Дане рішення  набрало законної сили та оскарженню зі сторони позивача не підлягало.

       Отже, виходячи з вищенаведеного, господарський суд вважає позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

        Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

          Відповідно  до  статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України ).

          Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

          Договір відповідно до цивільного законодавства України є різновидом правочину.

          Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

          Виходячи з положень ст. 215 Цивільного кодексу України та згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в п. 7 постанови N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

       Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог,  які встановлені ст. 203 Цивільного Кодексу України, а саме:

     1. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

         2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

         3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

         4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

    5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

       6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

    Недійсним  є  правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

    Відповідно до вимог ч. 3  ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          Частиною 1 ст. 238 Цивільного кодексу України регламентовано, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

   Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений  представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

        Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі (ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України), тобто даний Кредитний договір є договором, для якого письмова форма є обов'язковою.

   Статтею 1055 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

       Надавши  правову  оцінку  спірному  кредитному  договору,  господарський   суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки спірний договір був підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності  в силу вільного волевиявлення учасників договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується виконанням сторонами зобов'язань по цьому договору (відповідачем надано позивачу кредит, а позивач після отримання кредиту здійснював оплату кредиту та процентів за користування кредитом).          

       На підставі вищевикладеного,  керуючись ст. ст.6,  203, 207, 215, 238, 241, 626, 627,1055 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 345 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 36, 43, 44, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

Позивачу в задоволені позову –відмовити.        

Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскаржене протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя Н.Е. Петренко

Повне рішення складено 15.02.11р.