Справа № 2-164/11

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

24 січня  2011 року                                                                                              м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого                судді Шевченко Л. В.,

при секретареві          Прохоровій К. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»про визнання третейської угоди недійсною та скасування рішення третейського суду, -

в с т а н о в и в:

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»про визнання третейської угоди недійсною та скасування рішення третейського суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач та її мати ОСОБА_4 (нині покійна) –співвласники житлового будинку по АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,2164 га. Відповідач ОСОБА_2 намагається заволодіти частиною земельної ділянки, яка перебуває в їхньому користуванні. З цією метою вона звертається до Святошинського районного суду м. Києва з позовом про визнання права користування земельною ділянкою. Рішенням від 05.10.2007 її позов задоволено, проте ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10.09.2008 дане рішення суду першої інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Не зважаючи на це, ОСОБА_2 намагається узаконити самовільно збудований будинок на земельній ділянці, яка їй ніколи не належала ні на праві власності, ні на праві користування. З цією метою вона звертається з позовом до третейського суду.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при товарній біржі «Київський кліринговий дім»від 06.03.2009 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволено. Визнано дійсним договір від 03.11.2006, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнано право власності на нерухоме майно –житлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 43 кв. м., в тому числі житлова площа 34,5 кв. м за ОСОБА_2; зобов’язано КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2

Позивач вважає, що даним рішенням порушені її права та інтереси як землекористувача земельної ділянки по АДРЕСА_1, на якій ОСОБА_2 самовільно збудована житлова будівля.

Про існування рішення третейського суду позивач дізналася лише 28.04.2010 на прийомі у помічника землевпорядника Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Любимової В. І.

На  думку позивача оскаржуване рішення третейського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

По-перше, справи щодо визнання права власності на самочинне будівництво підлягають розгляду державними судами відповідно до ст. 376 ЦК України, тому дана справа не підвідомча третейському суду.

По-друге, третейський суд не міг розглядати дану справу, оскільки справи у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки, не підвідомчі третейським судам.

По-третє, рішенням третейського суду вирішенні питання, які виходять за межі третейської угоди, тобто питання щодо прав і обов’язків ОСОБА_1, яка не була стороною у даній справі.

Третейська угода від 10.10.2007, укладена між відповідачами, на думку позивача, є незаконною, оскільки є похідною від фіктивного договору від 03.11.2006, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на предмет здійснення будівництва мансарди над першим поверхом житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Вказана адреса на час укладання даного договору не існувала. Також у ОСОБА_2 відсутній державний акт на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.

З огляду на викладене, позивач просила визнати недійсною третейську угоду від 10.10.2007 та скасувати рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі «Київський кліринговий дім»від 06.03.2009.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позов та просили його задовольнити з підстав, наведених у ньому.

Відповідачі та їх представник проти задоволення позову заперечували у повному обсязі, посилаючись на те, що права позивача оскаржуваним рішенням третейського суду не порушені. Звертали увагу суду на те, що позивач не надала жодних доказів, що підтверджують її право користування спірною земельною ділянкою, не вказала жодної аргументованої правової підстави для визнання третейської угоди недійсною.

В порядку ст. 45 ЦПК України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»до участі у справі з метою представництва інтересів ОСОБА_2 вступила прокуратура Солом’янського району м. Києва. Представник прокуратури, посилаючись на безпідставність і необґрунтованість позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову.

Третя особа до суду не з’явилася, однак подала письмові заперечення, у яких зазначила, що при вирішенні спору покладається на розсуд суду і просила розглянути справу за відсутності її представника (а.с. 127-129).

Заслухавши пояснення сторін, їх представників та представника прокуратури Солом’янського району м. Києва,  дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди»третейський суд –це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин  є звернення до третейського суду та судовий захист.

Згідно з ч. 5 ст. 2 Закону України «Про третейські суди»юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Судом встановлено, що 10.10.2007 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали третейську угоду, що не заперечувалося сторонами.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про третейські суди»в редакції, яка діяла на момент укладення третейської угоди, третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обґрунтовуючи підстави недійсності третейської угоди, позивач та її представник посилалися на те, що вона є фіктивною, оскільки є похідною від фіктивного договору від 03.11.2006, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на предмет здійснення будівництва мансарди над першим поверхом житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Порушуючи питання щодо недійсності третейської угоди, позивач не надала суду її копію.

В порядку ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ч. 1 ст. 137 ЦПК України суд за клопотанням представника позивача неодноразово надсилав запит до Постійно діючого третейського суду при товарній біржі «Київський кліринговий дім»про витребування належним чином завіреної копії справи № 02/02-9 (а.с. 72, 226, 236).

17.09.2010 третейський суд надав відповідь, з якої вбачається, що у зв’язку з подачею ОСОБА_2 заяви про видачу виконавчого листа справа № 02/02-09 витребувана та направлена до Якимівського районного суду Запорізької області (а.с. 125).

На надісланий судом запит до Якимівського районного суду Запорізької області (а.с. 235), останній відповіді не надав.

Після надсилання третього запиту до Постійно діючого третейського суду при товарній біржі «Київський кліринговий дім»з’ясувалося, що він з його місцезнаходження вибув (а.с. 244).

У судовому засіданні відповідачі зазначили, що укладена між ними третейська угода від 10.10.2007  на сьогоднішній день у них відсутня.

Отже, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи те, що суд вжив усіх передбачених цивільно-процесуальним законодавством заходів щодо витребування доказів, зважаючи на підстави недійсності третейської угоди, передбачені ст. 12 Закону України «Про третейські суди», суд приходить до висновку про відмову у позові в частині визнання недійсною третейської угоди, оскільки позивач не підтвердила свої вимоги певними засобами доказування, а підстави недійсності третейської угоди наведені нею у позові, не відповідають ст. 12 Закону України «Про третейські суди».

Судом встановлено, що 23.02.2009 Постійно діючим третейським судом при товарній біржі «Київський кліринговий дім»було порушено провадження у справі № 02/02-9 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при товарній біржі «Київський кліринговий дім»від 06.03.2009 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволено. Визнано дійсним договір від 03.11.2006, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнано право власності на нерухоме майно –житлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 43 кв. м., в тому числі житлова площа 34,5 кв. м за ОСОБА_2; зобов’язано КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди»в редакції, яка діяла на момент ухвалення оскаржуваного рішення третейського суду, передбачено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;

8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

Отже, на момент звернення сторін з даним позовом до третейського суду та ухвалення ним рішення дана справа була підвідомча третейському суду. Зміни, на які посилається позивач, зокрема, щодо непідвідомчості третейському суду спорів щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки, були внесені Законом України від 05.03.2009, який набрав чинності 31.03.2009.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про третейські суди»рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.

Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з даним позовом, позивач зазначала, що оскаржуване рішення третейського суду зачіпає її права, як землекористувача земельної ділянки, на якій розташований будинок, що визнаний власністю ОСОБА_2

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,2164 га перебувала у користування ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 24.04.1956 № 640 «Про висновки обміру земель в забудованих кварталах Молотовського, Дарницького, Печерського, Жовтневого, Подільського, Кагановичського районів»(а.с. 27-30).

Відповідно до рішення Київської міської ради від 02.02.2006 № 65/3156 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд»ОСОБА_4 отримала у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га (кадастровий номер: 72:261:0080), тобто лише частину земельної ділянки, яка перебувала у її користуванні (а.с. 150-156). Схематичне зображення земельної ділянки розміщено на черговому кадастровому плані (а.с. 157).

На підставі цього рішення 14.11.2008 ОСОБА_4 було видано державний акт на право земельної власності на земельну ділянку (а.с. 60).

Відповідно до договору дарування від 03.02.2009, посвідченого державним нотаріусом Дев’ятої київської державної нотаріальної контори Бодак О. М. та зареєстрованого за № 1-230, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 ѕ частини належної їй на праві приватної власності земельної ділянки (а.с. 197).

Як вбачається з технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1, даний житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_4 на праві власності (а.с. 21-25).

Вказаний будинок належить на праві спільної власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадкування за заповітом від 27.08.1987 (а.с. 196) та ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 03.02.2009, посвідченого державним нотаріусом Дев’ятої київської державної нотаріальної контори Бодак О. М. та зареєстрованого за № 1-228 (а.с. 32) по 33/100 частин та 67/100 частин відповідно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві, актовий запис № 4782 (а.с. 187).

Щодо її майна Дев’ятою Київською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 440 (а.с. 117-205). Із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися позивач, відповідачі та ОСОБА_7 На сьогоднішній день правовстановлюючі документи на спадкове майно не видані.

За життя ОСОБА_4 давала свою згоду на виділення ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га за рахунок надлишку, що знаходиться у її користуванні. Даний факт підтверджується нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_4 від 28.01.2005 (а.с. 160), нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_4 від 07.02.2005 (а.с. 161), нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_4 від 14.08.2008 (а.с. 163).

Суд не враховує як доказ подану представником позивача заяву від 25.04.2007 за підписом ОСОБА_4 про відмову від надання вищезазначеної згоди (а.с. 218), оскільки вона не спростовує її нотаріально засвідчених заяв.

Відкрито користуючись земельною ділянкою та маючи згоду ОСОБА_4 на її виділення, ОСОБА_2 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом про визнання права користування земельною ділянкою.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.10.2007 визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10.09.2008 вказане рішення суду першої інстанції скасовано, а справу передано на новий розгляд до цього ж суду (а. с. 13).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.12.2008 справу передано для розгляду за підсудністю до Солом’янського районного суду м. Києва (а.с. 14).

Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 01.06.2009 прийнято відмову ОСОБА_2 від позову та закрито провадження у справі (а.с. 15).

Рішенням Київської міської ради від 16.02.2010 № 410/3848 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у Солом’янському районі м. Києва»ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га (кадастровий номер: 72:261:060) (а.с. 88-90). Схематичне зображення земельної ділянки розміщено на черговому кадастровому плані (а.с. 157).

На підставі цього рішення 23.11.2010 ОСОБА_2 було видано державний акт на право земельної власності на земельну ділянку (а.с. 216).

Як вбачається з технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, право власності на який було визнано за ОСОБА_2 оскаржуваним рішенням третейського суду, даний будинок розташований на земельній ділянці, яка має кадастровий номер: 72:261:060 (а.с. 103-106).

Отже, як вбачається з Витягу з бази даних Державного земельного кадастру від 26.08.2008 (а.с 157) земельна ділянка площею 0,1 га з кадастровим номером: 72:261:0080, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі державного акту від 14.11.2008 і ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 03.02.2009 та земельна ділянка площею 0,1 га з кадастровим номером: 72:261:060, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акту від 23.11.2010, є суміжними. Доказів того, що житловий будинок по АДРЕСА_1, який був предметом спору в третейському суді, розташований на земельній ділянці, яка належала ОСОБА_1 чи її матері ОСОБА_4 суду не надано. Звертаючись до суду з даним позовом та зазначаючи, що її права як землекористувача порушені, позивач не надала жодних доказів належності їй цієї земельної ділянки. Отже, відповідно до ст. 51 Закону України «Про третейські суди»вона не мала права оскаржувати в судовому порядку рішення третейського суду.

Представник позивача у судовому засіданні звертав увагу суду на те, що визнаючи право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, третейський суд керувався листом Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації від 23.02.2009 № Д 527 про присвоєння даної поштової адреси, проте суд не зважив на те, що даний лист носить лише рекомендаційний характер, а тому вказана поштова адреса у встановленому законом порядку присвоєна не була.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що вичерпний перелік підстав скасування рішення третейського суду передбачений ст. 51 Закону України «Про третейські суди». Вищезазначене твердження представника позивача не є підставою для скасування рішення третейського суду. Інші передбачені законом підстави також відсутні.

Згідно з вимогами ст. ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.   

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні підстави для оскарження рішення третейського суду, позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись Законом України «Про третейські суди», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 74, 174, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» про визнання третейської угоди недійсною та скасування рішення третейського суду –відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження –після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий