Справа № 2-297/11

Рішення

іменем України

03 лютого 2011 року  Комсомольський  районний суд м. Херсона в складі:

                                        головуючого     Стамбули Н.В.

                                        при секретарі    Тавожнянській А.Ю.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що згідно з договором про надання споживчого кредиту № 11013350000 від 23.06.2006 р., позивач надав відповідачу кредит в іноземній валюті в сумі 214980,00 доларів США, що за курсом НБУ на зазначену дату складає еквівалент 1085649,00 грн., зі строком погашення не пізніше 23.06.2016 р.

Відповідач зобов'язався повертати отриманий кредит, сплачувати нараховані відсотки та комісію у встановлені строки. Однак у порушення прийнятих на себе зобов'язань, відповідач кредит та проценти, нараховані за користування кредитом у встановлені Кредитним договором строки належним чином не виплачує.

Через невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем по договору про надання споживчого кредиту № 11013350000 від 23.06.2006 р., загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем станом на 12.08.2010 р. складає: 229188,06 доларів США 06 центів, що в еквіваленті за курсом НБУ на зазначену дату складає: 1808293,78 грн., з яких: 175277,45 доларів США (1382939,08 грн.) –сума заборгованості за простроченим кредитом; 47900,07 доларів США (377931,55 грн.) –сума заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом; 1031,08 доларів США (8135,21 грн.) –сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 4979,46 доларів США (39287,94 грн.) –сума  пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом. Просить стягнути з відповідача на користь позивача зазначену суму заборгованості, а також за сплачений судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В судовому засіданні представник позивача  підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Просить позов задовольнити за викладеними в ньому обставинами.

Відповідач в судове засідання не з’явився,  про час і місце слухання справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що при укладенні кредитного договору банк не надав відповідачу вичерпної інформації щодо правил кредитування та положень чинного на той час в Україні законодавства стосовно кредитування фізичних осіб, а також наявності відповідних повноважень щодо укладення та підписання кредитного договору.

Так, позивач, надавши кредит у доларах США порушив норми ст. 99 Конституції України, ст.ст. З, 192, 524, 533 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 32, 35 Закону України "Про Національний банк України" ст.ст. 1, 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і контролю", ст.З Закону України "Про платіжні системи і переказ коштів в Україні", ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" щодо надання інформації споживачу про умови кредитування. Відповідно зазначених норм банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу у письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. Пояснив, що іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, може використовуватись в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно приписів ч.З ст. 533 ЦК України, використання іноземні валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків і території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Із тексту договору не вбачається, чи є у позивача відповідна ліцензія на право кредитування фізичних осіб у валюті.

Крім того, невідомо, чи дотримано позивачем положень Статуту при видачі відповідачу грошових коштів та чи не є це перевищенням повноважень, оскільки не зрозуміло, чи приймало правління банку рішення про видачу грошових коштів, як вимагають положення Статуту.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, судом встановлено, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню в повному об’ємі.

Судом встановлено, що, згідно з договором про надання споживчого кредиту № 11013350000 від 23.06.2006 р. АКІБ «УкрСиббанк»надав відповідачу ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 214980,00 доларів США, що за курсом НБУ на зазначену дату складає еквівалент 1085649,00 грн., зі строком погашення не пізніше 23.06.2016 р.

Відповідно до положень зазначеного кредитного договору та графіку погашення кредиту, відповідач зобов'язався повертати отриманий кредит, сплачувати нараховані відсотки та комісію у встановлені строки.

Згідно з пунктом 4.1. Кредитного договору Позичальник зобов'язався використовувати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення отриманого кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені договором терміни. Терміни сплати кредиту та процентів встановлені пунктом 1.3.4. Кредитного договору та графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до Кредитного договору), згідно з якими відповідач зобов'язався з 10 до 25 числа кожного місяця сплачувати проценти, та до визначеного графіком числа відповідного місяця, встановлені вказаним графіком суми по погашенню кредиту.

У порушення прийнятих на себе зобов'язань, відповідач кредит та проценти, нараховані за користування кредитом у встановлені Кредитним договором строки належним чином не виплачує.

Згідно з положеннями пунктів 11.1 Кредитного договору, у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов'язань за даним договором, Банк має право визнати термін дострокового повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання Позичальником повідомлення(вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни Позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення Банку чи у разі неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банком, вважати термін протягом 40 днів з дати направлення повідомлення (вимоги) Банком, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 41 календарний день з дати відправлення Позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку.

Враховуючи викладене, 10.06.2009 р. відповідачу особисто вручено лист-вимогу про дострокове погашення кредиту. Однак заборгованість в строк погашена не була.

Згідно з положеннями статей 530, 612, 625 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Через невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем по договору про надання споживчого кредиту № 11013350000 від 23.06.2006 р., загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем станом на 12.08.2010 р. складає: 229188,06 доларів США 06 центів, що в еквіваленті за курсом НБУ на зазначену дату складає: 1808293,78 грн., з яких: 175277,45 доларів США (1382939,08 грн.) –сума заборгованості за простроченим кредитом; 47900,07 доларів США (377931,55 грн.) –сума заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом; 1031,08 доларів США (8135,21 грн.) –сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 4979,46 доларів США (39287,94 грн.) –сума  пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом.

Посилання  представника відповідача на те, що банк не мав права застосовувати при укладенні кредитного договору іноземну валюту, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду з огляду на наступне.

Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" .

Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити   режим   індивідуального   ліцензування   на   валютні   операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно з вимогами пункту «г»частини 4 статті 5 Декрету, то слід зазначити, що відповідно до цієї статті порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Згідно зі статтею 11 Декрету Національний банк України видає в межах, передбачених цим Декретом обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

Крім цього, відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України»НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 №483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028.

Відповідно до пункту 1.4 Положення використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів що придбаваються.

Разом з тим, у пункті 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною з сторін договору.

У відповідності з вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Відповідно до вимог ст.60 ч. 4 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано в судове засідання обґрунтованих заперечень проти вимог позивача.

На підставі викладеного,  суд  вважає  необхідним задовольнити позовні  вимоги в  повному  обсязі.

Керуючисьст.ст.10,60,212,213,215ЦПКУкраїни,ст.ст.526,530,590,610,611, 625 ЦК України,  суд –

В и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»заборгованість за кредитним договором  №11013350000 від 23.06.2006р. у сумі 1808293,78 грн.,  а також за сплачений судовий збір у сумі 1700 грн. та  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн.

На рішення протягом 10 днів може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Херсонської області через Комсомольський районний суд м. Херсона.

Суддя:                                                                                          Н.В.Стамбула