Справа № 2-1574 /09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2009 р. м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Коробенка С. В.

при секретарі Маршалюк К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та індексу інфляції,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2009 року Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги наступним.

10 жовтня 2007 року Кагарлицьким районним судом Київської області винесено вирок в якому визнано винним ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України та стягнув з нього на користь ОСОБА_1 21538, 65грн. матеріальної шкоди та 40000 гри. моральної шкоди.

Після винесення 10.10.2007 року Кагарлицьким районним судом Київської області вироку який набрав чинності 12.12.2007 року у відповідача виникло грошове зобов’язання відповідно до ст. 11 ЦК України в якій зазначено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки, а також - відповідно до ст. 11 ЦК України, в якій прямо зазначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

04 січня 2008 року на підставі вищезазначеного вироку видано виконавчий лист № 1-51/2007 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 538, 65 грн. матеріальної шкоди та 40 000 грн. моральної шкоди а всього 61538, 65грн.

На підставі зазначеного виконавчого листа, у відділі державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження. На запит представника позивача від 26.01.2009 року відділом Державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції м. Киева надано відповідь за № 6/24 від 10.02.2009 року, що виконавчий лист Кагарлицького районного суду Київської області боржником не виконано, сума боргу є незмінною та становить 61538.65грн.

Посилаючись ст. 11, ст. 509, ч. 1 ст. 625, ч.2 ст. 625, ЦК України Позивач вказує на те, що обов’язок Відповідача сплатити Позивачу є цивільним зобов’язанням, яке виникло з рішення суду, а тому до нього можуть бути застосовані норми Цивільного кодексу України, пов’язані із покладенням на боржника відповідальності за прострочення зобов’язання ( ст. 625 ЦК України).

При цьому прострочення виконання зобов’язання на думку Позивача відраховується з наступного дня після визначеної державним виконавцем дати для добровільного виконання обов’язку - з 29.01.2008р.

Виходячи із зазначених міркувань, Позивач вважає що з Відповідача підлягає стягненню крім основної заборгованості (за вироком суду) - втрата вартості грошей з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних на загальну суму в розмірі 20 304 гривень 46 копійок.

Відповідач та його представник у судовому засіданні проти позову заперечували, наголошуючи на тому, що у резолютивній частині вироку суду від 10.10.2007р. прийнято рішення про стягнення з Відповідача сум на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а не зобов’язання Відповідача сплатити відповідні кошти у відповідні терміни. Тому, на думку Відповідача та його представника, факт прострочення зобов’язання відсутній.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Так судом встановлено, що вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 10 жовтня 2007 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та стягнуто з нього на користь ОСОБА_1 21538, 65 грн. матеріальної шкоди та 40000 гри. моральної шкоди.

Разом з тим, суд не може погодитись із позицією Позивача про те, що зобов’язання щодо сплати вказаних грошових сум у Відповідача з’явилось на підставі вироку суду та після набрання ним чинності.

На думку суду, вказані зобов’язання випливають з факту заподіяння матеріальної та моральної шкоди, лише наявність якого була встановлена вироком суду.

Відповідно до статей 1166, 1167 ЦК України, майнова шкода та моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Таким чином, зобов’язання відшкодувати завдану шкоду виникло не з судового рішення, на що посилається Позивач, а безпосередньо з зазначених вище положень Цивільного кодексу України.

Вирішення судом питання про примусове стягнення з Відповідача зазначених сум пов’язане з реалізацією Позивачем свого права на судовий захист цивільного права -відшкодування завданої шкоди ( ст. 16 ЦК України), а тому не пов’язане з встановленням для Відповідача нових прав та обов’язків.

У підтвердження цього, саме формулювання резолютивної частини вироку від 10.10.2007р. Кагарлицького районного суду Київської області не містить встановлення для Відповідача нового обов’язку сплатити грошові суми, а містить вимогу «стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1.» відповідні суми матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

З огляду на це, відносини в порядку виконання вироку суду в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача матеріальної та моральної шкоди, в тому числі - встановлення державним виконавцем строку для добровільного виконання судового рішення - не є цивільно-правовими, оскільки в цих відносинах відсутній принцип диспозитивності (вільне волевиявлення) та юридичної рівності сторін.

Саме тому суд не поділяє думку Позивача про те, що строк виконання Відповідачем грошового зобов’язання встановлений чи то вироком суду, чи то постановою державного виконавця, в якій зазначений строк для добровільного виконання судового рішення.

З огляду на це, посилання Позивача на факт прострочення Відповідачем виконання свого цивільного обов’язку в межах обгрунтувань, викладених у позовній заяві, є безпідставними, а тому, відповідно, суд не має приводів для покладення на Відповідача відповідальності за прострочення ним виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У зв’язку з відмовою у задоволенні основних позовних вимог, відповідно до ст. 88 ЦПК України не підлягають задоволенню вимоги Позивача щодо покладення на Відповідача понесених судових витрат.

Керуючись ст. 1, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 57-60, 88, 169, 208, 209, 212-215, 218, 223 Цивільного процесуального кодексу У країни, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви протягом десяти днів з дня проголошення рішення або протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.