ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

10.02.2011                                                                Справа №  8/53-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Перепелко В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу  

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Моліс", м. Запоріжжя,

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Херсон,  

про  стягнення 8692 грн. 90 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: на засідання суду не прибув,    

від відповідача: в судове засідання не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Моліс" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 6022 грн. 83 коп., пені в сумі 462 грн. 86 коп., інфляційних втрат в сумі 698 грн. 65 коп., 3 % річних в сумі 260 грн. 88 коп. та штрафу в сумі 1247 грн. 68 коп., відповідно до умов договору поставки № М01-070301 від 07.03.2008 року.

В подальшому, 03.02.2011 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог № 02-02/4-01 від 02.02.2011 р., якою фактично уточнені обставини виникнення заборгованості зазначеної в позовній заяві. Заявою від 03.02.2011 р. позивачем змінено підставу позову в частині стягнення заборгованості за видатковою накладною від 05.03.2008 р., позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 214 грн. 29 коп. обгрунтовані поставкою товару, яка відбулась за видатковою накладною №МО-0305005 від 05.03.2008 р., по якій відповідач розрахувався частково в сумі 1172 грн. 75 коп. (а.с. 56, 69). Дані заяви прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. На підставі викладеного, судом приймається заява позивача про зміну підстав позову.

Позивач в судове засідання не з’явився, свого представника не направив, надіславши клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання не з’явився, свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, не скористався наданими йому ст.ст. 22, 59 ГПК України процесуальними правами щодо надання документів, які б підтвердили його доводи та заперечення.

Ухвали суду від 08.12.2010 р. про порушення провадження по справі, від 23.12.2010 р., 25.01.2011 р. про відкладення розгляду справи, надіслані на адресу відповідача, зазначену в матеріалах позовної заяви, повернулись до суду з довідкою пошти - адресат вибув.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача є - АДРЕСА_1. За вказаною адресою судом направлена з рекомендованими повідомленнями ухвала суду від 03.02.2011 р. про відкладення розгляду справи. Поштове повідомлення з відміткою про вручення судового акту представникові відповідача повернулося на адресу господарського суду та знаходиться в матеріалах справи.

За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

З огляду на приписи статті 77 ГПК України, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за умови неможливості вирішення спору в даному засіданні.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обов’язки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи).

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.

Розгляд справи відкладався ухвалами суду від 23.12.2010 р., 25.01.2011 р. та 03.02.2011 р. у зв'язку з неявкою відповідача та неподанням ним витребуваних документів, необхідністю надання додаткових доказів. Справу розглянуто понад двохмісячний строк, який продовжено ухвалою суду від 03.02.2011 р. на п'ятнадцять днів відповідно до ст. 69 ГПК України за заявою позивача (а.с. 71). В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повідомлено про дату підготовки повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд:

в с т а н о в и в:

05 березня 2008 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) отримано у товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Моліс" (позивач) товар - продукти харчування в кількості та за ціною, указаними у видатковій накладній №МО-0305005 від 05.03.2008 р. на загальну суму 1387 грн. 04 коп., що підтверджується підписом та печаткою відповідача на документі (а.с. 8). Таким чином, внаслідок укладання двохстороннього правочину між сторонами виникли правовідносини купівлі-продажу.

07 березня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Моліс" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір № М01-070301, згідно з яким постачальник зобов'язується систематично постачати і передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Предметом договору постачання є товари торгової марки "Моліс", загальний асортимент яких зазначений в прайс-листах постачальника, а детальне найменування, кількість, ціна (з ПДВ) вказується в накладних (п. 1.2.1).

Відповідно до п. 4.1. Договору ціна на товар встановлюється відповідно до чинних на момент поставки чергової партії товару прайс-листів постачальника і зазначається у накладних постачальника на кожну конкретну поставку. Накладні на товар є невід'ємними додатками до цього договору. Загальна сума цього договору складається з суми всіх накладних, за якими здійснювались поставки товару на виконання цього договору. Моментом виконання покупцем своїх зобов'язань по здійсненню розрахунків за поставлений товар є дата надходження відповідної суми на банківський рахунок (до каси) постачальника. (п. 4.5). По результатам кожного місяця постачальник буде готувати акти звіряння розрахунків та направляти їх покупцеві. Покупець повинен протягом одного тижня з моменту отримання акту звіряння розрахунків підписати його та надіслати постачальникові чи заявити письмові вмотивоване зауваження. У випадку, якщо протягом одного тижня з моменту отримання акту покупець не передасть чи надішле постачальникові підписаний примірник, чи не заявить письмові зауваження, акт буде вважатись визнаним і узгодженим з боку покупця (п. 4.6).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється у місці його одержання згідно з п. 2.1 цього договору, відповідно до накладної. Датою одержання товару вважається дата, зазначена в накладній. Покупець зобов'язаний прийняти товар у місці його одержання згідно з п. 2.1 цього договору та за власний рахунок здійснити розвантаження з транспортного засобу протягом нормального робочого часу.

Відповідальність покупця у випадку прострочення розрахунків за кожну поставлену партію товару встановлена в п. 8.3 Договору як сплата постачальнику пені у розмірі 0,3 % від суми заборгованості за кожен день просрочки платежу з урахуванням індексу інфляції. За одностороннє необґрунтоване порушення виконання своїх зобов'язань протягом дії даного договору винна сторона сплачує протилежній стороні штраф у розмірі 100 % вартості останньої поставленої партії товару (п. 8.5).

Відповідно розділу 7 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і укладений на невизначений строк. Договорі може бути розірваний по взаємній згоді сторін або з ініціативи будь-якій сторони за умови здійснення всіх розрахунків по раніше прийнятим зобов'язанням.

Відповідно до умов договору про поставку товару, позивач свої зобов'язання виконав належним чином, передавши у період з 12.03.2008 року по 16.04.2008 року товар на загальну суму 5808 грн. 54 коп., що підтверджено видатковими накладними (а.с. 9-13). Відповідач поставлений товар прийняв, що підтверджується печаткою відповідача та підписом представника покупця на видаткових накладних. Однак, за отриманий відповідно до умов договору № М01-070301 товар, відповідач не розрахувався. Відповідачем частково здійснено оплату за товар, отриманий відповідно до видаткової накладної №МО-0305005 від 05.03.2008 р., в сумі 1172 грн. 75 коп., що підтверджується виписками по особовому рахунку позивача (а.с. 60-67); актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2008 року (а.с. 58) та платіжними дорученнями (а.с. 33-36), грошові кошти за якими в частині 1172 грн. 75 коп. зараховані позивачем в погашення заборгованості за товар по накладній №МО-0305005 від 05.03.2008 р. (а.с. 69).

Позивачем на адресу відповідача 09.09.2010 року за вих. № 411 надіслано претензію з вимогою у семиденний строк погасити заборгованість за поставлену продукцію на загальну суму 6022 грн. 83 коп. (а.с. 22). Претензія отримана відповідачем 20.09.2010 р. (а.с. 23). Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді.

Позовні вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 6022 грн. 83 коп. заборгованості за отриманий товар за видатковою накладною №МО-0305005 від 05.03.2008 р. та договором поставки № М01-070301 від 07.03.2008 р., 698 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 260 грн. 88 коп. 3% річних, 462 грн. 86 коп. пені та 1247 грн. 68 коп. штрафу за договором поставки стали предметом судового розгляду у даній справі.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України зобов'язання визначається як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським  визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться .

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За визначенням частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Проте, відповідачем зобов’язання щодо оплати поставленої продукції виконані не в повному обсязі. Станом на момент подання позову, сума простроченої заборгованості за видатковою накладною №МО-0305005 від 05.03.2008 р. та договором поставки № М01-070301 від 07.03.2008 р. харчової продукції складає 6022 грн. 83 коп.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 6022 грн. 83 коп. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 462 грн. 86 коп. пені, 1247 грн. 68 коп. штрафу, 260 грн. 88 коп. 3% річних та 698 грн. 65 коп. інфляційних втрат.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 232 (ч. 6) Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За не виконання обов’язку з оплати поставленої продукції, на підставі п. 8.3 Договору відповідачеві нарахована пеня, розмір якої обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня від суми заборгованості.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки, суд, перевіривши розрахунки пені позивачем, відповідно до періодів виникнення та сплати, передбачених договором, визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне внесення плати за поставлену продукцію та задовольняє ці позовні вимоги в сумі, заявленій позивачем - 462 грн. 86 коп.

В п. 8.5 Договору сторонами узгоджено, що за одностороннє необґрунтоване порушення виконання своїх зобов'язань протягом дії даного договору винна сторона сплачує протилежній стороні штраф у розмірі 100% вартості останньої поставленої партії товару. Позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 1247грн. 68 коп. на підставі п. 8.5. договору позивачем обгрунтовані невиконанням обов’язку зі сплати вартості поставленої продукції.

Суд не знаходить достатніх підстав для стягнення заявленого штрафу, а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині - в сумі 1247грн. 68 коп., оскільки позивачем відповідачу нараховано і пеню (п. 8.3 Договору) і штраф (п. 8.5 Договору), які є відповідальністю одного виду, за одне й те ж порушення - невиконання обов’язку зі сплати поставленого товару. Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме порушення. Штраф є повторною відповідальністю поряд з пенею за одне й те ж порушення, ця відповідальність не може бути застосована у відповідності зі змістом ст. 61 Конституції України.

Окрім того, Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, яким врегульовано договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, встановлена відповідальність, яка в ст. 1 обмежена пенею у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Невиконання відповідачем зобов’язання по сплаті грошових коштів в сумі 6022 грн. 83 коп. основного боргу на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків за неналежне виконання грошового зобов’язання є правомірними та обґрунтованими і задовольняються судом в сумах, заявлених позивачем - 260 грн. 88 коп. 3% річних та 698 грн. 65 коп. інфляційних збитків.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України зі сплати державного мита відповідно до суми задоволених позовних вимог та витрати зі сплати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

Ціна позову, визначена позивачем в позовній заяві, за якою розглянуто спір, складає 8692 грн. 90 коп. Позивачем сплачено 108 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням №6541 від 31.08.2010 р. Зайво сплачене державне мито в сумі 6 грн. 00 коп. підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд  

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, р/рахунок - № НОМЕР_2 в АКІБ Укрсіббанк м. Харків, МФО - 351005 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Моліс", ідентифікаційний код - 34718799, адреса: буд. 31, бульвар Шевченка, м. Запоріжжя,  р/рахунок - № 2600001752436 в філії Укрексімбанку м. Запоріжжя, МФО - 313979, 6022 грн. 83 коп. основного боргу, 462 грн. 86 коп. пені, 698 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 260 грн. 88 коп. 3% річних, 87 грн. 72 коп. витрат по сплаті державного мита та 202 грн. 96 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити в задоволені позовних вимог щодо стягнення 1247 грн. 68 коп. штрафу.

4. Видати довідку на повернення позивачу з Державного бюджету України 6 грн. 00 коп. зайво сплаченого державного мита.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).  

          Суддя                                                                                         Т.А. Остапенко

Повне рішення складено                                                                             14.02.2011 р.