МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ___________
Справа №1519/2-2254/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2011 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Сегеди О.М.
при секретарі - Луньовій В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виконання умов договору та сплату штрафу,
встановив:
У серпні 2010р. ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що 03 червня 2010р. між нею та відповідачкою була досягнута домовленість про намір укласти правочин, відносно придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_1. На виконання вказаного правочину в рахунок вартості зазначеної квартири, вона передала відповідачці аванс в сумі 31800,00 грн., що підтверджується договором від 03 червня 2010р. У подальшому позивачці стало відомо, що відповідачка не є власником вказаної квартири і у неї не було повноважень на її відчуження. Фактично власником вказаної квартири був ОСОБА_3, чоловік відповідачки, який на той час знаходився за межами України. Позивачка зазначала, що з документів на квартиру, які їй були надані відповідачкою, а саме з розпорядження Приморської районної адміністрації від 31.10.2008р. «Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту - другої черги житлового комплексу 3-х секційного 13-16-ти поверхового житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями і підземним гаражем, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (будівельний номер)»їq стало відомо, що вказаному об’єкту нерухомості була присвоєна нова поштова адреса: АДРЕСА_2, а будинку АДРЕСА_1 не існує. Дані обставини змусили позивачку, відмовитись від придбання зазначеної квартири, про що вона повідомила відповідачку та просила її повернути передані кошти, які остання отримала в якості авансу. Проте відповідачка добровільно віддати суму авансу відмовляється. Тому ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму авансу в розмірі 31800,00грн.
08 грудня 2010р. представник відповідача надав суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виконання умов договору та сплату штрафу, відповідно до якої відповідачка просила суд визнати, що позивачка сплатила їй із наданого авансу штраф в сумі 27030,00 грн. відповідно до вимог п.3.7 укладеної між ними угоди від 03.06.2010р., а також понудити позивачку прийняти від неї залишок коштів від авансу в сумі 4770,00 грн. та стягнути на її користь судові витрати.
Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі, у задоволені зустрічних позовних вимог відмовити, як заявлені безпідставно.
Відповідачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, просили в їх задоволені відмовити. Зустрічні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи позивача, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає що позовні вимоги про стягнення авансу підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.
Суд, вважає що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються книгою п’ятою розділом 1 главою 49 Цивільного кодексу України, а саме щодо забезпечення виконання зобов’язання.
Судом встановлено, що 3 червня 2010р. між сторонами була досягнута домовленість про намір укласти правочин, відносно придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с.6).
На виконання вказаного правочину в рахунок вартості зазначеної квартири, позивачка передала відповідачці аванс в сумі 31800,00 грн., що підтверджується угодою від 03 червня 2010р. та поясненнями ОСОБА_2
В судовому засіданні відповідачка не заперечувала та підтвердила факт отримання нею від позивачки авансу в розмірі 31800,00 грн. за продаж останній квартири АДРЕСА_1.
Повернути суму авансу в добровільному порядку відповідачка відмовилася, посилаючись на те, що позивачка порушила умови укладеної між ними угоди про намір укласти правочин від 03.06.2010р. і відповідно до вимог п.3.7 угоди остання зобов’язана сплатити їй штраф в розмірі 4% вартості об’єкту нерухомості, визначеної у п.1.2 угоди.
Згідно з ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Встановлено, що сума, яку отримала відповідачка від позивачці є авансом, тому, суд вважає, що сума авансу в розмірі 31800,00 грн. підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки у повному обсязі.
Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, то суд вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до п.4 ст.635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Встановлено, що 30.12.2005р. між ОСОБА_3, чоловіком відповідачки та ТОВ «Строй-Консалтинг»був укладений договір комісії (інвестиційний договір) №144, відповідно до якого, ОСОБА_3, як інвестор перерахував на рахунок ТОВ «Строй-Консалтинг»кошти для їх подальшого інвестування, а останній зобов’язувався передати ОСОБА_3 у власність площу об’єкта, передбаченого п.1.4 Договору, протягом 45 днів з моменту його вводу у експлуатацію.
Відповідно до умов п.1.4 Договору ОСОБА_3 після виконання договору стає власником частки об’єкта нерухомості загальною площею 65,8 кв.м., яка розташована на 10-му поверху об’єкту, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно з ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно п.1.1 Угоди про намір від 03.06.2010р., сторони домовились укласти угоду по відчуженню однокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (65,8 кв.м.).
Судом встановлено, що на час укладення угоди ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3 не були власниками квартири АДРЕСА_1, у зв’язку з відсутністю у них правовстановлюючих документів на зазначену в угоді квартиру.
Крім того, на час укладення угоди у ОСОБА_2 не було повноважень на укладення такої угоди,
Договір комісії (інвестиційний договір) №144 від 30.12.2005р. на який посилається відповідачка є тільки підтвердженням права ОСОБА_3 на частку об’єкта нерухомості загальною площею 65,8 кв.м., яка розташована на 10-му поверху об’єкту по АДРЕСА_1 і не є правом власності на вищезазначену квартиру.
Судом встановлено, що на час розгляду справи ні у відповідачки, ні у ОСОБА_3 не виникло і не було оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_1
З огляду на викладене, суд вважає, що угода про намір від 03.06.2010р. є нікчемною, тому ніяких правових наслідків для сторін вона не створює, у зв’язку з чим вимоги за зустрічним позовом безпідставні і задоволенню не підлягають.
На підставі ч.ч.1 та 3 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Як вказує ст.79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, до яких відносяться, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду.
Судовий збір у справі складає 318,00 грн., витрати на ІТЗ судового розгляду справи - 120 грн., які позивачкою сплачені при зверненні до суду.
На підставі ч.2 ст.570 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму авансу в розмірі 31800 (тридцять одна тисяча вісімсот) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 318,00 (триста вісімнадцять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120,00 (сто двадцять) грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виконання умов договору та сплату штрафу відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: О.М.Сегеда