КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.02.2011 № 34/426 (27/223-10)
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдєєва П.В.
суддів:
За участю представників:
від Прокуратури м.Києва: Лиховид О.С. – прокурор відділу,
від Харківської міської ради: Стаматіна М.В. – представник за довіреністю,
від ПАТ „Земельний банк”: представник не з’явився,
від Національного банку України: Шевченко П.В., Дучева Д.Д. – представники за довіреностями,
від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: Шевченко П.В. – представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради
на рішення Господарського суду м.Києва від 01.11.2010
у справі № 34/426 (27/223-10) ( .....)
за позовом Харківської міської ради
до 1.Публічного акціонерного товариства „Земельний банк”, 2.Національного банку України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Національного банку України – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання нікчемними договору застави майнових прав та додаткового договору до нього, визнання недійсним розпорядження управління НБУ в Харківській області та відновлення неправомірно списаних коштів у сумі 9998751,3 грн.
за участю Прокуратури м.Києва,
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2009 року Харківська міська рада звернулася з позовом про: визнання нікчемними договору застави майнових прав № 15/11 від 25.06.2010 року (далі –Договір застави) та додаткового договору від 28.07.2010р. про внесення змін до Договору застави, укладених між Банком та Національним банком України; визнання недійсним розпорядження Управління Національного банку України в Харківській області від 30.07.2010р. № 274-р “Про списання простроченої заборгованості ПАТ “Земельний банк”; відновлення порушеного права Харківської міської ради на грошові кошти, які знаходяться на її депозитному рахунку, для чого зобов’язати Управління Національного банку України в Харківській області відновити неправомірно списані грошові кошти в сумі 9 998 751,3 грн. на накопичувальному рахунку 3207 Банку в Управлінні Національного банку України в Харківській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має грошові кошти місцевого бюджету, які знаходяться на депозитному рахунку в Банку та не були своєчасно повернені останнім територіальній громаді; 25.06.2010р. між Національним банком України в особі начальника Управління Національного банку України в Харківській області Качука Володимира Вікторовича, що діяв на підставі довіреності від 18.06.2009 року, як “Заставодержателем”, з однієї сторони, та Банком в особі тимчасового адміністратора ОСОБА_1, яка діяла на підставі постанови правління Національного банку України від 11.05.2010 року №231, як “Заставодавцем”, був укладений договір застави майнових прав №15/11, предметом якого є майнові права на надходження (грошові кошти) на кореспондентський рахунок заставодавця в рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором №15 від 06.11.2008 року та за будь-якими додатковими угодами до нього. Майнові права оцінені у суму 65 950 000 грн.. Позивач вважає, що даний Договір застави є нікчемним, оскільки: він не відповідає приписам статті 3 Закону України “Про заставу”; відсутній предмет застави щодо якого укладений спірний Договір застави, позаяк кошти, які надходять на кореспондентський рахунок Банку не є виключною власністю Банку, а є власністю клієнтів, яким Банк надає послуги по веденню поточних рахунків та є власністю вкладників, які мають депозитні договори. Одним із таких вкладників є позивач - Харківська міська рада. Особа не має права розпоряджатись власністю, що їй не належить, а тому Банк не мав права надавати в заставу майнові права на грошові кошти, які знаходились на його кореспондентському рахунку; порушені вимоги частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України щодо представництва, оскільки ОСОБА_1 діючи від імені Банку одночасно була представником і Національного банку України; оспорюваний правочин порушує публічний порядок, позаяк був укладений з метою надати всупереч приписам законодавства перевагу одному кредиторові (НБУ за кредитом рефінансування) перед іншими кредиторами (в т.ч. і позивачем, як власника депозитного вкладу) під час заборони на стягнення; під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів Банку Управління НБУ в Харківській області, керуючись спірним Договором застави, видало оспорюване Розпорядження, яким зобов'язало головного бухгалтера – начальника відділу організації бухгалтерського обліку Круголь С.А. здійснити безспірне списання коштів з кореспондентського рахунку Банку, що суперечить статтям 2, 85 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Отже, дане Розпорядження відповідно до статті 58 Закону України “Про заставу” підлягає визнанню судом недійсним; відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України за наслідками недійсних правочинів сторони мають бути повернені у первісний стан.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.11.2010р. у справі №34/426(27/223-10) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що:
- суд допустив грубі порушення вимог процесуального права, а саме: ст.ст.22, 87 ГПК України (щодо права позивача завчасно знати про дату, час та місце розгляду справи та приймати участь у судовому засіданні), ст.43 ГПК України (щодо обов’язку суду створити сторонам умови для розгляду справи), ст.85 ГПК України (в частині імперативного встановленого обов’язку про складання повного рішення у 5-ти дений термін) та ст.821 ГПК України (щодо дотримання таємниці нарадчої кімнати, оскільки перебування в ній 22 дні поспіль, розглядав та вирішував низку інших судових справ);
- суд порушив норми матеріального права, а саме: не застосував норми ст.ст.216,228,237,238 Цивільного кодексу України, ст.ст.64,65 Закону України „Про Національний банк України”, ст.12 Закону України „Про державну службу”, ст.1,5 Закону України „Про боротьбу з корупцією”, ст.58 Закону України „Про заставу”; неправильно застосував вимоги ст.ст.2,73,75,76,78, ч.ч.3,4 ст.80, ч.3 ст.85 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст.3,49 Закону України „Про заставу”, ч.4 ст.1066, ст.1074 Цивільного кодексу України; допустив невідповідність висновків (стосовно відсутності обмежень щодо представництва різних юридичних осіб однією особою при здійсненні правочинів за наявності конфлікту інтересів) встановленим обставинам справи.
Національним банком України надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Іншими представниками сторін не надано відзивів на апеляційну скаргу.
Ліквідатором ПАТ „Земельний банк” було подано клопотання, в якому просив суд розглянути справу у відсутності представника ПАТ „Земельний банк”. Також, в даному клопотанні зазначив, що він підтримує доводи Національного банку України, які викладенні у відзиві.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.03.2007р. між Банком в особі Голови правління Іванової Вікторії Леонідівни, яка діє на підставі Статуту Банку та Харківською міською радою (Вкладник) в особі Заступника міського Голови –директора Департаменту бюджету і фінансів Таукешевої Тетяни Дауледкіріївни, яка діє на підставі Положення та рішення 20 сесії Харківської міської ради 24 скликання від 14.04.2004 № 38/04 “Про розміщення коштів міського бюджету на депозитних рахунках в установах банків” міської ради 24 скликання від 14.04.2004 № 38/04 “Про розміщення коштів міського бюджету на депозитних рахунках в установах банків” був укладений договір банківського вкладу № 02-07/Д, відповідно до умов якого Вкладник вносить, а Банк приймає тимчасово вільні кошти в сумі 2 000 000 грн. на рахунок № 254650027359 строком на 10 місяців до 27.12.2007р.
В подальшому, між Банком в особі Голови правління Іванової Вікторії Леонідівни, яка діє на підставі Статуту Банку та Харківською міською радою (Вкладник) в особі Заступника міського Голови – директора Департаменту бюджету і фінансів Таукешевої Тетяни Дауледкіріївни, яка діє на підставі Положення та рішення 20 сесії Харківської міської ради 24 скликання від 14.04.2004 № 38/04 “Про розміщення коштів міського бюджету на депозитних рахунках в установах банків” та рішення І сесії Харківської міської ради 5 скликання від 19.04.2006 № 6/06 “Про затвердження першого заступника, заступників Харківського міського голови та керуючого справами виконкому” був укладений депозитний договір № 04-07/Д від 07.03.2007р., відповідно до умов якого Вкладник розміщує вільні грошові кошти, а Банк приймає вклад і зобов’язується виплатити Вкладнику суму вкладу та проценти на нього на умовах та в порядку, встановлених цим Депозитним договором.
Колегією суддів встановлено, що 12.08.2010р. Господарський суд Харківської області рішенням у справі № 66/274-10 стягнув з Банка на користь позивача 20 310 150 грн. вкладу, 2 526 248,79 грн. боргу та 148 774,64 грн. пені за договором банківського вкладу № 02-07/Д від 02.03.2007р. та депозитним договором № 04-07/Д від 07.03.2007р., а в частині позову у сумі 40 871,78 грн. – відмовлено.
06.10.2010р. ліквідатор Банку Угрюмов О.М. листом про надання інформації № 02-15/2-281 повідомив про те, що вимоги позивача на суму 22 985 173,43 грн. було акцептовано та внесено до 7 черги вимог кредиторів (а.с.22).
Отже, з викладеного випливає, що позивач є кредитором Банку 7 черги за вищевказаними депозитними договорами. Таким чином, апелянт реалізував в передбаченому порядку своє право на повернення коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.11.2008р. між Національним банком України (Кредитор) в особі начальника Управління НБУ в Харківській області Качука Володимира Вікторовича, який діє на підставі Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України і довіреності від 11.07.2006 та Банком (Позичальник) в особі Голови правління Іванової Вікторії Леонідівни, яка діє на підставі Статуту Банку був укладений кредитний договір № 15 (далі –Кредитний договір), відповідно умов якого Кредитор надає Позичальнику кредит на суму 50 000 000 грн. на термін з 06.11.2008 до 26.08.2009 з оплатою 17% річних. Базова кількість днів для нарахування процентів – 365.
11.05.2010р. постановою Правління Національного банку України № 231 “Про призначення тимчасової адміністрації у Банку” в Банку призначена тимчасова адміністрація строком на шість місяців з 12.05.2010 до 11.11.2010. Тимчасовим адміністратором Банку призначено службовця Національного банку України - заступника начальника Управління Національного банку України в Харківській області Грішину Ніну Леонідівну. З метою створення сприятливих умов для стабілізації фінансового стану Банку уведений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на три місяці - з 12.05.2010 до 11.08.2010.
11.05.2010р. Національний банк України видав наказ № 214-К, у якому зазначено, що згідно постанови Правління Національного банку України № 231 “Про призначення тимчасової адміністрації у Банку” відрядити для участі у процедурі тимчасової адміністрації у Банку заступника начальника управління Грішину Ніну Леонідівну зі збереженням за нею місця роботи, заробітної плати, премій та інших виплат, передбачених системою оплати праці за основним місцем роботи на період з 12.05.2010 до 11.11.2010.
Відповідно до ст.73 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу, до яких відносяться, зокрема, призначення тимчасової адміністрації.
Рішення Національного банку України щодо призначення тимчасової адміністрації є виконавчим документом.
Згідно із ст. 75 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію у разі загрози платоспроможності банку.
Національний банк України має право призначити тимчасову адміністрацію банку у разі:
1) двох або більше порушень банком законних вимог Національного банку України;
2) зменшення розміру регулятивного капіталу банку на 30 відсотків протягом останніх 6 місяців;
3) якщо банк протягом 5 робочих днів не виконує 10 і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань;
4) арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників банку;
5) вчинення банком дій щодо приховування рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів;
6) необгрунтованої відмови банку у наданні документів чи інформації, передбачених цим Законом, уповноваженим представникам Національного банку України;
7) наявності публічного конфлікту у керівництві банку;
8) наявності клопотання банку про призначення тимчасової адміністрації;
9) здійснення банком операцій з високим рівнем ризику, які призвели або можуть призвести до втрати активів або доходів;
10) порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів.
Тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення.
Керівником тимчасової адміністрації є тимчасовий адміністратор, який призначається Національним банком України. Національний банк України має право призначити одну й ту саму особу тимчасовим адміністратором двох і більше банків.
Національний банк України має право на період тимчасової відсутності тимчасового адміністратора уповноважити на виконання його функцій особу, яка відповідає вимогам, встановленим цим Законом до тимчасового адміністратора.
Національний банк України призначає тимчасову адміністрацію на термін до одного року.
Згідно зі статтею 76 Закону України “Про банки і банківську діяльність” тимчасовим адміністратором може бути службовець Національного банку України.
З викладених правових норм випливає, що Національний банк України правомірно, в межах діючого законодавства, призначила тимчасовим адміністратором Банку службовця Національного банку України - заступника начальника Управління Національного банку України в Харківській області Грішину Ніну Леонідівну.
Відповідно до ч.1 ст.78 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, дня призначення тимчасового адміністратора повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку переходять до тимчасового адміністратора. Угоди, укладені керівниками банку після призначення тимчасового адміністратора, є недійсними з моменту укладення.
З частин 3 та 4 статті 80 Закону України “Про банки і банківську діяльність” вбачається, що з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне і виняткове право управляти банком та зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для приведення діяльності банку в правову та фінансову відповідність із вимогами цього Закону та нормативно-правовими актами Національного банку України з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів. Зокрема, тимчасовий адміністратор має право: продовжувати або припиняти будь-які операції банку; виконувати будь-які дії, рішення від імені банку.
12.01.2007р. між Національним банком України (виконавець) та Банком (замовник) було укладено договір № 7 про кореспондентський рахунок у Національному банку України, відповідно до якого Національний банк України (як виконавець) відкрило Банку (як замовнику) кореспондентський рахунок для здійснення переказу коштів через систему електронних платежів Національного банку України. До вказаного Договору 08.12.2009р. та 29.07.2010р. додатковими угодами № 1 та № 2 вносились зміни.
В подальшому, між Національним банком України (Заставодержатель) в особі начальника Управління НБУ в Харківській області Качука Володимира Вікторовича, який діє на підставі Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України і довіреності від 18.06.2009 та Банком (Заставодавець) в особі тимчасового адміністратора ОСОБА_1, яка діє на підставі постанови Правління Національного банку України від 11.05.2010 № 231 був укладений договір застави майнових прав № 15/11 від 25.06.2010р. (далі –Договір застави), відповідно до якого предметом застави за цим Договором є майнові права на надходження (грошові кошти) на кореспондентський рахунок Заставодавця в рахунок погашення зобов’язань за Кредитним договором та за будь-якими додатковими угодами до нього, укладеними між Заставодавцем та Заставодержателем, згідно з умовами якого Заставодержателем було надано Заставодавцю кредит під підтримку ліквідності у сумі 50 000 000 грн. строком з 06.11.2008р. до 26.08.2010р..
Майнові права оцінено у сумі 65 950 000 грн., без врахування податку на додану вартість, що відповідає незалежній експертній оцінці, яку здійснено за станом на 01.06.2010р. експертом –ПП “Агентство оцінки майна та землі”, що розташоване за адресою: 61145, м. Харків, вул. Шатилова Дача, 4, ідентифікаційний код 34470979, сертифікат суб’єкта оціночної діяльності ФДМУ № 9400/10 від 05.03.2010р. (пункт 1.2 Договору застави).
Пунктом 1.3 Договору застави сторони погодили, що за рахунок заставленого майна права вимоги Заставодержателя задовольняються в повному обсязі, включаючи суму основного боргу, нараховані проценти та пеню.
Відповідно до п. 2.1.1 Договору застави Заставодавець , зокрема, засвідчує, що у разі невиконання ним умов кредитних договорів та/або цього Договору застави Заставодержатель отримує право одержати задоволення з майнових прав переважно перед іншими кредиторами відповідно до Закону України “Про заставу” та статті 73 Закону України “Про національний банк України”.
28.07.2010р. між Національним банком України (Заставодержатель) в особі начальника Управління Національного банку України в Харківській області Качука Володимира Вікторовича, який діє на підставі Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України і довіреності від 18.06.2009 та Банком (Заставодавець) в особі тимчасового адміністратора ОСОБА_1, яка діє на підставі постанови Правління НБУ від 11.05.2010 № 231 був укладений додатковий договір про внесення змін до Договору застави (далі –Додатковий договір), відповідно до умов якого сторони доповнили пункт 3.4 Договору застави підпунктом 3.4.6 такого змісту: “3.4.6. В безспірному порядку за рахунок наданого забезпечення задовольнити будь яку вимогу НБУ, яка може виникнути в майбутньому за наданими НБУ кредитами та нарахованими відсотками, штрафами, пенею, що виставляється НБУ на дату такої вимоги”.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що ОСОБА_1 при укладені оспорюваних договорів, діючи від імені Банку і одночасно будучи представником Національного банку України, діяла всупереч вимогам частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з ч.3 ст. 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Разом з тим, враховуючи вищезазначені положення Закону України “Про банки і банківську діяльність” колегією суддів встановлено, що при укладені оспорюваних Договору застави та Додаткового договору до нього не було порушено вимог 3 статті 238 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому (стаття 573 ЦК України).
Згідно із ст.3 Закону України “Про заставу” заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Статтею 4 Закону України “Про заставу” та частинами 1-3 статті 576 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
З частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України вбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.
Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Предмет Договору застави майнових прав визначений пунктом 1.1 Договору застави, відповідно до якого предметом застави є майнові права на надходження (грошові кошти) на кореспондентський рахунок Банку як Заставодавця в рахунок погашення зобов'язань за Кредитним договором та за будь-якими додатковими угодами до нього, згідно з умовами якого Національним банком було надано Банку кредит для підтримки ліквідності у сумі 50 000 000 грн.
Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України „Про заставу”, заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).
Таким чином, зазначене вище свідчить про відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору застави та Додаткового договору як таких, що не відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на заявлену позивачем невизначеність предмету застави, щодо якого укладено цей договір, та розміру вимоги Національного банку України, як кредитора по відношенню до Банку.
Також, твердження позивача про відсутність у Договорі застави посилання на певну особу боржника не відповідає встановленим обставинам справи.
Колегією суддів також встановлено, що 30.07.2010р. постановою Правління Національного банку України № 375 було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію з 02.08.2010р. Банку. Цією ж постановою призначено ліквідатора Банку фізичну особу – незалежного експерта Угрімова Олексія Миколайовича.
30.07.2010р. Національний банк України керуючись вищевказаною постановою видав розпорядження “Про списання простроченої заборгованості Банку” № 274-р, відповідно до якого було зобов’язано заступника головного бухгалтера –начальника відділу організації бухгалтерського обліку Круголь С.А. здійснити безспірне списання коштів з кореспондентського рахунку Банку та направити на погашення простроченої заборгованості за кредитом у сумі 70 000 000 грн., одержаним згідно з кредитним договором № 7 від 22.04.2009 та здійснити відповідні бухгалтерські проведення за рахунками балансу управління щодо списання кредиту згідно з Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних та депозитних операцій НБУ, затвердженою постановою Правління НБУ № 426 від 07.11.2006.
З матеріалів справи вбачається, що 30.07.2010р. Національний банк України здійснив безспірне списання коштів з кореспондентського рахунку Банку, що підтверджується меморіальними ордерами № 3 на суму 7 871 733,09 грн.; № 4 на суму 2 127 018,21 грн.; № 5 на суму 9 998 751,30 грн. (т.1 а.с.86-88).
Відповідно до ст. 87 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, банк може бути ліквідований з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів). Ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Статтею 91 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора, зокрема: припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим Законом.
Згідно із ст.96 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у передбаченій даною нормою черговості. Майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право за погодженням з ліквідатором здійснити реалізацію заставленого майна у порядку, встановленому чинним законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог повністю або частково.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.
Зі встановленого вище вбачається, що позивача визнано кредитором 7 черги. Вимоги ж Національного банку України забезпечені заставою підлягають позачерговому задоволенню.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не є стороною оскаржуваного Договору застави. Також, цей Договір не визначає за своїм змістом права і обов’язки позивача. Даний Договір укладений між іншими юридичними особами, які відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України є вільними в укладанні договорів, а діюче законодавство немає обмежень щодо укладання такого роду договорів. Тому твердження позивача про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів є безпідставним та необґрунтованим.
Отже, висновок місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог є обґрунтованим.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Стосовно доводів апелянта про те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, оскільки останній своєчасно не повідомив його про відкладення розгляду справи на 01.11.2010р., колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу 04.10.2010р. було направлено копію Ухвали, якою розгляд справи призначено на 18.10.2010р., про що свідчить відповідна відмітка на Ухвалі суду, тому колегія вважає, що позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином та у передбачені процесуальним законом строки.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Ухвалою від 18.10.2010р. розгляд справи було відкладено на 01.11.2009р. у зв’язку з неявкою представника позивача та ПАТ „Земельний банк”. Дана Ухвала була отримана позивачем 28.10.2010р., про що свідчить поштове повідомлення (т.2 а.с.8).
Отже, позивач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання та у передбачені процесуальним законом строки. Однак, наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з’явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Пунктом 3.6 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” передбачено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Матеріали справи свідчать про те, що неявка представника відповідача у судове засідання при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення не перешкоджала вирішенню спору.
З урахування вищевикладеного та відзиву, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року у справі №34/426(27/223-10) залишити без змін.
3. Матеріали справи №34/426(27/223-10) повернути до Господарського суду м.Києва.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді
11.02.11 (відправлено)