Справа № 2-46/11

Категорія 36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

3 лютого 2011р.  Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Рейнарт І.  М. ,

при секретарі –                    Віштак С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Шоста київська державна нотаріальна контора

- про визнання договору недійсним, зміну черговості у спадкуванні, визнання права власності у порядку спадкування, розподіл спадкового майна в натурі та визначення порядку користування квартирою  –

В С Т А Н О В И В :

 позивачка звернулася до суду з позовом, який уточнила та доповнила під час судового розгляду справи, та остаточно просить визнати недійсним  договір довічного утримання, укладений 20 липня 2007р. між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, визнати за нею право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5, визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, поділити квартиру АДРЕСА_1, виділивши їй 1/4 частину квартири в натурі та визначити порядок користування вказаною квартирою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що вона являється рідною сестрою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_5, на протязі життя якої вона доглядала її, влаштувала на роботу до ЦУМу, утримувала матеріально та підтримувала морально, до 1995р. вони проживали разом у АДРЕСА_1,  у подальшому вона сприяла отриманню сестрою окремої квартири, однак, вона продовжувала допомагати своїй сестрі, оскільки остання була інвалідом першої групи, потребувала стороннього догляду, тому вона купувала їй ліки, сплачувала за послуги масажиста, крім того майже щотижня у вихідні дні вона привозила сестру до себе на дачу, де вона проводила час на свіжому повітрі та вживала свіжі овочі та фрукти.

Позивачка вказує, що лише після смерті ОСОБА_5 їй стало відомо про наявність договору довічного утримання, за життя ОСОБА_5 жодного разу не розповідала їй, що вона та її чоловік мають намір укласти такий договір і що вони уклали такий договір, хоча у них з сестрою були довірітельні відносини і вони спілкувалися кожний день, тому позивачка вважає, що підпис на спірному договорі виконаний не ОСОБА_5

Також позивачка стверджує, що при посвідченні спірного договору нотаріусом були порушені вимоги Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та норми Закону України "Про нотаріат", так як законом, який діяв в момент укладення спірного договору, приватному нотаріусу не було надано права посвідчувати договори довічного утримання та накладати заборону на відчуження нерухомого майна, що є об'єктом договору. Крім того, спірний договір скріплений гербовою печаткою, яку нотаріус отримав лише після внесення змін до Закону України "Про нотаріат" 01 жовтня 2008р., тобто після посвідчення договору довічного утримання.

Крім того, позивачка вважає, що спірний договір довічного утримання є фіктивним, так як вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені договором, оскільки ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх обов'язків, передбачених договором, так як не приймала участі у похованні ОСОБА_5, а ОСОБА_5 не мала необхідності укладати договір довічного утримання, так як вона сама утримувала сестру та піклувалася про неї, підтримувала її морально та матеріально, допомагала сплачувати комунальні послуги, купувати продукти харчування, ліки тощо.

Позивачка стверджує, що вона являється спадкоємцем другої черги за законом після ОСОБА_5, однак, у неї є всі підстави одержати право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги, так як вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала та надавала іншу допомогу спадкодавцеві, яка через похилий вік, тяжку хворобу та каліцтво була у безпорадному стані.

У судовому засіданні позивачка та її представники позов та його підстави підтримали.

Відповідачка та її представник у судовому засіданні позов та його підстави не визнали, зазначивши, що спірний договір довічного утримання був підписаний особисто ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з наміром створення наслідків, передбачених договором, так як ОСОБА_5 з 2001р. після перенесеного інсульту з квартири не виходила, а з січня 2007р. не піднімалася з ліжка, оскільки зламала ногу, тому потребувала постійного стороннього догляду.

Відповідачка стверджує, що вона виконувала усі умови договору та мала намір виконати свій обов'язок щодо поховання ОСОБА_5, однак, позивачка та її дочка перешкоджали їй у цьому, тому вона не мала можливості здійснити поховання померлої, але 11 травня 2009р. нею були організовані поминки, на яких був присутній чоловік померлої ОСОБА_4 Відповідачка зазначила, що позивачка відвідувала сестру лише декілька разів на рік, жодної допомоги не надавала, тому її твердження про те, що вона постійно піклувалася про ОСОБА_5 та матеріально її утримувала не відповідає дійсності.

Також відповідачка та її представник зазначають, що договір був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 у відповідності до діючого на той час законодав-ства, так як Указом Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату", який прийнято 23 серпня 1998р., відповідно до п. 4 розділу 15 "Перехідних положень Конституції України", приватним нотаріусам було надано право на посвідчення договорів довічного утримання.

За життя ОСОБА_4 його представник у судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на те, що договір довічного утримання був укладений відповідно до їх з ОСОБА_5 волі, так як ОСОБА_2 після смерті їх сина ОСОБА_6 здійснювала за ними постійний догляд, турбувалася про них.           

Представник відповідача стверджувала, що договір був підписаний особисто ОСОБА_5, ОСОБА_2 виконувала всі умови договору, а позивачка дуже рідко відвідувала сестру, ніякої матеріальної допомоги не надавала, а твердження позивачки про те, що ОСОБА_5 за її допомогою отримала квартиру АДРЕСА_1 не відповідає дійсності, так як вказану квартиру ОСОБА_5 придбала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (с.с.125 т.2), у якості його правонаступника до судового розгляду була притягнута ОСОБА_2, так як вона є його спадкоємцем за заповітом і у визначений законом строк прийняла його спадщину (с.с.146, 166 т.2).

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, пояснивши, що 20 липня 2007р. ним був посвідчений договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, договір був посвідчений за місцем проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1, оскільки  ОСОБА_5 хворіла і з квартири не виходила.

Приватний нотаріус стверджує, що договір був підписаний всіма сторонами особисто у його присутності, лише після висловлення бажання укласти договір та погодження його умов зі всіма сторонами він виклав текст договору на спеціальних бланках для вчинення нотаріальних дій, після чого сторони повторно ознайомилися з текстом договору і лише тоді договір був підписаний кожною із сторін.

Нотаріус вказує, що при посвідченні договору ним були дотримані усі вимоги Закону України "Про нотаріат" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нота-

ріусами України і діюче на момент укладення спірного договору законодавство дозволяло приватним нотаріусам посвідчувати договори довічного утримання та накладати заборону на відчуження нерухомого майна у зв'язку з укладенням договору довічного утримання.

Представник третьої особи Шостої Київської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином, завідувач Шостої Київської державної нотаріальної контори направила до суду листа, в якому просить слухати справу у відсутність представника нотаріальної контори, тому суд визнав за можливе проводити розгляд справи у відсутність представника Шостої Київської державної нотаріальної контори.

Вислухавши сторони, приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_3, свідків, вивчив-ши надані документи, судом встановлено, що 20 липня 2007р. між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, відповідачкою по справі, був укладений договір довічного утримання, посвід-чений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, який зареєстрований у Київському міському БТІ 25 липня 2007р. (с.с.12-13, 75, 228 т.1)).

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 3 та 4 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтвердили, що подружжя ОСОБА_5 бажали укласти договір довічного утримання з ОСОБА_2 та уклали його, так як після смерті їх сина ОСОБА_6 саме ОСОБА_2 здійснювала за ними догляд, опікувалася ними, переїхала до них проживати, підтримувала їх матеріально, а вони за своїм станом здоров'я та віком потребували такого догляду.

З наданих суду документів вбачається, що ОСОБА_5 з 26 червня 2001р. була інвалідом 1 групи, потребувала постійного стороннього догляду (с.с.104 т.1).

Згідно висновку № 7099/10-11 судово-почеркознавчої експертизи, складеного 13 грудня 2010р. експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_11, підписи від імені ОСОБА_5 у графі "Відчужувач-2" у трьох примірниках договору довічного утримання від 20 липня 2007р. виконані ОСОБА_5 (с.с.137-139 т.2).

Враховуючи викладене, суд вважає, що у судовому засіданні було доведено, що спірний договір довічного утримання був підписаний саме ОСОБА_5 за її волевиявленням та відповідав її внутрішній волі.

Твердження позивачки про те, що вона постійно турбувалася про ОСОБА_5, надава-ла їй всю необхідно допомогу, як матеріальну, так і моральну, тому у ОСОБА_5 не було підстав для укладення договору довічного утримання, не знайшло свого підтвердження у судовому засідання, так як належних та достатніх доказів цьому ні позивачкою, ні її представниками суду не надано.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 пояснили, що ОСОБА_5 спілкувалася з позивачкою тільки по телефону, ніколи її у квартирі вони не бачили.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що за рекомендацією позивачки вона робила ОСОБА_5 масаж протягом 2006-2009р.р., однак позивачка ніколи не оплачувала її послуг і не цікавилася, як саме проходить лікування, і як себе почуває її сестра, вона не бачила, щоб позивачка навідувала свою сестру, а сама ОСОБА_5 їй розповідала, що сестра її не навідує, так як хворіє або зайнята.

Ні позивачкою, ні її представниками у судовому засіданні вказані пояснення свідків спростовані не були, тому у суду відсутні підстави не довіряти поясненням свідків, крім того, вони підтверджують письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

У судовому засіданні встановлено, що спірний договір був посвідчений приватним

нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 281 та в Державному реєстрі правочинів (с.с.75 т.1).

Закон України "Про нотаріат" був прийнятий 2 вересня 1993р., а введений у дію з 1 січня 1994р.

Відповідно до п. 4 Перехідних Положень Конституції України, яка була прийнята 28 червня 1996р., Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульова-них законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому ст. 93 цієї Конституції. Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

23 серпня 1998р. з метою вдосконалення організації нотаріального обслуговування громадян та юридичних осіб в Україні та відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України Президентом України був виданий Указ "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні", п.2. якого передбачено, що приватні нотаріуси мають право посвідчувати права, а також факти,  що мають юридичне значення,  та всі інші нотаріальні дії, які вчиняються державними нотаріусами, за винятком видачі свідоцтва про право на спадщину та вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Указ набув чинності у порядку, встановленому діючим на той час законодавством, тому для його застосування існують законні підстави.

Враховуючи викладене, суд вважає, що приватні нотаріуси у 2007р. мали законні підстави для посвідчення договорів довічного утримання.

Твердження позивачки про те, що приватний нотаріус ОСОБА_3 не міг скріпити спірний договір, укладений 20 липня 2007р., своєю гербовою печаткою, так як отримав її лише після 01 жовтня 2008р., оскільки статтею 26 Закону України "Про нотаріат" в редакції, яка діяла на момент посвідчення спірного договору, встановлено, що приватний нотаріус має печатку із зазначенням  посади, свого прізвища, імені та по батькові і округу діяльності, без герба  України, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні.

З наданих суду документів вбачається, що приватний нотаріус ОСОБА_3 з 1999р. у своїй роботі використовував печатку, зразок якої був затверджений наказом міністерства юстиції України від 25 січня 1999р. і яка містила зображення герба України та напису "Україна", і яка була у листопаді 2009р. знищена (с.с.57-58, 63-66 т.2). З грудня 2009р. приватний нотаріус ОСОБА_3 використовує печатку нового зразка (с.с.66-71 т.2).

З наданих суду оригіналів спірного договору вбачається, що вони скріплені печаткою приватного нотаріуса ОСОБА_3, яку він використовував з 1999р. до листопада 2009р. (с.с.85-90 т.2).

Крім того, спірний договір був зареєстрований у БТІ 25 липня 2007р., що підтверджує, що він був скріплений печаткою приватного нотаріуса.

Посилання позивачки на те, що ОСОБА_2 не виконувала умови договору довічного утримання, не доглядала за ОСОБА_5, усунулася від її поховання, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки належних та достатніх доказів у підтвердження цього суду надано не було.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтвердили, що саме ОСОБА_2 доглядала за ОСОБА_5, опікувалася нею, оплачувала послуги масажистки та виконувала всю роботу по господарству, так як ОСОБА_5 за своїм станом здоров'я з 2001р. з квартири не виходила, а з січня 2007р. не вставала з ліжка.

Також вищезазначені свідки підтвердили, що ОСОБА_5 у їх присутності висловлювала задоволення тим доглядом, який за нею здійснювала ОСОБА_2

За свого життя ОСОБА_5 не висувала вимоги про розірвання договору довічного утримання у зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 умов договору довічного утримання.

У судовому засіданні встановлено, що після смерті ОСОБА_5 між позивачкою, її дочкою та відповідачкою ОСОБА_2 виник конфлікт з приводу поховання ОСОБА_5, тому документи на поховання оформлені на ім'я дочки позивачки, однак суд вважає, що це не є належним доказом того, що відповідачка ОСОБА_2 не виконала умови договору довічного утримання стосовно ОСОБА_5, так як інших доказів, які б свідчили про ухилення відповідачки ОСОБА_2 від виконання свого обов'язку по похованню ОСОБА_5 позивачка суду не надала.

Крім того, ч.1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

ОСОБА_5 за життя була дієздатною особою, мала права на укладання спірного договору, позивачка не є її спадкоємицею за заповітом та не є спадкоємицею першої черги за законом, тому не має законних підстав для пред'явлення позовних вимог про визнання договору довічного утримання недійсним або про його розірвання.

Згідно свідоцтва про смерть, виданого 10 травня 2009р. Відділом реєстрації смерті у м. Києві ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. (с.с.23 т.1).

З копії спадкової справи, направленої суду Шостою київською державною нотаріальною конторою, встановлено, що до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_5 звернулися: 20 липня 2009р. ОСОБА_1, 10 серпня 2009р. ОСОБА_4 (с.с.44, 47 т.1).

Згідно витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 20 липня 2009р., ОСОБА_5 заповіту не залишила, тому відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦПК України її спадщина підлягає спадкуванню за законом.

Позивачка ОСОБА_1 відповідно до ст. 1262 ЦК України є спадкоємцем другої черги за законом після померлої ОСОБА_5, як її рідна сестра, що підтверджується свідоцтвами про народження та шлюб позивачки (с.с.17,18 т.1) та довідкою про запис акта про народження ОСОБА_5 (с.с.24 т.1), яка після реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_5 (с.с. 25 т.1).

Відповідно до ст. 1261 ЦК України ОСОБА_4 є спадкоємцем ОСОБА_5 першої черги за законом, як її чоловік (с.с.48, 52 т.1)

Згідно ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спад-коємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_5 з 2001р. була інвалідом першої групи, потребувала стороннього догляду, з квартири за станом здоров'я з 2001р. не виходила, тому перебувала у безпорадному стані.

Однак у судовому засіданні не доведено, що саме позивачка здійснювала догляд за ОСОБА_5, так як жодного доказу у підтвердження цих обставин суду надано не було.

Крім того, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивачка з 14 серпня 2000р. є інвалідом першої групи безстроково, потребує стороннього догляду (с.с.22 т.1).

Відповідно до висновку центральної ЛКК від жовтня 2007р. позивачка за станом здоров'я не здатна до самообслуговування, потребує постійного стороннього догляду безстроково (с.с.55 зворот т.1).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачка не мала можливості здійснювати догляд за ОСОБА_5, так як сама потребує постійного стороннього догляду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні законні підстави для надання позивачці права спадкувати майно ОСОБА_5 разом із спадкоємцем першої черги за законом.

Крім того, відповідно до ст. 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, був зареєстрований у Київському БТІ 25 липня 2007р., тому квартира АДРЕСА_1 з 25 липня 2007р. є власністю ОСОБА_2 і не може бути спадковим майном ОСОБА_5

Таким чином, вищезазначена квартира не підлягає поділу, як спадкове майно ОСОБА_5 і позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги не були доведені протягом судового розгляду, тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України суд вважає необхідним скасувати заходи забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 334, 744, 745, 748, 1218, 1223, 1258, 1259 ЦК України, Перехідними Положеннями Конституції України, Указом Президента України від 23 серпня 1998р. "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні", ст.ст. 3, 60, 154, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

   у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Шоста київська державна нотаріальна контора про визнання договору недійсним, зміну черговості у спадкуванні, визнання права власності у порядку спадкування, розподіл спадкового майна в натурі та визначення порядку користування квартирою відмовити.

          Арешт, накладений на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 ухвалою суду від 22 жовтня 2009р., скасувати.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                              І. М. Рейнарт