Справа №2-13 2007 рік
РІШЕННЯ
Ім'ям України
19 квітня 2007 року Баришівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді ЛисюкО.Д.
при секретарі Ющенко Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Баришівка справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до громадянки ОСОБА_2про звільнення самовільно затятої земельної ділянки
встановив:
09.06.2006 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до громадянки ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є законним власником земельної ділянки загальною площею 0,21 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 а поряд з його земельною ділянкою знаходиться земельна ділянка громадянки ОСОБА_2, яка у 2005 році побудувала капітальний паркан, в результаті чого земельна ділянка ОСОБА_1зменшилась на 0,12 га. Враховуючи вищевикладене Позивач просить суд зобов'язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.
Представник позивача адвокат ОСОБА_3в судовому засіданні позов свого довірителя підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача керівник юридичного відділу ТОВ ІФД « Капітал» ОСОБА_4, заперечуючи проти позову посилалася на те, що відповідач не здійснював самовільне захоплення спірної земельної ділянки позивача, а навпаки, ОСОБА_2 є законним власником вищевказаної земельної ділянки, що підтверджується документами наданими суду та які є в матеріалах справи.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що заявлений позов є необгрунтованим та не може бути задоволений виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується.. Це право надувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в
2
межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж: у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Відповідно до ст. 126 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
В судовому засіданні встановлено, що 07.07.2005 року ОСОБА_1на підставі рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної Ради народних депутатів від 27.12.1994 року № 32, було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 590061 зареєстрований за № 0105321002271.
Відповідно до вищевказаного Державного акту ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 0,21 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1
25.12.2003 року Баришівською селищною радою Київської області було прийнято
рішення № 199-10-24 відповідно до якого, ОСОБА_2було передано в
приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового
будинку розміром 0,12 га в АДРЕСА_1
04.02.2004 року, на підставі вищевикладеного рішення Баришівської селищної
ради, ОСОБА_2 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серія Р1
№ 283423 , який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної
власності на землю за № 000212 та є власником земельної ділянки, що розташована за
адресою: АДРЕСА_1
В судовому засіданні було встановлено, що не дивлячись на різні адреси, які зазначені в Державному акті на право приватної власності на землю Я А № 590061 зареєстрованого та виданого ОСОБА_1. 07.07.2005 року та в Державному акті на право приватної власності на землю Серія Р1 № 283423 зареєстрованого та виданого ОСОБА_2 04.02.2004 року, спір йде по відношенню до однієї і тієї ж самої земельної ділянки.
Так, судом в судовому засіданні встановлено, що земельна ділянка, що належить громадянці ОСОБА_2 згідно Державного акту на право приватної власності на землю Серія Р1 № 283423 зареєстрований 04.02.2004 року за адресою: АДРЕСА_1повністю увійшла в границі земельної ділянки, що була передана у власність громадянину ОСОБА_1., згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯА № 590061 зареєстрований 07.07.2005 року по АДРЕСА_2
Окрім того, дослідивши матеріли справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов до висновку про те, що Державний акт на право приватної власності на землю Серія Р1 № 283423 зареєстрований 04.02.2004 року за адресою: АДРЕСА_1виданий громадянці ОСОБА_2, виготовлявся у відповідності до діючого законодавства України на підставі технічної документації.
Відповідно до ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку.
3
Відповідно до ст. 378 Цивільного Кодексу України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у виключних випадках, встановлених законом.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ОСОБА_2здійснює користування спірною земельною ділянкою на законних підставах, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10,11,209,212,214-215.21.8 ЦПК України, ст. 14 Конституції, ст. ст. 125,126, 153 Земельного кодексу України, ст. 378 Цивільного кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, залишити без задоволення .
Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку до 19 травня 2007 року через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку п.4 ст. 295 ЦПК України.