Справа № 22-ц-344/2011 Головуючий у I інстанції – Парфененко О.Я.
Категорія –цивільна Доповідач - Мамонова О. Є.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 лютого 2011 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіМамонової О.Є.,
суддів:Позігуна М.І., Шемець Н.В.,
при секретарі:Рачовій І.І., Кравченко В.В.,
за участю: позивача ОСОБА_6, відповідачки ОСОБА_7, представника третьої особи ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами органу опіки та піклування Менської районної державної адміністрації Чернігівської області, ОСОБА_7 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про виселення без надання іншого житлового приміщення, -
в с т а н о в и в:
В серпні 2010 року ОСОБА_6 звернулась з позовом до суду, в якому просила виселити ОСОБА_7 з житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що вона є власником спірного житлового будинку. У вересні 2008 року вона в даному будинку зареєструвала відповідачку, яка є її дочкою, зі своїми дітьми. З часу мешкання ОСОБА_7 в будинку, проживання в ньому стало нестерпним внаслідок систематичного порушення останньою правил співжиття. Позивачка неодноразово зверталася до правоохоронних органів з приводу запобігання насильства в сім’ї, однак відповідачка продовжує порушувати правила співжиття, заходи впливу виявилися безрезультатними, що робить неможливим для інших проживання з нею в одному будинку.
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено, виселено ОСОБА_7 з житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Не погоджуючись з вказаним рішення суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_7 та третя особа - орган опіки та піклування Менської районної державної адміністрації, звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційних скарг, які є тотожними, зводяться до того, що справа була розглянута за відсутності відповідачки ОСОБА_7, що порушило право на захист її прав та прав її неповнолітніх дітей. Апелянти зазначають, що матеріалами справи не підтверджено, яким чином відповідачка порушує правила співжиття. Вказують, що судом взагалі не враховані інтереси дітей, оскільки наслідком виселення буде розлучення дітей з матір’ю. Наголошують, що виселення відповідачки у зимовий період потягне за собою вилучення дітей у матері і позбавлення їх права на проживання у сім’ї.
В письмових запереченнях на апеляційні скарги ОСОБА_6 просить апеляційні скарги ОСОБА_7 та органу опіки та піклування Менської районної державної адміністрації залишити без розгляду, посилаючись на пропуск апелянтами строку на апеляційне оскарження рішення суду, яке набуло законної сили.
Вислухавши суддю – доповідача, учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду – скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_7 систематично порушує правила співжиття і робить неможливим для інших проживання з нею в одному житловому приміщенні.
Проте, з таким висновком районного суду апеляційний суд погодитись не може через невідповідність висновків суду обставинам справи і, як наслідок, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що відповідно до пп. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення.
По справі встановлено, що ОСОБА_6 є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, що підтверджується дублікатом договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 вересня 2008 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, технічним паспортом на житловий будинок (а.с. 23-30).
Відповідно до довідки Менського РВ УМВС України в Чернігівській області № 8126 від 17.08.2010 року в будинку зареєстрована дочка позивачки ОСОБА_7 (а.с. 18).
Судом встановлено, що між сторонами існують конфліктні взаємовідносини.
Так, після проведеної перевірки за заявою ОСОБА_6 ДІМ Менського РВ УМВС України в Чернігівській області 19.05.2010 року було винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи (а.с. 58) та 10.05.2010 року винесені офіційні застереження ОСОБА_7 та ОСОБА_9 (співмешканцю відповідачки) про неприпустимість вчинення антигромадської поведінки в подальшому по відношенню до ОСОБА_6 (а.с. 56, 9).
З постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.07.2010 року вбачається, що між сторонами виник конфлікт з приводу надання відповідачкою позивачці правовстановлюючих документів на будинок, у зв’язку з чим останній було рекомендовано звернутись до суду. При цьому, будь-яких фактів антигромадської поведінки відповідачки по відношенню до позивачки матеріалами справи не встановлено.
Крім того, матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_6 з травня 2010 року в спірному будинку не мешкає.
Відповідно до ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Статтею 157 ЖК України передбачено, що членів сім’ї власника житлового будинку може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою ст. 116 ЖК України. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Під систематичним порушенням правил співжиття слід розуміти вчинення двох і більше таких правопорушень. При цьому, наведеною нормою закону передбачено, що для виселення необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані заходи запобігання чи громадського впливу.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів систематичного порушення відповідачкою ОСОБА_7 правил співжиття, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення ОСОБА_7 на підставі ст.ст. 116, 157 ЖК України.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_6 є недоведеними та необґрунтованими, у зв’язку з чим, у їх задоволенні необхідно відмовити в повному обсязі.
Апеляційні справи підлягають частковому задоволенню, оскільки діючим цивільно-процесуальним законодавством не передбачено можливості скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 116, 157 ЖК України, ст.ст. 303, 307, пп. 3. 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,
В И Р І Ш И В:
Апеляційні скарги органу опіки та піклування Менської районної державної адміністрації Чернігівської області, ОСОБА_7 – задовольнити частково.
Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2010 року – скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про виселення без надання іншого житлового приміщення - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:Судді: