ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
02.02.11 р. Справа № 9/6
Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.,
при секретарі судового засідання Бахрамовій А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м.Красногорівка
до відповідача Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, м.Горлівка
про стягнення заборгованості в розмірі 11 450грн.00коп.
В засіданні брали участь представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 особисто за паспортом
від відповідача: ОСОБА_4 представник (за довіреністю № б/н від 23.06.2009р.)
СУТЬ СПОРУ:
Позивач, Фізична особа – підприємець ОСОБА_2, м.Красногорівка, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, м.Горлівка, про стягнення заборгованості в розмірі 11 450грн.00коп.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки б/н та дати, накладну №337 від 24.06.2010р., претензію б/н від 18.11.2010р.
На адресу господарського суду 25.01.2011р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 18.01.2011р., відповідно до якого останній проти позовних вимог заперечує та зазначає, що товар за накладною №337 від 24.06.2010р. останній не отримував.
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №386 Фізична особа – підприємець ОСОБА_3, м.Горлівка станом на 17.01.2011р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстрована як фізична особа – підприємець.
Перед початком розгляду справи по суті позивача та представника відповідача було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, господарський суд встановив:
У 2009р. між Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2, м.Красногорівка та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3, м.Горлівка укладений договір поставки б/н, відповідно до п.1.1 якого постачальник (позивач) зобов’язується у встановлені строки поставити покупцю (відповідачу) товар, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суми.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів ч.6 ст.265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.
Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статей 712 Цивільного кодексу України, 265 Господарського кодексу України.
Відповідно до п.п.3.1, 3.7 договору, товар повинен бути повністю поставлений покупцю на протязі трьох календарних днів з моменту отримання замовлення. Датою приймання партії товару вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця.
Втім, доказів наявності відповідних замовлень відповідача на постачання товару сторонами суду не надано.
За твердженням позивача, останнім на адресу відповідача була здійснена поставка продукції на загальну суму 11 450грн.00коп., що підтверджує накладною №337 від 24.06.2010р., копія якої наявна в матеріалах справи.
Пунктом 5.1 договору визначено, що оплата товару здійснюється покупцем на протязі 14 днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, або у іншій формі та у іншому порядку, узгодженим сторонами та не суперечному діючому законодавству України.
За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За твердженням позивача, відповідач всупереч вимогам договору та закону, вартість отриманого товару не оплатив, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви у останнього виникла заборгованість в розмірі 11 450грн.00коп.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.
Таким чином, на думку позивача, останній свої зобов`язання за договором виконав належним чином, поставивши відповідачу товарно-матеріальні цінності за накладною №337 від 24.06.2010р., а відповідач всупереч умовам договору, не здійснив повну та своєчасну оплату за отриману продукцію у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 11 450грн.00коп.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає посилання позивача безпідставними з огляду на наступне:
Відповідно до абзацу 2 п.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.
Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як зазначено вище, позивач стверджує, що відповідачем прострочена оплата за поставлені позивачем товарно-матеріальні цінності, що підтверджує накладною №337 від 24.06.2010р., посилаючись при цьому на те, що наведена поставка здійснювалась на підставі договору поставки б/н та дати.
Проте, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що договір поставки б/н та дати не є підставою для постачання продукції за накладною №337 від 24.06.2010р., оскільки представлена накладна не має посилань на договір поставки б/н та дати.
Частиною 1 ст.11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.2 п.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Статтею 510 Цивільного кодексу України передбачено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч.1).
Дослідивши оригінал накладної №337 від 24.06.2010р. судом встановлено, що 24.06.2010р. за наведеною накладною позивач через ОСОБА_5 здав товарно-матеріальні цінності на загальну суму 11 450грн.00коп. Фізичній особі –підприємцю ОСОБА_6, про що свідчить наявний у графі „Прийняв:” підпис, засвідчений печаткою Фізичної особи –підприємця ОСОБА_6
Для всебічного та об`єктивного розгляду справи господарський суд ухвалою від 11.01.2011р. зобов’язав позивача надати докази постачання товарно-матеріальних цінностей відповідачу за договором поставки б/н та дати, надати письмові пояснення стосовно постачання товарно-матеріальних цінностей за накладною №337 від 24.06.2010р. Фізичній особі – підприємцю ОСОБА_6, надати замовлення відповідача, передбачені наведеним договором. Однак вимоги суду позивачем не виконані, відповідні пояснення та докази не надані.
Як зазначено вище, у відзиві на позовну заяву б/н від 18.01.2011р. відповідач проти позовних вимог заперечує та зазначає, що товар за накладною №337 від 24.06.2010р. останній не отримував.
Згідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
З огляду на ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Доказів наявності правовідношень між відповідачем та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6 щодо приймання товарно-матеріальних цінностей від позивача за накладною №337 від 24.06.2010р. за договором поставки б/н та дати, який є підставою позову, сторонами не надано, судом не встановлено.
Таким чином, документи, що надані позивачем в якості доказів по справі щодо виконання умов договору поставки б/н та дати, який є підставою позову, не мають доказової сили з вищезазначених причин, а відтак не можуть бути застосовані до правовідносин позивача та відповідача, оскільки фактично виникли за правовідносинами між Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6, результати яких підтверджує накладна №337 від 24.06.2010р.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м.Красногорівка про стягнення заборгованості з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, м.Горлівка за накладною №337 від 24.06.2010р. на підставі договору поставки б/н та дати в розмірі 11 450грн.00коп. є необґрунтованими, недоведеними, безпідставними, а відтак підлягають залишенню без задоволення.
Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 510, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
ВИРІШИВ:
Позов Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м.Красногорівка до відповідача, Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, м.Горлівка, про стягнення заборгованості в розмірі 11 450грн.00коп. – залишити без задоволення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
У судовому засіданні 02.02.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Марченко О.А.
Повне рішення складено 07.02.2011р.